Сестри Річинські. (Книга перша)

Аркадій хвилинами забував, що перед ним переодягнене дівча, і під такий настрій згоден був віддати все на світі за свого «сина». На жаль, ілюзорні видіння зникали, і дійсність виринала такою, якою вона була: був батьком п'яти дівчат, які в свою чергу вимагали для себе раніше чи пізніше п'ятьох добре забезпечених чоловіків. А звідки взяти тих п'ять зятів, коли молодь стала в опозиції до Польської держави і, замість здобувати дипломи, а затим становище, оголосила бойкот польському університету. (Правда, той бойкот тривав недовго, і згодом склалася така ситуація, що частина української молоді вже стала чемною, хотіла вчитись, але не всю її приймали до вищих шкіл).

Аркадій міг би «повипихати» своїх дочок за богословів, але, коли бути щирим, не хотів для них долі їмосці. Боротьба за целібат [19] яку з такою ревністю розпочав станіславський владика, породжувала думки, що доля останніх їмосцей не буде солодкою.

Коли Аркадій закривав іноді очі перед своїми гарненькими, здоровими, нарядженими, як лялечки, дочками, щоб уявити собі їх уже дорослими, то дуже часто, замість образу мадонни з дитям на руках, ввижалася йому засушена стара діва, яку він возить з балу на бал і ніде «продати» не може.

19

Заборону одружуватись (з латин.).

Коли б у нього був капітал, то він повидавав би своїх дочок за людей з тітель оне мітель [20] , аби лише голова була на карку в майбутніх зятеньків, і створив би таку промислову аристократію, що загумінковим патріотам аж в носі закрутило б… Якби!

На жаль, всі мрії зводились тільки до фатаморганних видінь. Була, треба сказати, в Річинського одна ідея, яка могла б обернутися в золотий потік, коли б він мав діло з розумними людьми, а не з чередою баранів, як його миряни.

20

Титулом без грошей (нім.).

У селі Вишня, трохи вбік від хат, були три гарячих джерела, що взимку куріли парою, як ватри. Громада звела ті джерела до спільного русла, обвела їх невисокою підмуровкою у вигляді підкови. Біля воріт лежав ряд кам'яних плит, на яких жінки прали білизну як улітку, так і взимку. В селі існувало переконання, що вода з прала помагає проти ревматизму. Влітку сюди приходили хворі з відрами і цеберками, мочили ноги й руки в лікувальній воді, сушились на сонці і знову обливались водою. Опинившись у скрутному матеріальному становищі (особливо відколи батько переїхав з Поділля на Покуття і перестав привозити «діткам на горішки» запечатані конверти з банкнотами), Аркадій подумав про вишнянські теплі води.

Про яку-небудь містерію з чудодійною силою божою не могло бути й мови. Не ті часи настали, не ті й люди. Не містику, а науку треба запрягти у свій ридван. Щоб не відстати від часу, Аркадій вирішив побудувати у Вишні український санаторій. Перший український санаторій на галицькій землі, у повному розумінні слова «санаторій».

Звідки взяти капітал на побудову санаторію, Аркадій поки що не думав. В розмаху його планів це питання було другорядним. Аркадій Річинський вважав, що основне — це ідея. А ідея була ось яка: відкупити у громади на довголітні рати [21] теплі джерела. Ставши юридичним власником джерел, заснувати акційну спілку і на внесені паї поставити фундамент під новий санаторій. Маючи парцелю з фундаментом, одержати позичку у Крайовім господарськім банку і закінчити будівлю.

21

Виплату в розстрочку (з пол.).

Джерельна вода й грязі, що їх Аркадій послав до Львова на аналіз, виявилися придатними для лікування.

Аркадій, не вважаючи за доцільне наперед розголошувати свій задум, спершу поділився проектом з своїм двоюрідним братом, отцем Нестором Річинським. Аркадій знав, що Нестор не тільки не боїться риску, а, навпаки, охоче гониться до будь-якого азарту.

Нестор загорівся Аркадієвою ідеєю, як віхоть сухої соломи.

— Не ідея, а чисте золото, пане добродію! Якщо митрополит може мати власну друкарню, то чому не можуть брати Річинські мати власний санаторій?

Як мати мріє про зачату у своїй утробі дитину, уявляючи її перед очима, так брати Річинські часто за карафкою порічняку мріяли і уявляли собі той майбутній санаторій.

Перш за все треба, пане добродію, дібрати влучну назву, скажім… скажім, «Українська Мацеста» або щось на той зразок. Головною пружиною цього бізнесу мусить бути, як у всьому світі водиться, реклама. Реклама, реклама і ще раз реклама! Треба невпинно, пане добродію, бити по національних почуттях, а за їх посередництвом — і по кишенях галицьких ботокудів [22] . Майбутній санаторій треба рекламувати таким чином: народжується новий бастіон українізму на цих землях — український санаторій.

22

Міщан, реакційних і обмежених елементів суспільності (від назви індійських племен у Східній Бразілії).

Побудований він на українській землі, руками українського робітника з метою уможливити українцям всіх суспільних верств без винятку, — по доступній ціні, звичайно, — підлікувати своє здоров'я.

«Свій до свого!»

Хто хоче весело й здорово відпочити та підлікувати своє здоров'я, спішіть замовити собі місце в «Українській Мацесті».

Очевидно, очевидно, пане добродію, все це буде літературно краще оброблено, це поки що, так би мовити, тільки ескізи до реклами.

Будинок, само собою, мусить бути теж побудований в українському гуцульському стилі: рублені стіни, покрівля з гонти, різні там традиційні ганки та різьблені віконниці. Всередині кімнати будуть прибрані гуцульськими домотканнями, гуцульською керамікою, косівськими ліжниками й килимами.

Ординатором в санаторії буде молодий (що згодом стане зятем отця Річинського) лікар, в якого з-під білого халата виглядатиме рубчик вишиваної сорочки. До столу подаватимуть дівчата у вишиваних кофтах, а під час обіду гостям приграватиме капела, складена з народних інструментів і… музик в постолах та червоних гачах [23] . Перед вікнами санаторію цвістимуть марунка й купчики — для народного українського колориту.

Клієнти, що з'їжджаються до санаторію з цілої Польщі (на цьому етапі розвою бізнесу лозунг «свій до свого!» буде тільки парадною вивіскою), залишатимуть сотки, сотки злотих у місцевого населення за ягоди, гриби, молочні продукти, різьбярські та керамічні вироби, килими та вишивки.

23

Штанах.

Коли Аркадій дивився на себе з цього боку, то бачив себе добродієм свого народу, ім'я якого повинно бути вписане золотими літерами якщо не в історію Галичини, то бодай Покуття. Йому здавалося, що на цьому золотому інтересі виграють всі: держава — через те, що отримуватиме додатковий прибутковий податок, громада (під цим словом Аркадій розумів навколишнє селянство) — тому, що в її руках залишатимуться сотки, сотки злотих за гриби, малину, кераміку і т. д., врешті, він, Аркадій, ощаслививши державу і довколишніх селян, при допомозі такого джерела зможе не лише пристойно повидавати заміж своїх дочок, але й забезпечити спокійну старість їм і їхнім дітям.

Проте вийшло зовсім інакше. Перш за все громада (чого Річинський ніколи не сподівався!) відмовилася продати прало. Спочатку Аркадій думав, що селяни, охоплені духом кооперації, не хочуть віддати лікувальних джерел у приватні руки, бо самі задумують будувати кооперативний санаторій. Але нічого подібного! Ситуація була такою, що громада (читай: чоловіки, підбурені своїми жінками) не хотіла позбутися прала заради власної вигоди. Селу вигідно мати власні теплиці — чи то для поїння худоби зимою, чи для прання білизни. Всі довколишні села заздрять Вишні. Чому ж вони мають добровільно зректися такого добра?