Слово після страти

— Шкода тільки, що все це добро,— сказав один із них,— відбере лагерфюрер.

Я зрозумів, куди вони гнуть, і запропонував їм по кілька пачок сигарет. Злодійкувато озирнувшись на всі боки, шуцмани поквапливо сховали сигарети в кишені, заодно прихопивши і по дві плитки шоколаду.

— Якщо лагерфюрер забере в тебе все, ми підкинемо тобі зуппе,— милостиво пообіцяв один із них. Я подякував йому, а сам подумав: «Якби оце в’язень відібрав у німця хоча б одну пачку сигарет, його неодмінно б повісили як злочинця. А за те, що ці німці-поліцаї «культурно» пограбували мене, треба ще й дякувати їм...»

Коли ми підійшли до табору, з воріт саме виходила колона в’язнів, яких вели в шахту на другу зміну. Рахував їх сам Кінь.

— Хайльхитла! Гер лагерфюрер! В’язень номер 1729, який був завалений у забої, доставлений! — відрапортував один із веркшютців.

— А це що? — показав Кінь на мої відстовбурчені кишені і на пакети в руках.

— Це англійці, гер лагерфюрер. Узнали, що він пробув дві доби під землею, ну й вирішили нагодувати... Нам незручно було перечити їм... англійці все-таки.,.

— Англійці... аллес шайзе...— крізь зуби процідив Кінь, а потім гаркнув: — Марш за мною!

У кабінеті Фаст зажадав, щоб я усе виклав на стіл. Після цього він уважно оглянув кожен пакуночок і кожну пачку сигарет, потім вибрав найменший пакетик з бутербродами, тицьнув його мені й наказав:

— Забирайся звідси!

І тут я зробив помилку: замість того, щоб блискавично виконати наказ, я на мить затримався, з сумом дивлячись на шоколад, пакети і пачки сигарет, що залишилися на столі. В очах Коня блиснув хижий вогник.

— Раус! — люто гаркнув він і вліпив мені такого ляща, що я ледве встояв на ногах, після чого кулею вилетів з кабінету.

Треба сказати, що веркшютці дотримали свого слова і під час роздачі баланди дали мені ще одну миску цього пійла. Більше того, вони довірливо повідомили, що в зв’язку з суботою лагерфюрера не буде на вечірньому аппелі і я можу поспати. Я одразу ж пішов у барак, виліз на нари і заснув мертвецьким сном.

7

Весь наступний день мене тіпало, наче в пропасниці. Я остаточно вирішив: тікати, негайно тікати! Та зараз це залежало від багатьох невідомих: а раптом Стасика переведуть в іншу зміну? А що, як нашу бригаду розформують і мене пошлють на інший горизонт, в іншу лаву?

На ранковому аппелі я ні живий пі мертвий стояв серед тих, хто мав іти в першу зміну. Та ось перша зміна вже вишикувалась біля воріт. Мій номер не викликали. Я з полегшенням зітхнув. Однак хвилювання на цьому не припинилися. А що, як Стасика перевели в третю зміну? Можна збожеволіти від думок! Після обіду вишикували другу зміну. В ній був і я. Біля кліті штейгери почали розбирати своїх в’язнів. Раптом хтось штовхнув мене ззаду до кліті.

— Ану ворушись, сонна тетеря, донерветер!

Я мало не закричав од радості. Це був Стасик. Опам’ятався уже в кліті, що мчала вниз. Коли вона зупинилася і з неї висипали шахтарі й почали розтікатися в різні боки, ми відійшли трохи осторонь, зупинилися й обнялися, наче після довгої розлуки. Від величезного нервового напруження я весь тремтів.

— Владеку, заспокойся...— схвильовано втішав мене Стасик.— Бачиш, ми живі і знову разом. Сьогодні ж ми підемо звідси назавжди. Заспокойся, любий!

— Стасику... я вже думав, що ми ніколи... ніколи не побачимось... Мені було так важко...— бурмотів я крізь сльози, припадаючи до Стасика, наче до рідного батька.

— Ходімо вже. Відробимо останню зміну. Якщо в забої з нами будуть німці, мовчи, не мов ні словечка.

Ось і наш штрек. Його вже не впізнати. Він розчищений під обвалу, заново розкріплений. Три попередні зміни поглибили виробку. В новому забої ми застали бринтмайстра і бригаду кріпильників.

— Хайль Гітлер! — несподівано привітався до німців Стасик. Ті здивовано глянули на нього і не відповіли.

— Відколи це поляки почали так шанувати фюрера? — в’їдливо спитав один із шахтарів.

— Хай вам буде відомо, камради,— анітрохи не збентежився Стасик,— що я не поляк, а фольксдойче. Сьогодні одержав документи. Нарешті справедливість перемогла.

— Ну що ж, вітаємо,— стримано відповіли німці.— Виходить, тепер ти замінятимеш Нагеля?

— Звичайно. Завтра мені дадуть іще двох росіян, і я очолю бригаду.

— Бажаємо успіху,—байдуже одказали німці і взялися за роботу.

Я з подивом відзначив, що Стасик артистично копіював Нагеля. Навіть на мене він покрикував точнісінько так, як це робив Нагель. Поставивши кріплення, німці пішли в інший забій, а ми із Стасиком взялися за роботу. Він був дуже збуджений, жартував, мимоволі заряджаючи своїм настроєм і мене.

— Уявляєш, як завтра прийдуть ці йолопи, а новоспеченого штейгера фольксдойче пана Станіслава Бжозовського і його доблесної бригади, тобто пана Владека, і слід пропав. Ото дивоглядія буде! Хотів би я побачити їхні пики,— не вгавав Стасик.

— А з тебе міг би вийти непоганий актор,— сказав я, милуючись другом.

— Актор — пусте діло,— серйозно відповів Стасик.— Замість того щоб блазнювати в цій дірці перед телепнями, краще б нам з тобою пускати під укіс німецькі ешелони, висаджувати мости. То справжнє. Ти готовий до цього, Владеку?

— Я готовий до всього. Якщо треба буде — готовий померти.

— Помирати не квапся. Не для того ми затіяли втечу, щоб помирати. Ми ще повоюємо, ще не одному арійцеві скрутимо в’язи, я купив дві фінки. Це вже зброя. З допомогою цих фінок роздобудемо карабіни або автомати. Тоді почнемо справжню боротьбу. Ти згоден зі мною?

— Звичайно!

— А ще затям,— вів далі Стасик,— справа, на яку ми йдемо, вимагає мужності. Буває так: людина одважилася на відчайдушний крок, але в критичний момент може виявитися слабкою на утори — спасувати. Тоді загибель. Ти розумієш, про що я кажу?

— Все розумію і присягаюся свободою: не підведу тебе ні в чому!

— Тоді давай поклянемося один одному на вірність за будь-яких обставин,— строго й урочисто сказав Стасик.

Обнявшись і поцілувавшись, ми поклялися один одному у вірності. Я розумів, що це робиться не з любові до романтики. Адже ми йшли на відчайдушну справу, де ставкою було життя. Відтепер ми ставали бійцями і відповідали один перед одним за все.

За роботою й розмовами минуло кілька годин. Стасик запропонував відпочити, а заодно й попоїсти. За обідом я розповів йому вчорашню історію з англійськими подарунками.