Шалено багаті азійці
Шрифт:
– Що за нісенітниці, лах! Ти мала вимагати собі номер! – кип’ятився Гаррі Леонг.– Ти завжди надто ввічливо поводишся… обслузі треба вказувати на її місце. Ти сказала їм, хто ми такі? Я зараз зателефоную міністрові з торгівлі та інвестицій!
– Послухай, Гаррі, це не допоможе. Я вже зателефонувала до понад десяти готелів. Хто знав, що сьогодні – День Співдружності? Усі віп-особи приїхали до міста, і геть усі номери зайняті. Нещасна Астрід наскрізь мокра. Нам треба знайти якесь місце на ніч, доки твоя донька не померла від застуди.
– Ти телефонувала своєму кузенові Леонарду? Може, ви б поїхали потягом до Суррею? – запропонував Гаррі.
– Так. Він не вдома – на вихідні поїхав до Шотландії полювати на рябчиків.
– Що за чортів безлад! – зітхнув Гаррі.– Дай-но
– «Калторп»,– згадала Фелісіті.
– Аламак, то його власник – Руперт Калторп-щось-там-якось-іще? – запитав Гаррі, раптом пожвавившись.
– Гадки не маю.
– Де він розташований?
– У Мейфер [12] , біля Бонд-стрит. Це загалом досить гарний готель, якби тільки не той жахливий менеджер.
– Так, здається, це саме він! Минулого місяця в Каліфорнії я грав у гольф із Рупертом-як-там-його-прізвище та декількома іншими британцями і пам’ятаю, як він розповідав мені про це місце. Фелісіті, у мене виникла ідея. Я зателефоную цьому хлопцеві, Руперту. Залишайся там, де стоїш, я тобі передзвоню.
12
Престижний район у Лондоні поруч із Гайд-парком.– Прим. пер.
Ормсбі не повірив своїм очам, коли троє китайчат знову увірвалися до вестибюлю – рівно за годину після того, як він позбавився всієї цієї ватаги.
– Едді, я візьму попити собі. Якщо хочеш пити, то замовляй сам,– твердо сказав кузенові Нік і вирушив до бару.
– Пам’ятай, що казала твоя матуся: пити колу вже надто пізно,– попередила Астрід, підстрибуючи, біжучи через вестибюль, щоб наздогнати хлопців.
– А-а, тоді я візьму ром із колою,– знахабніло відказав Едді.
– Що в бога ви тут…– заревів Ормсбі й понісся вестибюлем, намагаючись не дати дітлахам піти. Не встиг він до них дістатися, як краєм ока побачив лорда Руперта Калторпа-Кавендіш-Гора, який проводив цих китаянок вестибюлем. У них начебто був розпал екскурсії готелем:
– А 1918 року мій дідусь привіз сюди Рене Лаліка [13] , щоб він зробив скляні візерунки, які ви бачите в головному холлі. Зайве й казати, що Лаченс [14] , який керував реставраційними роботами, не схвалив цей штрих у стилі арт-нуво.– Жінки ввічливо розсміялись.
Персонал швидко виструнчився. Усіх здивувала поява старого лорда, нога якого не ступала на територію готелю вже кілька років. Лорд Руперт повернувся до головного менеджера:
13
Французький ювелір та скляних справ майстер.
14
Едвін Ландсір Лаченс – найбільший представник архітектури британського неокласицизму.
– А-а, Вормсбі, правильно? [15]
– Так, м’лорд,– відповів той. Занадто приголомшений, щоб виправити свого боса.
– Чи не могли б ви люб’язно розпорядитися, щоб підготували номери для цих чарівних місіс Янг та місіс Ченг?
– Але ж, сер, я лише…– запротестував був Ормсбі.
– І ще, Вормсбі,– незважаючи на нього, вів далі лорд Руперт,– доручаю вам сповістити персонал про дуже важливу подію: цього вечора дійшла кінця довга історія утримування «Калторпу» моєю родиною.
15
В оригіналі відбувається гра слів: справжнє прізвище менеджера – Ormsby; одна додана літера – Wormsby – надає прізвищу співзвучності
з англ. словом worm – черв’як.– Прим. пер.Ормсбі дивився на нього, не вірячи власним вухам.
– Мілорд, тут, напевне, якась помилка…
– Ні-ні, жодної помилки. Я продав «Калторп» кілька хвилин тому – цілком, до останнього цвяха. Дозвольте представити нову власницю – місіс Фелісіті Леонг.
– ЩО?
– Так, чоловік місіс Леонг, Гаррі Леонг – чудовий хлопець із смертельним свінгом правою рукою [16] . Я познайомився з ним у Пеббл Біч, і сьогодні він мені зателефонував і зробив пречудову пропозицію. Тепер я можу увесь свій час присвятити ловлі альбул [17] на Ельютері [18] і не перейматися через цю готичну громаду.
16
Різновид удару в гольфі.– Прим. пер.
17
Інша назва – «біла лисиця», риба, що живе в Червоному морі.
18
Один із Багамських островів.
Ормсбі витріщився на жінок, роззявивши рота.
– Леді, чому б нам не приєднатися до ваших чарівних діточок у барі і не підняти тост за придбання і звільнення? – весело вимовив лорд Руперт.
– Це було б чудово,– погодилась Елінор,– але спершу, Фелісіті, здається, ти щось хотіла переказати цьому чоловікові?
Фелісіті повернулася до Ормсбі, який, здавалося, от-от знепритомніє:
– Саме так, я геть забула,– почала вона з усмішкою.– Боюся, мені доведеться попросити вас покинути приміщення.
Частина перша
Ніде у світі ви не знайдете людей,
багатших за китайців.
1
Ніколас Янг і Рейчел Чу
– Ти впевнений? – запитала знову Рейчел, легенько дмухаючи на чай, що парував у неї в чашці. Вони сиділи за своїм улюбленим столиком біля вікна в ресторанчику «Чай & Симпатія» [19] , і Нік щойно запросив дівчину провести літо разом із ним в Азії.
19
Британський ресторан у Нью-Йорку.– Прим. пер.
– Рейчел, я був би в захваті, якби ти поїхала,– запевнив її Нік.– Ти ж не планувала викладати влітку, то через що перейматися? Ти думаєш, що не впораєшся зі спекою та вологістю?
– Та ні, річ не в цьому,– відповіла Рейчел.– Я ж знаю, що ти будеш дуже зайнятий обов’язками шафера, тому не хотіла б тебе відволікати.
– Яке ще відволікання? Весілля Коліна займе лише перший тиждень у Сінгапурі, а потім ми решту літа можемо просто вештатися Азією. Поїхали, дозволь показати тобі місця, де я виріс. І я візьму тебе у свої улюблені схованки.
– А покажеш мені ту священну печеру, де втратив незайманість? – піддражнила його Рейчел, грайливо піднявши брови.
– Авжеж! Ми навіть зможемо відновити події,– розсміявся Нік, розмазуючи джем та вершки по ще теплій, щойно з печі, булочці.– А ще в Сінгапурі, здається, живе твоя подружка?
– Так, Пейк Лін, моя найкраща подруга з коледжу,– відповіла Рейчел.– Вона вже кілька років запрошує мене приїхати.
– Ну от, ще одна причина. Рейчел, тобі там сподобається, і я вже зараз знаю, що від їжі ти будеш у захваті! Тобі відомо, що Сінгапур – це найодержиміша їжею країна на планеті?