Скіфська чаша

— А для чого?

— Може, пообідали б разом. Я погано знаю Одесу.

Люда удала, що розмірковує.

— Я, правда, домовилася з подругою…

— Подруга почекає.

— Незручно.

— А зручно кидати самотнього чоловіка в незнайомому місті?

— Ну, якщо самотнього… — Дівчина поклала руку Хаблакові на плече. — І куди ми поїдемо?

“Отак би одразу…” — подумав капітан.

Вони вийшли в центрі міста, й Люда повела його до найкращого, як вона висловилася, ресторану в готелі “Одеса”. Хаблак подумав, що його бюджет недовго витримає такі відвідини, та вимушений був змиритися. Люда замовила собі курчата-табака, Хаблак сказав, що курчата йому вже давно набридли, попросив дешевший шашлик і пляшку червоного сухого вина. Люда намагалася вставити щось про коньяк, та капітан пояснив, що коньяк, каву й, можливо, шампанське вони питимуть увечері в Гошиному барі. Вміло переключивши розмову на Гошу, капітан мало не одразу дізнався, що Люда — постійна відвідувачка “Моряка”, а в барі вечорами збираються, як вона висловилася, ділові люди і що там вирішуються різні справи, в основному стосовно купівлі й продажу. Хаблак пояснив, що він сам має безпосереднє відношення до цієї сфери людської діяльності, що він — директор магазину. З задоволенням побачив, як Люда здивовано закліпала наклеєними віями.

Звичайно, капітан не мав наміру вбивати з Людою час від обіду до вечора, коли починається година пік у Гошиному барі. Вони домовилися зустрітися в готелі, й капітан поїхав до карного розшуку. Швидко вточнив з Волошиним наступний план дій і повернувся до готелю. До бару вирішив не заходити, щоб не привертати зайву увагу, постояв під душем і завалився в ліжко — мав свіжу роман-газету. Не так уже й часто міг вдень розкошувати в м’якому ліжку, на накрохмалених простирадлах, слухати музику з готельного репродуктора й читати улюбленого письменника…

А потім навіть цікавий роман не врятував капітана: заснув і спав, легко дихаючи, цілу годину чи трохи більше, і снилися йому зовсім не Гоша й не Люда з наклеєними віями, снилося йому море, не грізне й бурхливе, над яким несеться бора, а літнє й лагідне — і дельфіни стрибали над ним.

Сон був приємний, а пробудження непомітне. Хаблак мав ще досить часу, поголився, обтер обличчя одеколоном “Ваан Тоомас”, подумавши, що, звичайно, старий естонський капітан Тоомас навряд чи вживав будь-які парфуми, пахло від нього конем і шкірою, і він не стежив за своєю зовнішністю так, як нинішні капітани.

Але ж сьогодні він не капітан, а торгаш, гендляр, правда, вищого лету, й від нього мусить відповідно пахнути.

Люда не забарилася. Вона була в тих самих джинсах, але поміняла кофтину на тонкий світер, який підкреслював усі її принади, особливо підняті тугим ліфчиком груди. В барі її знали — від якогось столика навіть помахали рукою, запрошуючи, та Хаблак вирішив зайняти вільні місця поблизу стійки. Він замовив коньяк, каву й цукерки, огледів зал і з задоволенням побачив за крайнім столиком біля скляних дверей Волошина в компанії якогось лисого літнього чоловіка, либонь, випадкового застільника, який щось розповідав старшому лейтенантові, жестикулюючи й розводячи час од часу руками. Хаблак знав, що у вестибюлі чергує ще один працівник карного розшуку: вхід до Гошиної підсобки контролюється, і сьогодні міліція спробує встановити коло відвідувачів бармена.

Хаблак трохи потанцював з Людою, це було не дуже погане видовисько, бо на них оглядалися. Дівчина розчервонілася, вона випила залишки коньяку з чарки, закурила, затиснувши сигарету між вказівним і середнім пальцями, й заявила безапеляційно:

— Я хочу шампанського. І візьми ще по келиху коньяку.

Гоша сам приніс замовлення, хоч увечері йому допомагала огрядна й не дуже охайна жінка. Він відкоркував шампанське й налив у фужери, іронічно зиркнув на Люду, що намагалася грати великосвітську даму, затримав погляд на Хаблакові й мовив упевнено:

— Бажаю гарно відпочити в нашому місті.

— Звідки знаєте, що я приїжджий? — здивувався капітан.

Гоша посміхнувся:

— Я рідко коли помиляюсь. Раніше ніколи не бачив вас у себе, а хто в Одесі, маючи такі краватки, не заходив до нашого бару?

Певно, він вважав свій заклад якщо не аристократичним центром Одеси, то принаймні майже таким.

Хаблака потішило Гошине визнання його краваток, вій дружелюбно зиркнув на бармена, подумавши, що цей чоловік з хрящуватими вухами досвідчений і спостережливий, вміє розраховувати свої ходи набагато вперед. І невідомо, як би вони вийшли на нього, коли б не газета.

— Мені подобається у вас, — ствердив капітан.

— Звідки ви?

— Зі Львова.

— Львів — тато, Одеса — мама… — зареготав Гоша.

— Вип’єте з нами?

— За знайомство — з задоволенням. — Гоша приніс фужер, але налив собі шампанського тільки на денце.

— А які в нас дівчата! — підморгнув Хаблакові на Люду.

— Мені все більше подобається Одеса, — щиро зізнався Хаблак, бо був задоволений своїми першими кроками тут.

— Скоро ви закохаєтесь у неї. — Гоша пробачився, що не може приділити гостеві більше уваги, й пішов за стійку. Люда швидко спорожнила свій фужер, капітан підлив їй ще — щоки в дівчини запашіли й очі заблищали, вона трохи вже втратила контроль над собою, і Хаблак почав розпитувати її про відвідувачів бару.

— Хо! — вигукнула Люда. — Ти мені подобаєшся, і я не поступлюся тобою. — Певно, вона невірно зрозуміла Хаблака й мала на увазі відвідувачок, — капітан завірив її в своїй прихильності, пояснив, що, перебуваючи в Одесі, хотів би владнати деякі справи. А наскільки він зрозумів, у Гоші якраз збираються потрібні йому люди.

— Що тебе цікавить? — Люда долила собі вина. — Шмутки чи?.. — виразно поворушила великим і вказівним пальцями.

Хаблак удав здивування.

— А можна?.. — запитав недовірливо. — Я б не відмовився від доларів.

— Знаєш, скільки коштують?

— Вважаєш мене за кошеня?

Люда нараз зареготала весело.

— Але ж і на досвідченого горобця не схожий.

Хаблак відсунув від неї келих з коньяком. Мовив різко:

— Набралася!..

Нараз дівчина посерйознішала, вона не була такою п’яною, як здавалося. Підсунулася до Хаблака й запитала:

— Хочеш, я познайомлю тебе з одним?

— Хочу, якщо в нього справді щось є. Не треба мені дрібних фарцовників, таких і у Львові навалом.

Люда рішуче загасила в попільниці сигарету. Роззирнулася і, видно, побачивши кого треба, стала пробиратися до виходу. Вона повернулася хвилин через п’ять, підійшовши до одного із столиків, нахилилася й прошепотіла щось хлопцеві з довгими баками — Хаблак упізнав ранішнього Гошиного відвідувача.

Сівши за стіл, дівчина повідомила:

— Зараз до нас підсяде Вова. Тільки врахуй, з тебе належить.

— За мною ніколи не пропадає, — цілком серйозно відповів Хаблак.

Вова опинився за їхнім столиком якось непомітно. Капітан, здавалося, не спускав з нього очей, та все ж прогавив момент, коли хлопець з бачками підсів до них. Видно, Вова визнав за можливе відразу трохи подоїти клієнта, бо замовив коньяку й кави, й Гоша, догідливо посміхаючись, приніс замовлене на підносі. Вова взяв свою чашечку, інтелігентно відставивши мізинець, либонь, він узагалі вважав себе якщо не аристократом, то людиною, яка піднялася над звичайною сірою масою, — носив яскраво-зелений оксамитовий піджак і краватку-метелик. А курив “Марлборо”.