Соло для комп’ютера

— Після гір, — мовив Матвій, припалюючи чергову цигарку, — Олена хотіла з’їздити до приятельки в Білорусь, але напевно нічого не казала. А тоді ми посварилися.

Про приятельку з Білорусі я колись чула краєм вуха. Якщо Оленка таки до неї поїхала, то, може, і справді все — маленька Оленчина містифікація?

Матвій думав, а думав він ґрунтовно: всі свої справи він робив ґрунтовно. Над робочим столом він щоранку вивішував перелік завдань, які необхідно виконати за день, і поступово їх викреслював, а якщо певне питання протягом дня вирішити не вдавалося, увечері переносив його до нового переліку, що складав на наступний день.

— Та-а-ак, — нарешті заговорив Матвій, плеснув рукою по металевому бильцю сходів, обпікся жаринкою, що від наглого руху впала йому з цигарки на пальці, засичав. — Машина, певна річ, в угоні, номери перебиті… А ти не просила бомжа описати тих двох хлопів?

— Детально — ні.

— А втім, — він махнув рукою, — все одно я переконаний, що ми їх не знаємо. І було б краще, щоб і вони нас не знали…

— А звідки?

— А те, що ти в Ямі дві години просиділа? Упевнена, що ніхто не слідкував?

— Я б помітила!

Матвій постукав себе по лобі.

Мені здалося, що ще трошки — й у мене лусне жилка, яка почала вже набрякати на лівій скроні. Ніби увіч я побачила Оленку, що сідає до машини, і чомусь уявила її в синій шовковій блузці на короткий рукав, хоча була ще рання весна і ми не скидали пальт. Із нею нічого не могло статися!

Матвій кинув у порожню пачку недопалка і труснув головою.

— Пішли до роботи. Я більше не можу думати.

До вечора ми все-таки розшукали білоруську приятельку. Так, Оленка збиралася приїхати, твердо не обіцяла. Ні, вона не приїжджала. На все добре.

* * *

А робота не стояла на місці. На письмовому столі росли паперові стоси, а я цілісінькі дні тільки те й робила, що сортувала документи за нагальністю — і все відкладала на потім.

— До нас випадково не приходили молоді люди влаштовуватися на роботу? — визираючи з-за комп’ютера, підсміювалася Віруся, яка єдина в нашому відділі кадрів займалася власне кадрами.

— Та було тут кілька. Хочеш у базі анкети подивитися? — Світлана, моя університетська приятелька, з чиєї протекції я й потрапила на роботу, не запідозрила пастки. Здається, саме Світлана була тим шпигуном, котрий почав плести агентурну мережу в нашій конторі. Вона влаштувала Вірусю й мене; я влаштувала Оленку та ще кількох колежанок. Далі пішла ланцюгова реакція.

— Треба негайно переглянути. Ми ж маємо знати, чи в надійні руки Наталю віддаємо.

— Невже так серйозно?

— А ти подивись на неї,— Віруся кивнула в мій бік. — На цей вираз обличчя глянь. Певно, замислилась над тим, чи зразу відмовитися їсти варити і шкарпетки прати, чи боротися за жіночі права підступно, тихою бритвою.

— Невже і вона? — здивувалася Світлана, натякаючи на свій бурхливий роман із віце-президентом нашої контори. — До речі, красуні, запрошую вас у суботу до мене пакувати речі.

— Від'їжджала моя подруга заміж за море… — вимучено процитувала я.

— Давай-давай, не лінуйся! — нагримала Світлана. — Після ударної праці Ларс нахваляється власноруч зварити вечерю…

— О-о-о! — відразу пожвавилась Віруся. — Вечеря о котрій годині? Бо зранку я малого обіцяла в цирк повести…

Отож суботнього ранку до від’їзду в Голландію готувалися тільки троє: Світлана, Ларс (віце-президент, дружня нам сторона) і я. Той від’їзд направду коли ще буде, та Світлана все любила організувати заздалегідь. Почали ми з найлегшого — з книжок. Чоловік її майбутній, високий ставний голландець, приніс коробки.

Світлана хапливо виймала книжки з шафи й розкидала їх по дивану та підлозі, ми з Ларсом пакували. Приятелька моя, хоч і створювала загальне сум’яття, за роботою пильнувала, і тому, коли я зробила спробу запакувати нишком старезну книжку з правознавства й два грубі томи історії Латинської Америки, виданої за радянських часів, які навіть сторч не лізли в коробку, вона в останню мить вихопила їх у мене з рук:

— Що ти коїш? Ти хочеш, щоб моя дитина рідну мову згадувала з таких книжок?

Світлана відкинула томи вбік, але ненадовго: вже за десять хвилин майбутній чоловік, перевіряючи, чи чогось не забули, зробив нову спробу запхати їх до коробки. Не втримавшись, я зареготала. Приятелька спопелила мене поглядом і почала нервово струшувати порох із цілого стосу книжок, які одразу ж розлетілися по всій кімнаті. Одна тоненька відлетіла просто мені під ноги.

— Поглянь, — мовила Світлана, — це, здається, твоя, по ній я англійську вчила. Твоя чи ні?

— Ніби моя, — дещо невпевнено я гортала книжку. Було, було щось таке зелененьке серед моїх книжок, хіба їх усі запам’ятаєш!

— Ти мені її ще в грудні давала, я пригадую.

— І ти її так зачитала, що вона аж порохом припала…

— Тихо будь мені! — гримнула Світлана.

— Ти хоч знаєш приблизно, про що книжка?

— Не хочеш забирати — віддай назад!

Вона вихопила книжку, але не втримала, і та вислизнула з рук; сторінки віялом розсипались у повітрі, а в долоні її випадково затримався краєчок обкладинки.

З книжки вислизнув папірець. Я машинально нахилилася за ним.

У руках тримала факсову копію платіжки — згорнене вчетверо і трохи затерте на згинах банківське підтвердження про перерахування — цього не може бути! я правильно нулі порахувала? а, тут же є й прописом! — п’ятнадцяти мільйонів доларів. Якась скорочена назва одержувача: НДІ МП, і зовсім не відома фірма платника: «Quantum Gibraltar Ltd.». Я підсунула платіжку Світлані під ніс:

— Тобі це треба?

Вона взяла папірця в руку.

— Сума пристойна…

— Хотіла б я тебе спитати, кому ти такі суми завинила…

Ларс, відірвавшись на мить від роботи, теж узяв до рук платіжку й, короткозоро примруживши очі в маленьких круглих окулярах, уважно прочитав реквізити.

— Це офшорна компанія, — сказав він.

— Котра з двох?

— «Quantum Gibraltar». Хтось бавиться з податками. Звідки воно в тебе?

— А дійсно — чия платіжка? — підозріло глянула на мене Світлана.

Я відвернулася. Ларс поклав папірця назад до книжки. А скорочення начебто знайоме, подумалось раптом мені: НДІ МП… У голові крутився нечіткий спогад, але я ніяк не могла настільки відсторонитися від навколишнього світу, щоб ухопити його за хвіст.