"Сатурна" майже не видно

— Здоров! Вибрали ми з тобою погодку, — весело сказав Бабакін. — Треба кудись ховатися. Давай — он під те дерево…

Вони побігли до дерева, і в цей час на них упала така щільна злива, що вони відчули її вагу на своїх плечах.

— Будь вона неладна, така робота! — сміявся Бабакін. — Нема на світі дівчини, до якої б я пішов на побачення в таку погодку.

— Кинь дотепи, — похмуро сказав Кравцов. — Справа серйозна. Повідом Маркова, що все вирішиться післязавтра вдень. Або загін буде створено, і мені доведеться відповідати перед партією за невиконане завдання, або загону не буде, але тоді невідомо, що зробить зі мною Клейнер. Більше я впевнений у другому варіанті. Так і повідом.

— Ясно! Що ще?

— Клейнер сьогодні рвав і метав з приводу розвалу роботи з молоддю і заявив, що за створення карального загону відповідаю я.

— Навіщо ти взявся за цю справу? — спитав Бабакін.

— Іншого виходу не було. Випустити цю справу з своїх рук не можна було. Не можна! І я зроблю все, що зможу. А потім побачимо.

— Може, тобі зразу ж піти?

— Про це не може бути й мови. Моє завдання — не тільки уціліти, але й залишитися в гестапо.

— Так… — зітхнув Бабакін. — Тобі не позаздриш.

Ще хвилин десять вони стояли під деревом, прислухаючись до шуму дощу, зрідка перекидаючись пустими фразами про погоду.

— Судячи з однієї фрази Клейнера, — сказав Кравцов, — гестапо готує облаву на міських комуністів. Повідом про це.

— Ясно.

Дощ став вщухати. Кравцов підняв комір плаща.

— Я пішов. Будь здоров!

Вони навіть не потиснули один одному руки…

Опівдні близько сотні хлопців зібралися в клубі. Сиділи тихо, насторожено стежачи за Кравцовим, який за столом президії радився про щось із незнайомим хлопцям офіцером. Це і був штурмбанфюрер Грюнвейс, безпосередньо зацікавлений у створенні карального загону. Весь вигляд майора, якому самі гестапівці дали прізвисько Свинець, повинен був вплинути на хлопців, що теж враховував Кравцов. Це був здоровило заввишки понад два метри, його величезні руки і навіть пальці були вкриті чорним густим волоссям. Волосся росло в нього і з вух, і з ніздрів. У нього була звичка висмикувати волосся з носа, і тоді він морщився, очі його ставали вологими, але цей біль, мабуть, був йому приємним, інакше в нього не було б цієї звички. У нього було прямокутне, масивне, як кусок цеглини, підборіддя і очі — глибокі, свинцевого кольору, не кліпали. В ці страшні очі в останні хвилини свого життя дивилися тисячі людей, чий життєвий шлях обірвався в катівнях гестапо міста. Кращої кандидатури для того, щоб викликати страх у хлопців ще до того, як вони дізнаються, для чого створено їхній загін, Кравцов підібрати не міг.

— Встати! Струнко! — крикнув Кравцов голосом оскаженілого стройовика. — Старшим по групах зробити поіменну перекличку!

Кравцов навмисне наказав зробити перекличку, щоб з самого початку додатково напружити нерви хлопців, і зараз він бачив, як усі вони, тривожно перезираючись, намагалися відгадати, що їх чекає.

Після переклички з'ясувалося, що не з'явилось лише сім чоловік. На більше Кравцов не розраховував. У цьому загоні підібралися хлопці, яких, користуючись довоєнною термінологією, слід було назвати неорганізованими, майже всі вони «захожі», потрапили в це місто вже під час війни і не мали тут ні дому, ні колишніх друзів, ні яких-небудь уподобань. Мабуть, через цю спільність долі вони й тяглися один до одного. Немало серед них було і пропащої шпани.

Кравцов підвівся й почав промову в якомусь підвищеному тоні:

— У вашій долі настав рішучий момент! Сьогодні ви виходите на зовсім нову дорогу свого життя! — Кравцов зробив паузу, а потім, копіюючи ораторський прийом Гітлера, раптом нестямно закричав: — Ви повинні знати, історію роблять не слиньки і не боягузи! Історію роблять справжні герої — люди німецької армії і гестапо! — І, знову перейшовши на рівний напружений тон, Кравцов, оглядаючи притихлих хлопців, вів далі: — Начальник місцевого гестапо оберштурмбанфюрер Клейнер вам вірить, і саме тому у вас сьогодні такий історичний день… — Кравцов бачив очі хлопців — вони буквально кричали, ці стриножені очі: «При чому тут гестапо?» Кравцов знову перейшов на крик: — Ви погодились виловлювати злодіїв, але головні вороги Німеччини, Гітлера не злодії, а комуністи і всі їхні підручні.

Кравцов бачив, що хлопці збентежені, всі вони дивилися на сцену, боячись глянути один на одного. Потім вони почали перешіптуватись, і в залі виник шум. Кравцов закричав ще голосніше:

— Ви будете виловлювати ворогів Німеччини і знищуватимете їх своїми руками! Гестапівська тюрма щодня ставить їх до стіни. Ви матимете право ім'ям фюрера розстрілювати їх! А вам за це — нагорода і слава!..

Кравцов зробив довгу паузу. Він бачив, що першої мети досягнуто — хлопці не на жарт перелякані. Звідки б вони не потрапили в це місто, все одно це хлопці радянські, і те, що вони зараз дізналися, не могло не викликати в них страху.

— Так от, зараз кожен з вас повинен вирішити, — вів далі Кравцов, — боягуз він чи хоробрий солдат Німеччини. З хоробрих зараз же, отут, буде створена спеціальна зондеркоманда при гестапо, і вона перейде в розпорядження штурмбанфюрера Грюнвейса… — Кравцов шанобливо вказав на гестапівця, що сидів поруч. — Працювати з ним — велика честь. Не було ще випадку, щоб комуністи й інші вороги Німеччини живими виривалися з його рук. Втім, він сам скаже зараз вам кілька слів.

Грюнвейс ліниво підвівся і, обвівши хлопців свинцевим поглядом, сказав:

— По-моєму, все досить ясно з промови пана Конопльова. Він сказав добре, я б так не зумів. Я спеціаліст не промови виголошувати, а вибивати дух з різної червоної наволочі.— Він говорив досить добре по-російськи, рівним і навіть приємним бархатистим голосом. — Для мене нема більшої насолоди, як взяти на мушку яку-небудь червону потилицю, натиснути гашетку і влаштувати фонтан з мозків. — Він посміхнувся. — Дуже приємно чути, як виють ці червоні собаки, коли ми вибиваємо з них зізнання, чи бачити, як вони корчаться, коли однієї кулі їм не вистачило і коли ти їм ставиш останню свинцеву крапку. А комуністи, між іншим, нахапали добра. То знайте, все це ваше! У мене є орли, які на цьому нажили багатство, будинки собі в Німеччині купують. — Він знову посміхнувся, і тут же посмішку ніби здуло з його обличчя. — Звичайно, є чистоплюї і різні ублюдки, котрі від нас одвертають свої бліді пики: брудна, мовляв, робота, руки, мовляв, у крові. Плюньте і розітріть чоботом, отак. — Він харкнув собі під ноги, розтер плювок підошвою і викинув уперед свої волохаті руки. — Дивіться! Руки чисті! Кров комуністів відмивається начисто навіть без мила. Не бійтесь, я навчу вас, як акуратно продирявлювати потилиці й мити руки. І знайте, у фюрера ми — перші герої. Перемога — це мертвий ворог, і ми цю перемогу робимо щодня. Роботи всім вам вистачить.

Грюнвейс сів і сказав Кравцову, щоб той почав записувати бажаючих вступити в зондеркоманду. Ще раніше Кравцов переконав Клейнера, що вступ хлопців до команди має бути добровільним, щоб сильнішим було в них почуття відповідальності за зроблений крок.

Кравцов бачив, що хлопці буквально в паніці. Вони тихо перемовлялися. У багатьох обличчя стали білі мов папір, очі розширені.

Кравцов постукав олівцем по столу.

— Увага! Хто згоден вступити в зондеркоманду, встати!

Хлопці завмерли. Ніхто не підводився. Минула, може, ціла хвилина, ніхто не вставав.

— Ну? — Грюнвейс, дивлячись у зал, ударив кулаком по столу.

І тоді підвівся хлопець, який сидів у першому ряду. Кравцов знав, що він професіональний карний злочинець, злодій, а тепер заводіяка серед цієї ватаги хлопців. Це був не хто інший, як той самий Анатолій, що крутився біля німецького інженера Хормана, поки його не вижив звідти Савушкін. Після спроби пограбувати Хормана він просидів два тижні в тюрмі, але потім був звільнений і тинявся по місту.

— У мене запитання, — швидко сказав він, явно боячись, що його вставання буде зрозуміло неправильно. — А хто в цю команду не ніде, що тому буде?

— Відправимо працювати в Німеччину, — голосно промовив Кравцов.

— Тоді все це треба обміркувати добре, — розсудливо сказав Анатолій і облизнув губи. — Справа ж он яка важлива. Ми просимо дати нам час до ранку; треба подумати, щоб від усієї душі вирішити.

— Правильно!

— Треба подумати!

— Це не жарт! — закричали хлопці.

Кравцов подивився на Грюнвейса. Той знизав плечима і буркнув:

— Біс з ними, хай подумають.