Сліди СС

— Ми дістанемо цей контейнер, якщо навіть доведеться перекопати всі штреки тої шахти! — вигукнув полковник рішуче.

— Мені подобається ваш оптимізм, — мовив Штайнбауер. Обрізав сигару, спідлоба уважно стежачи за співбесідником: жодний рух, жодна підозріла інтонація не лишилися б непоміченими.

Полковник і справді захопився розповіддю, певно, йому імпонувала не тільки перспектива легкого збагачення, а й риск, пов'язаний з шуканням нацистських скарбів. Ангель не відвів очей, коли Штайнбауер втупився в нього. Зважував усі «за» і «проти» й нарешті сказав:

— Але ж ви знаєте, що в Танжері ми мали неприємності з поліцією. Можливо, вони переслідуватимуть нас і надалі. Там був агент Інтерполу, а це завжди небезпечно.

Штайнбауер не забарився з відповіддю:

— Ви одержите справжні іспанські паспорти і вилетите прямим рейсом із Мадріда на Відень. Навряд чи ця історія з дівчатками зацікавила міжнародну поліцію так, щоб вона оголошувала розшук. На всяк випадок не зупиняйтеся у готелях. У мене є в Австрії свої люди, ви одержите пароль і зв'яжетеся з ними.

— Я чув про ці скарби, — не втримався Грейт, — серед офіцерів окупаційних військ одразу по війні ходили про них легенди…

— Дехто з ваших колег, — криво осміхнувся Штайнбауер, — добряче нагрів на них руки. Чули про Борга?

— Майора Борга? Дезертира?

Штайнбауер кивнув.

— Його сліди загубилися, — мовив скрушно, — Ми б знайшли спосіб відібрати свої цінності…

Полковник враз згадав брудну історію з майором Боргом.

Сталося це влітку сорок п'ятого року. Американському комендантові Боргу подзвонили з поліції міста Штаренберга — десь у ставку виявили неопізнаний труп людини з простреленим черепом. На місце злочину виїхав слідчий. Він знайшов у кишені вбитого багажну квитанцію, по якій на вокзалі поліція одержала скриню з золотими зливками. Скриню відвезли Боргу: на цьому сліди золота загубилися — комендант не передав його окупаційним властям.

Через деякий час Борг дезертирував. Почалося слідство. Один знайомий військовий юрист розповідав Грейтові, що до рук майора прилипла не одна сотня тисяч доларів. Борга часто бачили з сином нацистського посла у Швеції Генріхштейна. Цей молодик брав участь в обладнанні тайників на території «фортеці фюрера». Борг і Генріхштейн неодноразово їздили на комендантському «паккарді» в Швейцарію, причому кілька свідків твердили, що, коли вони виїздили, машина була вкрай навантажена.

Полковник згадав ще деякі факти.

— Це ви затопили ящики з цінностями в озері Топліц? — запитав зненацька.

Штайнбауер кивнув.

— Я наказав кинути їх туди, бо не мав іншого виходу. Дорога в гори була забита автомашинами, а ваші солдати висіли в нас на хвості…

— Недавно на озері працювала експедиція. Здається, її організував журнал «Штерн»?

— Ці журналісти пхають свого носа куди не слід… — буркнув Штайнбауер. — Нам довелося пережити кілька неприємних днів. Там на дні валяються ящики з документами, про які краще й не згадувати. На щастя, вони підняли контейнери з фальшивими фунтами стерлінгів і, поки ми встигли вжити заходів, дістали лише один ящик з архівами управління імперської безпеки. Ці документи так і не були опубліковані, хоча в декого руки свербіли зробити це.

— Видавець «Штерна» — ваша людина? — поцікавився Ангель.

— Не зовсім. Ми використали інші засоби…

— Такі? — зареготав Грейт, піднявши кулак.

— Там, поблизу від Зальцбурга, — повернувся до нього Штайнбауер, — живе один чоловік. Він роз'яснив начальникові експедиції, що дехто може не дожити до кінця місяця.

— І той повірив?

— Мусив, — нахмурився Штайнбауер. — Багато їх було, ласих до чужого… І де вони? Хетель нагадав про кілька випадків. Можна втонути чи зірватися зі скелі…

— Хетель? — раптом пожвавішав Ангель. — Штурмбанфюрер СС Вольфганг Хетель?

— Ви знаєте його? — насторожився Штайнбауер.

— Ні, але чув… Багато чув…

— Зараз Хетель зробився вчителем. Парадокс… Вольфганг Хетель — і виховання шибеників… Я дав йому гроші, і він, коли його нарешті випустили з тюрми, відкрив під Зальцбургом приватну школу. Поблизу від озера Топліц. З того часу жодна із спроб понишпорити на дні озера не кінчалася вдало…

— Чому ж ви не доручили йому?.. — почав Грейт, Штайнбауер зрозумів його з півслова:

— Я знаю Хетеля, мабуть, краще, ніж він знає сам себе. Він має величезні зв'язки серед членів нашої організації і, можливо, спробував би сам знайти ключ до шифрів. Це — одна з причин, чому ви поїдете до Австрії вдвох. Вам, полковнику, пальця в рот не клади, та й гер Ангель — стріляний птах. Хетеля ви використовуватимете, але довіряти йому не слід. Втім, у нас ще буде багато часу, щоб обговорити деталі. Відпочивайте, панове, і ні про що не думайте. Чесно кажучи, я б сам з задоволенням зайнявся цією справою, та не маю права ризикувати. Ще й особливі прикмети, — доторкнувся до шрама на щоці. — Та й взагалі… мене багато хто знає…

Останні слова він вимовив без хвалькуватості, — Грейт зрозумів, що Штайнбауер звик до своєї слави, можливо, вона почала навіть обтяжувати його. Він переконався в цьому наступної хвилини, коли Ангель, в якому все ще жив колишній підлеглий Штайнбауера, не втримався, щоб не запитати:

— По-моєму, Хетель допомагав вам під час угорської операції? Тоді ви ще раз довели, що були найхоробрішою людиною рейху!

Штайнбауер посміхнувся якось кисло.

— Е-е, молодість…

Справді, тепер він не пішов би на такі авантюри ні за які гроші. В житті є стільки гарного, — коли, звичайно, розумітися на цьому, — що й десята частина того риску, якого він колись припускався, не окупить найгучнішої слави. І зрештою, що таке слава? Все забувається, і він сам бачив всесвітньовідомих осіб, котрі зараз ледь животіють. Але все ж згадка Ангеля про угорську операцію не була неприємною.

Штайнбауер тиснув руки гостям, щось говорив їм, а сам не міг не думати про ті далекі дні…

… Він стояв, виструнчившись перед фюрером, а той казав, трохи схиливши набік голову і примружившись:

— На випадок, коли регент порушить свої союзницькі обов'язки, ви підготуєте захоплення міської фортеці.

Щоб полегшити виконання завдання, я дам вам письмовий наказ з широкими повноваженнями.

І справді, через годину, коли Штайнбауер залишив ставку, в його кишені лежав документ, надрукований на бланку із грифом «Фюрер і рейхсканцлер».

Під золотою свастикою з орлом було зазначено:

«Штурмбанфюрер СС Роберт Штайнбауер виконує суворо таємний наказ надзвичайної ваги. Наказую всім військовим і державним органам надавати Штайнбауеру всіляку підтримку і йти назустріч його побажанням. Адольф Гітлер».

Що ж відбулося в ставці фюрера і чому Штайнбауер одержав такі широкі повноваження?

Минав сорок четвертий рік. У серпні, після розгрому Яссько-Кишинівського угруповання гітлерівців, Румунія оголосила війну Німеччині. На початку серпня відбулося народне повстання в Болгарії, і вона також відпала від гітлерівського блоку. Через кілька днів запросила перемир'я Фінляндія. Тільки угорський уряд, очолюваний диктатором Хорті, продовжував виконувати свої союзницькі зобов'язання.