Іще ніч...

Отже, якщо бути послідовними і до кінця “канонічними”, то треба виконати і цей канон. І тоді в “канонічній” церкві довелося б позбавити сану усіх єпископів. Додам лише, що другий канон цього ж таки Собору забороняє вносити будь-які зміни у вищезгадані канони:

“Нікому хай не вільно буде вищезгадані канони змінювати, чи касувати, чи, крім запропонованих, приймати інші з підробленими підписами, що їх склали б якісь люди, що наважаться торгувати істиною” (П’ято-Шостий Вселенський собор, канон №2).

Канони, тут мною наведені, лише трохи відхиляють завісу незнання джерел Канонічного права, але й цього досить, щоб зрозуміти всю гостроту проблеми. А питання на сьогодні стоїть таким чином: необхідно або терміново переглянути Канонічне право православної церкви і внести зміни у відповідності до вимог часу, або припинити оце штучне розділення на “канонічних” і “неканонічних” з тої простої причини, що “канонічних” у точному розумінні цього слова просто не існує! Не існує тому, що жодна конфесія суворо не дотримується канонів православ’я через те, що цього не можна зробити фізично, інакше церква просто перестала б існувати.

Ще один міф представників “канонічної” церкви – це те, що канони, мовляв, дають благодать Святого Духа і, таким чином, церква “неканонічна” відповідно є і “безблагодатною”. Тут явно ми бачимо змішання людського і Божого, святого і не святого; бачимо просту підміну понять. Канони – це збірник церковних правил, які регламентують деякі сфери життя церкви. І не більше! Канони не можуть давати чи віднімати благодать, бо благодать Божа – це прерогатива Святого Духа. А Він, Дух Святий, як сказано в Євангелії від Івана, “дихає де хоче” (див. Євангеліє від Івана, 3 розділ, 8 вірш), а не згідно з приписами церковних правил. Благодать Божа по вірі дається, як дар Божий, і вона не від людей, хай і найдосконаліших: “Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то – дар Божий...” (Послання святого апостола Павла до ефесян, 2 розділ, 8 вірш).

У Другому посланні святого апостола Павла до коринфян читаємо: “Повідомляємо ж вас, браття, про Божу благодать, що дана Церквам...” (Друге послання апостола Павла коринфянам, 8 розділ, 1 вірш). Отже, як бачимо, не Церкви (канонічні чи неканонічні) дають благодать, а Господь по вірі членів тої чи іншої церкви дає вірним її благодать Всесвятого Духа. По вірі, а не по канонах! І забирає Господь благодать Свою також не згідно з приписами церковними, а читаючи в серцях людських; бачачи, що відвернулися від Бога, відвернулися від духовності, відвернулися від первородного, як Ісав, і покохали більше оте “червоне”, сочевичну юшку – земне, оманливе багатство світу цього:

“Дивіться, щоб хто не зостався без Божої благодаті, щоб не виріс який гіркий корінь і не наробив непокою, і щоб багато хто не опоганились тим.

Щоб не був хто блудник чи безбожник, немов той Ісав, що своє первородство віддав за поживу саму” (Послання євреям, 12 розділ, 15–16 вірші).

Господь читає серця. Він “противиться гордим, а смиренним дає благодать” – ось канон, ось правило, згідно з яким насправді розподіляється благодать Божа! Щирий порив до Господа, бажання захисту, пошук спілкування, містичного зв’язку із Ним – ось істинна канонічність! Гостре відчуття власної гріховності, глибоке розкаяння, смиренне усвідомлення немічності людської та надія на єдиного Бога – ось істинна благодатність! Віра смиренна, що чинна любов’ю – ось єдино правдиві ознаки дійсного християнства, відмітні риси істинної православності! І якщо є вона в церкві, якщо царює в ній смирення, братерство й любов, то не залишиться така церква без благодаті Всесвятого Духа Божого, бо “Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа!” (Ефесянам, 6 розділ, 24 вірш). Амінь!

ВІРУЮ...

Запитання: Мені до рук потрапила одна книжечка, в якій стверджується, що традиційні християнські релігії, а також більшість протестантських вірять не в Єдиного Бога, а в трьох Богів. Допоможіть розібратися…

Відповідь: Православний Символ віри починається словами: “Вірую во Єдиного Бога…”, і цим усе сказано. Різноманітні ж інсинуації стосовно вчення Православної Церкви виникають, як правило, через нерозуміння (або ж небажання зрозуміти) тих чи інших догматів православ’я. Як і сказано у пророка: “Погине народ Мій за те, що не має знання” (Осії, 4 розділ, 6 вірш). Насправді догмат (“догмат” – визначення істини, від грецького dogma (dogmatos) – “вчення”, “усталений погляд”) про Пресвяту Тройцю містить у собі дві головні істини:

1. Бог Єдиний по Сутності Своїй, але Триєдиний в Особах (Лицях), тобто Бог є Триєдиний, Триіпостасний, Тройця Одноістотна і Нероздільна.

2. Іпостасі (від грецьк. “іпостась” – “лице”, введено в богослівську традицію святим Афанасієм Олександрійським) мають особисті, або ж іпостасні властивості: Отець не рожденний; Син народжений від Отця; Святий Дух – сходить від Отця.

Наочним прикладом для розуміння суті вчення про Триіпостасність Божества є порівняння Бога з Сонцем. Ми говоримо про сонце як про конкретний об’єкт, як про існуючу реальність (це – Отець). Але воно також і світить. І бачимо ми його тільки як світло, як конкретні фотони світла, що народжуються від сонця (це – Син, Бог Слово, Світло для світу. “Хто бачив Мене, той бачив Отця”, – говорить Христос (див. Івана, 14 розділ, 8–11 вірші)). Але сонце іще й гріє! І це тепло ми відчуваємо на собі, ця енергія зігріває нас (от вам і Дух, Якого бачити ми не можемо, але силу Його відчуваємо). І кому спаде на думку сказати, що ми віримо в існування трьох сонць? Ні, сонце одне! Але сприймаємо ми його немовби в трьох лицях, трьох проявах, трьох іпостасях…

Звертаючись до Пресвятої Тройці в молитвах своїх, Церква закликає Її в однині, а не в множині:

“Тобі слава належить, Господи, Боже наш, і Тобі (а не Вам!) славу віддаємо, – Отцю, і Сину, і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь”.

Бог є Любов. І любов ця у Святій Тройці звернена як усередину Божественного буття, так і на сотворений Нею світ. Бог є над нами (Бог Отець), Бог є з нами (або посеред нас) (Бог Син) і, нарешті, Бог є в нас (Бог Дух Святий). Але все це – Єдиний Бог, як і сказано:

“Один Господь, одна віра, одне хрещення;

один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх” (Ефесянам, 4 розділ, 5–6 вірші).

Оскільки Бог по самій Сутності Своїй є увесь Свідомість, і Думка, і Самосвідомість, – то й кожне з Цих троїстих проявів Його як Бога Єдиного має самосвідомість а, отже, кожне – є Лице (Особа). Але Самосвідомість ця насправді є єдиною Самосвідомістю Сущого – нероздільна, хоча й не злита, як трилисник конюшини або клену. Три Лиця заховуються в Єдиній Сутності – і це велика таємниця: Отець через Сина Духом Святим здійснює Свій Божественний промисл…

У першій книзі Біблії “Буття”, в першому ж розділі її, читаючи про сотворення людини, бачимо, що Господь проявляє Себе як Триєдиний Бог-Творець:

“І сказав Бог:

«...Створімо (а не “Створю”!) людину за образом Нашим, за подобою Нашою…»

І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив…” (Буття, 1 розділ, 26–27 вірші).

А в оповіді про явлення Божества Аврааму сказано:

“І явився до нього Господь між дубами Мамре…

І він ізвів очі свої та й побачив: ос ь три Мужі стоять біля нього. І побачив, і вибіг із входу намету назустрі ч Їм , – і вклонився до землі,

та й промовив: «Господи, коли тільки знайшов я милість в очах Твоїх (“Твоїх” – однина. Три в одно...), – не проходь повз Свойого раба!..” (Бут. 18.1–3).