Іще ніч...

Втім, не відкидаймо й буквального значення цих слів, пам’ятаючи, що смиренність жінки сприяє ладові в сім’ї, і “Досада, стид та великий сором, коли жінка буде панувати над своїм чоловіком” (Сирах 25.24). Отож, “Да убоїться жона”. Хоча особисто мені більш імпонує переклад отця Івана Хоменка: “Нехай же кожний з вас зокрема любить свою жінку так, як себе самого, а жінка нехай поважає чоловіка…” (Ефес. 5.33).

КАНОН

Запитання читача: Буквально шокована розповіддю родички про те, як під час хрещення батюшка відмовився здійснювати таїнство, бо, мовляв, хрещений батько (16-річний хлопець) свого часу був охрещений у неканонічній церкві. Інцидент вичерпався лише після того, як “канонічний” служитель культу тут же перехрестив злощасного кума…

Відповідь:

КАНОН – (грецькою) пряма палиця, тростина,

теслярське мірило, правило.

“А Той, Хто зо мною говорив, мав міру, –

золоту тростину, щоб зміряти Місто, і брами

його, і його мур... ” (Апокаліпсис, 21 розділ, 15 вірш)

В останні роки – роки розколу православ’я, слово “канон” стало чи не найуживанішим у церковних, а точніше в навколоцерковних колах. Яка церква канонічна, а яка ні? Які священики та єпископи канонічні, а які ні? Чи таїнства, що здійснюються в “неканонічній” церкві, дають благодать, чи ні? Чи душі спочилих християн, які поховані “неканонічними” священиками, упокояться? А може, їх треба перепоховувати? А може, варто перепоховати тих померлих, яких ховали священики “канонічної” нині церкви в 141-річний період її колишньої “неканонічності”?.. Вирують пристрасті. Хапають “канонічні” й “неканонічні” один одного за барки. Ламаються списи в словесних баталіях. Рушаться сім’ї. Брат не розмовляє з братом, діти відвертаються від батьків, батьки, вставши недільним ранком з однієї постелі, ідуть молитися до різних храмів. Один – до “канонічного”, друга – до “неканонічного”...

Канон... Це слово стало в наші дні символом розколу, символом розбрату, непорозуміння і нелюбовності. Що ж таке “канон”? Чи не забули ми, бува, саму суть цього слова? А може, ми просто підмінили поняття? Може, людський канон застелив перед нашими очима канон Божий? Може, ми хочемо прикрити тим каноном, як фіговим листком, свою ж таки людську духовну наготу, духовний сором, нашу велику провину перед Господом? І чи існує взагалі сьогодні дійсно канонічна церква – церква, яка б суворо виконувала всі канони Канонічного права православної церкви? Чи є насправді сьогодні такий Канон, який не роз’єднував би, а навпаки – об’єднував? Що ж, щоб дати відповіді на ці запитання, давайте звернемося до першоджерел. Висвітлимо проблему, спираючись на Первоканон кожного християнина – Слово Боже, та на джерела Канонічного права православ’я.

Існує таке поняття: “страйк по-італійськи”. Суть його у тому, що персонал якогось підприємства або установи, аби примусити керівництво задовольнити їхні вимоги, не вдається до звичайного страйку, тобто не припиняє роботи, а просто починає чітко, не ухиляючись ні ліворуч, ані праворуч, виконувати всі приписи й інструкції, що діють на ньому. В результаті через короткий час таке підприємство чи установа просто паралізується і припиняє свою роботу. Подібну аналогію можна застосувати й до Канонічного права. Якщо церква, яка стверджує, що вона “канонічна”, буде дійсно суворо виконувати церковні канони, то в дуже короткий час вона просто розвалиться, як релігійна структура. І тому не думаю, що погрішу проти істини, коли скажу, що канонічної церкви у точному розумінні цього слова на сьогодні просто не існує (!), і, таким чином, представники так званої “канонічної” церкви в Україні і не тільки насправді просто обманюють і себе, і свою паству.

Для прикладу давайте відкриємо Канонічне право і проаналізуємо деякі його пункти в розрізі церковного життя сьогодення:

“Усіх вірних, що приходять до церкви й Святе Письмо слухають, але не перебувають на молитві й святому причасті до кінця, за те, що тим самим безчинствують у церкві, належить відлучати від церковного єднання” (Правила Святих Апостолів, канон 9).

Чи багатьох із тих, хто виходить з храму уже по “Отче наш”, відлучено “канонічною” церквою? Не думаю, щоб хтось пригадав такий випадок сьогодні. То чи можна тоді говорити про канонічність церкви, яка не виконує церковні канони?

“Іподиякон, читець чи співак, який те саме робить (тобто захоплюється грою або пияцтвом – див. попередній, 42-й канон), або хай припинить, а як ні, то хай буде відлучений. Так само й миряни” (Правила Св. Апостолів, канон 43).

Чи багато шанувальників “зеленого змія” та любителів пограти у карти відлучено тими, хто так “свято” дотримується канонічності?

“Єпископ, чи пресвітер , якщо перехрестить такого, що вже по-правдивому охрещений... хай буде видалений за те, що познущався з хреста й смерті Господньої і не розрізняє священиків від псевдосвящеників” (Апостольські Правила, канон 47).

А чи поодинокі випадки вимоги “канонічних” пресвітерів перехрещувати дітей, які були охрещені у свій час канонічно висвяченими ієреями тільки за те, що ці ієреї здійснили таїнство, перейшовши в “неканонічну” церкву? І чи видаляються такі ревнителі “канонічності” з кліру?

“Якщо якийсь єпископ, пресвітер, диякон або взагалі хтось із священного сану їстиме м’ясо з кров’ю душі його або пошкоджене звіриною чи мертвяка, хай буде видалений, бо це забороняє закон. Ал е якщо це зробить мирянин, хай він буде відлучений ” (Апостольські Правила, канон 63).

Чи багато з мирян, які і в свята, і в будні ласують кров’янкою, відлучено від церкви? А може, “канонічні” священики просто не знають, що кров’янка в Україні на столі чи не в кожній сім’ї? Але ця наївність повністю вивітрюється, коли випадає нагода звинуватити у порушенні церковних канонів, а відтак і оголосити “неканонічними” інших.

“Ніхто з приналежних до духовного сану або з мирян аж ніяк не повинен їсти опрісноків, що їх дають юдеї, не входити в дружбу з ними, ні під час хвороби не закликати їх, і лікування від них не приймати, і в лазнях разом з ними не митись. Якщо хто наважиться це робити, т о духовну особу позбавляти сану, а мирянина відлучати ” (11-й канон П’ято-Шостого Вселенського Трульського собору).

Уявімо на хвилинку, що “канонічний” священик першим чином запитає у лікаря “швидкої” про його національність. І чи багато мирян відлучено за те, що мились у одній лазні з євреєм? Тут людина світська пожартувала б щодо заглядання в кабінки в пошуку “обрізаних”, але мені не до жартів.

2). Канон і Благодать

“Канону святих і Богоносних Отців наших треба дотримуватись і в тому, що б на пресвітера раніш, як у 30 років, не висвячувати , навіть коли б та людина й дуже достойна була, а перенести на зазначені роки, бо Господь Ісус Христос на тридцятому році хрестився та почав учити . Так само й диякона раніш, як у 25 років , і дияконіссу раніш, як у 40 років не висвячувати” (14-й канон П’ято-Шостого Вселенського Трульського собору).

Одного цього канону достатньо, щоб повністю паралізувати церковне життя, бо, як правило, і во диякони, і во пресвітери висвячуються молоді семінаристи у віці, який далеко не відповідає канонічним нормам, а 15-й канон цього Собору застерігає:

“Якщо ж хтось, на який би то не було духовний сан, висвятить раніше від означених років, – хай буде позбавлений сану ”.