"Сатурна" майже не видно

Із Москви — Маркову.

«Русакова чекаємо з нетерпінням. Додатково по Андросову. Ми знайшли підполковника Маслова — секретаря партійної організації, де розбиралася справа Андросова. Він вважає, що в пропажі документа Андросов безпосередньо не винен, але з незрозумілих мотивів чи то з фальшивого чуття товариськості, щоб вигородити інших, він усю вину взяв на себе і при цьому поводився визивно, що й було причиною прийняття крутого рішення. Після відчислення в резерв багато пив, а перед самою війною захворів. Жив він у Ризі самітний, сім'ї в нього нема. Допускається, що в сум'ятті евакуації про нього, хворого, забули. При орієнтації Рудіна все це дуже важливо. Якомога старанніше розробіть разом з Рудіним варіанти його розмови з Андросовим. Очевидно, що його ахіллесова п'ята — образа. Привіт. Старков».

Із підпільного обкому — Маркову.

«За всіма даними, Русаков виїхав. Привіт. Олексій».

Із Москви — Маркову.

«Русаков прибув щасливо. Повідомляю одержані від нього дані. Андросов займається первинною перевіркою всіх російських військовополонених, які надходять до «Сатурна» і помічені для вербування в агентуру. За його порадою приймають рішення брати людину в агенти чи відправляти назад у табір. Підтверджується, що у відділі підготовки документів для агентів працює другий росіянин і теж колишній радянський офіцер — Щукін. Андросов — розумний, вольовий, зросту вище середнього, блондин. Шевелюра світла, рідка, з нахилом до лисини. Голубі очі. Ці дані збігаються з нашими. В німецького начальства користується повним довір'ям. Що ж до інших російських співробітників «Сатурна», в тому числі про Щукіна, відомості інженера дуже мізерні. В апараті «Сатурна» на дрібних незначних посадах є й російські емігранти старої формації, які ворогують з росіянами типу Андросова. Німці ставляться до них зневажливо. Крім того, є кілька росіян, яких Німеччина одержала від Маннергейма з числа полонених російсько-фінської війни. Вони оброблені краще за інших і становлять серйозну небезпеку, використовуються на важливіших посадах, зокрема на викладацькій роботі. По-моєму, слід прискорити відправку Рудіна. Привіт. Старков».

Розділ 8

Була та пора осені, коли навіть у сонячний день відчувалося, що зима вже стоїть за дверима. Ночами пожухла трава ставала сивою від інею і не відтавала до полудня. Павутинний льодок на калюжах холодно виблискував на сонці весь день. Чагарник скинув листя, болото добре й далеко було видно. Це дуже непокоїло Маркова. На острові було заведено порядок, щоб удень ніщо не видавало присутності тут людей. Попереду їх чекав перехід на зимову базу, обладнану в сусідньому лісі. Вона вже була готова, і частина бійців Будницького навіть жила там. Всі інші мали перебратися на нове місце в найближчі дні — чекали сльотавої погоди, бо тоді в небі не будуть кружляти німецькі літаки-розвідники. Ночами бійці Будницького переносили туди майно і боєприпаси.

Ніхто на острові так не чекав цієї негоди, як ждав її Рудін. Коли острів покинуть усі його мешканці, почнеться і його операція по проникненню в «Сатурн». Початком її буде фіктивний бій невеличкого загону бійців Будницького з гітлерівським гарнізоном села Нікольського. Під час цього бою Рудін і здасться в полон.

Попавши до гітлерівців, Рудін повинен буде зробити все від нього залежне, щоб ним зацікавилися. Для цього було розроблено докладну легенду його життя й долі, що імпонувала німцям. Головна ж його мета — добитися, щоб ним зацікавився «Сатурн», а там попасти на допит до Андросова. Давно продумано безліч варіантів поведінки Рудіна на допиті в «Сатурні», але всі вони могли виявитися марними, якщо його зусилля зацікавити собою «Сатурн» ні до чого не приведуть. Думка про можливість такого повороту справи була настільки страшною, що порівняно з нею сам допит у «Сатурні» здавався Рудіну зовсім не важким. Хоча він чудово розумів, що допит цей може закінчитися й тим, що Андросов пошле його на шибеницю…

З самого ранку погода була похмура, засіяв дрібний дощик, який, як і сіре небо, ставав дедалі густішим і злішим. Сильний поривчастий вітер свистів у чагарнику, закручував жовті смерчі з обважнілого мокрого листя. Негода, якої так чекали, настала. Марков дав наказ приготуватись до нічного маршу і до бою під селом Нікольським.

У землянку Маркова прийшли Будницький і старшина Ольховиков, призначений командиром групи, яка мала провести бій. Утрьох вони схилились над картою місцевості. Марков показав Ольховикову на село Нікольське.

— Знаєте це село? — спитав Марков.

— Ще б не знати! Другий тиждень до нього принюхуємось, — прогув Ольховиков. — Там же є гарнізон, і ми збираємося його прикінчити.

— Сьогоднішній бій — лише розвідка, — суворо сказав Марков.

— Чого це? — образився Ольховиков. — Ми вже їх розвідали, по пиках всіх знаємо.

— Скажу ясніше: сьогоднішній бій має бути фіктивним… фальшивим.

— Яким, яким? — не зрозумів Ольховиков.

— Фальшивим. Гарнізон треба лише розтривожити, и особливо злити не треба.

Ольховиков не вірив тому, що чув; своїми великими сірими очима він здивовано поглядав то на Маркова, то на Будницького, то на Рудіна.

— Так, так, саме так, — посміхнувся Марков. — Бій цей нам потрібен тільки для того, щоб ось він, — Марков показом на Рудіна, — мав можливість по ходу бою здатися в полон.

— Він? У полон? — Ольховиков аж на ящик сів, але той так погрозливо затріщав, що старшина схопився. — Навіщо?

— Так треба.

— В полон? Треба? — у Ольховикова від подиву зірвався голос.

— Раз начальство каже треба, — значить, треба, — повчально зауважив Будницький. І ця сентенція, що загалом нічого не з'ясовувала, заспокоїла Ольховикова.

— Ясно — наказ, — сказав він тихо, подивився на Рудіна і зітхнув: — Ай-яй-яй! Ну й ну…

— Але те, що я сказав, знаєте в групі тільки ви, — вів далі Марков. — Для всіх ваших бійців ця операція не що інше, як розвідка боєм. І боєм обережним. Ясно?

— Ясно… Ну й ну…

— А якщо ясно, ідіть готуйтесь до діла.

Будницький і Ольховиков вийшли з землянки і зупинилися в чагарнику. Дивлячись на старшину знизу вгору, Будницький сказав:

— Але те, що ти знаєш, німець знати не повинен. Він, як і твої бійці, повинен думати, що бій як бій. І ніби в тебе сил не вистачає на вирішальну атаку. Ясно?

— Вже так ясно, що голова обертом іде!

— Ти це облиш! — суворо сказав Будницький. — Голову розкрути до нормального стану і думай.

— Я думаю, — прогув Ольховиков.

— Ось що я вирішив відносно виходу з бою, — помовчавши, сказав Будницький. — Фріци не повинні це відчути зразу. Зрозумів? Як побачиш, що скоро світанок, пошли трьох хлопців направо, трьох — наліво. І щоб вони поступово, не перериваючи вогню, відходили променями в різні боки, а на світанку поспішали на нову базу. Зрозумів? А решта нехай ведуть лобовий вогонь поблизу. Тоді фріци вирішать, що боковий вогонь — початок оточення. Зрозумів? Увага їх розпорошиться в трьох напрямках, плюс у них ще заграють нерви. А ти в цей час із лобової групи знімай по бійцеві і відправляй на базу, щоб, як розвидниться, все кругом було тихо і вас там не було. Зрозумів?

— Зрозумів…

В цей час у штабній землянці розмовляли Марков і Рудін. Говорили тихо, півголосом, немов боялися, що їх хтось почує.

— Єдине, що мене гнітить, — сказав Рудін, барабанячи пальцями по столу, — це неможливість керувати подіями після того, як я попаду в полон. Бо я ж…

— Це не зовсім так, — квапливо перебив його Марков. — Усе, що ми робимо для того, щоб викликати до вас інтерес гітлерівців, це і є керівництво ходом подій. Усе залежить від того, Петре Володимировичу, який із себе той німець, з яким ви в кожному окремому випадку матимете справу. І для кожного треба застосовувати свою тактику. Вони одразу ж виявлять до вас інтерес, почувши вашу добірну німецьку мову. А як тільки інтерес до вас виникне, все кінець кінцем залежатиме від вас… — Кажучи це, Марков чудово розумів, що доручення Рудіну було далеко не таке просте, як виглядає зараз у їхній розмові, а головне, він розумів, що Рудін іде на подвиг, який можна вважати смертним. Його можуть просто пристрелити, навіть не взявши в полон. Його, як партизана, можуть ліквідувати, не передавши в табір військовополонених або в тюрму, не кажучи вже про те, що смертю може закінчитися і його зустріч з Аидросовим. Може трапитись і найпримітивніше: Андросов просто злякається і відмовиться від пропозиції Рудіна працювати на радянську розвідку і для того, щоб ще більше звеличитися в очах начальства, видасть Рудіна, не боячись ніяких погроз з його боку. Марков чудово розумів, на що йде Рудін, і знав, що сам Рудін так само добре це знає і розуміє. Йому зараз було страшенно досадно за себе, що не може поговорити з ним відверто, щоб Рудін бачив, як він по-людськи тривожиться за нього.і