Щит і меч

Строк підготовки радистів-слухачів становив від трьох до чотирьох місяців, залежно від здібностей і старанності учня. Групи радистів мали парні номери, групи ходаків — непарні.

Спостерігаючи слухачів школи, Йоганн особливу відразу відчував до радиста з кличкою Фаза.

Цей юнак років дев'ятнадцяти, з московських ополченців, очевидно, був до війни радіолюбителем, але виділявся він тут не тільки здібностями до радіосправи. Вкрадливою ввічливістю, гнучкими лестощами він зумів завоювати прихильність багатьох керівників школи, тим більше, що за короткий час перебування тут навчився добре говорити по-німецьки.

Він був нахабний, розв'язний, на його худому гостроносому обличчі постійно блукала іронічна посмішка. З курсантами тримався зарозуміло, ні з ким із них не зближувався. Його твори на обов'язкову тему позначалися не тільки хвастовитою пишномовною літературністю, але й захопленими міркуваннями, які вихваляють фашистський кодекс всевладдя сильної особи.

Якось Вайс викликав Фазу на бесіду. Він тримався без будь-якої улесливості. Обачливо й розумно пояснив, чому він поділяє фашистські переконання. І навіть дозволив собі дорікнути Вайсові в старомодних поглядах на категорію моральності. Заявив, що не збирається такі абстрактні поняття, як батьківщина, військова честь і т. п., підносити до ступеня вищої моралі. Сказав, що розумом здравомислячої людини управляє дійсність, і коли фашистська Німеччина практично довела, що вона сильніша, ніж Радянський Союз, то природне право кожної вільної індивідуальності стати на боці сильного.

Він цитував напам'ять для підтвердження своїх висловлювань місця з антирадянських брошур, що їх щедро постачали курсантам. Але цитував з такою переконаністю, що в Йоганна не лишалося аніякого сумніву в тому, що перед ним не тільки завербований німцями зрадник, а й рідкісної підлоти тип, який щиро й безповоротно зрадив свої радянські вірування. Його трохи неврастенічне збудження Йоганн відніс на карб тому зухвалому нетерпінню, з яким цей тип хотів зайняти привілейоване становище, що підносило його над іншими курсантами.

Вивчаючи інформацію про благонадійність курсантів, що надходить з різних джерел, Дітріх виділив Фазу й після співбесіди з ним вирішив, що той заслуговує особливого довір'я, а здібності, якими він тут, безперечно, визначався, дають усі підстави затвердити його інструктором радіосправи.

Вайс, розуміючи, які додаткові труднощі в його діяльності створить зарахування Фази до викладацько-інструкторського складу школи, пробував, але, на жаль, марно, заперечувати Дітріху. Йоганнові на подив, його заперечення проти цієї кандидатури підтримав заступник начальника інколи обер-лейтенант Герлах.

Герлах пройшов нелегкий життєвий шлях. Його батько — інвалід війни, злидарював. Герлах ще юнаком пограбував крамницю дрібних товарів. Але невдало: попався. Відбув покарання в тюрмі для малолітніх злочинців. Вийшовши з тюрми, довго лишався безробітним. Вступив у штурмовики, спочатку спокусившись самим лише казенним обмундируванням та дармовими сніданками. Поступово став одержимим фанатиком, таким самим, як і багато інших наці, ладних віддати життя за фюрера не тільки через відданість його ідеям, але й тому, що бачили в ньому людину, схожу на них, яка вийшла з самісіньких низів. Герлаха ріднила з його фюрером ненависть до євреїв і до інтелігенції. На євреях можна було безкарно зігнати свою злість і помсту за все пережите. А зневага до інтелігентів, переслідування їх немовби ставили його, люмпена, вище за освічених людей, підкоряла їх його лихій, дикунській волі.

Гітлерові вдалося підняти весь бруд із дна суспільства. І оці покидьки, що спливли на поверхню, вбачали в ньому свого апостола, ватажка, що промовляв на площах зрозумілою для них мовою крові, погромів, грабежів.

До Дітріха, цього бундючного аристократа, Герлах почував потаємну неприязнь.

Спочатку, засліплений соціальною демагогією Гітлера, він гадав, що рух наці обмежить права німецької аристократії, потомствених юнкерів-поміщиків, юнкерів промисловців. Та розправа над Ромом і його штурмовиками, зроблена на догоду вимогам рурських магнатів і генералітетові вермахту, показала, що його мрії були ілюзією. Гітлер зміцнюється у своїй владі, зміцнюючи владу пануючих, правлячих класів. І все ж таки відданість Герлаха фюрерові не слабшала. Навпаки, вона перейшла в нестямне, сліпе поклоніння.

Він вірив тільки фюреру, й більш нікому.

Герлах був незвичайно працездатний, він нікому нічого не доручав, намагався все зробити сам. Підозріливий, понурий, упертий, він не довіряв навіть старшим за званням і посадою. Безстрашно відстоював те, в чому був упевнений, переконаний, що його бездоганне фашистське минуле є надійним захистом для нього.

Він був небезпечний Вайсові не тільки своєю невсипущою підозріливістю: він був тут, власне, єдиний, хто свою роботу в розвідувально-диверсійній школі вважав не просто проходженням армійської служби, а своєрідним служінням вищій істоті і самозречено, самозабутньо віддавав усі свої сили справі, не цікавлячись нічим іншим, окрім справи.

До радянських військовополонених він почував звірячу ненависть і навіть думки не припускав, що ці низькі істоти можуть служити Німеччині, спонукані чимось іншим, крім страху смерті. Тому він не вірив, що курсант Фаза надійний. І приєднав свої аргументи до Вайсових заперечень.

Та Дітріх неухильно стояв на своєму. Ця впертість була викликана, певне, неприязню, яку він, з свого боку, відчував до Герлаха, цього нахабного вихідця з низів.

Начальником розвідувально-диверсійної інколи був ротмістр Гельмут Герд — зять фабриканта Вентлінга.

Колись Герд, як і його тесть, дотримувався монархічних поглядів і до тридцять п'ятого року був в опозиції до Гітлера. Але згодом повірив у фюрера як у главу Третьої імперії, Імператора пової, великої Німеччини. І хоча з інших мотивів, ніж Герлах, але так само, як і той, з фанатичною відданістю став служити фюрерові.

Імперіалістична агресія фашистської Німеччини обіцяла фірмі Вентлінга можливість зайняти монополістичне становище серед найбільших верховодів у фінансовому світі, а східні сировинні придатки — казкові бариші. Герд, так само, як і Герлах, працював багато і сумлінно. Та це була лише чиновницька запопадливість, позбавлена пристрасті. Він думав тільки про те, щоб ті рапорти і звіти, які він посилав у Берлін, мали солідний, показний вигляд.

Герлах знав, що Герд не захоче через якогось там курсанта ускладнювати свої стосунки з офіцером відділу «ІІІ-Ц», і тому змушений був поступитися наполяганням Дітріха. Та все-таки порадив Вайсові подати рапорт про свої міркування щодо курсанта з кличкою Фаза.

Після занять, що провадилися на об'ємному макеті одного з радянських міст, і перегляду хронікального фільму про металургійний комбінат, розташований у цьому місті, — завод намічався об'єктом для диверсійного акту, — до Йоганна підійшов курсант Хрящ і сказав пошепки, що в нього є секретна інформація.

Хрящ видавав себе за сина колишнього кіннозаводчика із Сальських степів, що служив у роки громадянської війни ад'ютантом у генерала Гнилорибова. За Радянської влади Хрящ працював ветеринаром кінного заводу на Дону. Казав, що він козак, хоч насправді був сином орловського пристава.

У таборі для військовополонених Хрящ подавав прохання, щоб йому дозволили сформувати козачий ескадрон, але при перевірці виявилося, що він не знає кавалерійської служби.

Білобрисий, з пухлим бабським обличчям і світлими баранячими очима, боягуз, ледачий і дурний, Хрящ, опинившись у розвідувально диверсійній школі, обмовляв усіх, як тільки міг. Та курсанти цуралися його. Він дратував їх своєю причепливістю, ниттям, грубими спробами випитувати про заборонено, і його, траплялося, навіть нишком лупцювали. Хрящеві доноси були такі дріб'язкові, що Дітріх наказав викреслити його із списків інформаторів.