Сповідь відьом. Тінь ночі

– Це – розділ з Malleus Maleficarum. А я й не знав, що ви настільки добре володієте латиною, що здатні зрозуміти, про що йдеться у такому складному й важкому творі, пане Денфорт, – сказав Метью. То був найдокладніший посібник з полювання на відьом з усіх коли-небудь написаних, і одна його назва вселяла жах у серце кожної відьми.

На обличчі священика з’явився обурений вираз.

– Я навчався в університеті, володарю Ройдон.

– Дуже радий це чути. Ця книга не має потрапляти до рук людей слабких на голову і забобонних.

– Вам вона відома? – здивувався Денфорт.

– Я також навчався в університеті, – примирливо відповів Метью.

– Тоді ви маєте розуміти, чому я хочу поставити цій жінці декілька запитань, – сказав Денфорт і спробував було пройти в глиб кімнати. Та відразу ж закляк, наче вкопаний, почувши тихе гарчання Хенкока.

– Моя дружина не має проблем зі слухом. Не треба підходити ближче.

– Я ж казав вам, що господиня Ройдон має надприродні здібності, – тріумфально вигукнув Іффлі.

Денфорт стиснув пальці на своїй книзі.

– Хто вас навчив усьому цьому, господине Ройдон? – гукнув він їй через лункий обшир зали. – Від кого ви навчилися своєму ремеслу відьми?

Отак і починалося безумство – з питань, навмисне поставлених так, щоб спіймати обвинувачувану в пастку і змусити її звинувачувати інших створінь. Відьом по одній ловили в тенета брехні й знищували. Завдяки цій тактиці тисячі моїх одноплемінниць були піддані тортурам і знищені. Обурені заперечення завирували в мене в душі й підкотилися до горла.

– Мовчи, – мовив Метью крижаним шепотом.

– У Вудстоці трапляються дивні речі. Дорогу вдовиці Бітон перейшов білий олень, – продовжив Денфорт. – Він зупинився на дорозі й витріщався на стару, допоки її плоть не похолола від страху. Минулої ночі біля її хати бачили сірого вовка. Його очі горіли в темряві яскравіше за ліхтарі, запалені для того, щоб допомогти подорожнім знайти притулок у негоду. До якої з цих істот ви маєте стосунок? Хто обдарував нею вас? – Цього разу Метью не треба було казати, щоб я мовчала. Священик ставив запитання згідно з добре відомою схемою, яку я вивчала іще в аспірантурі.

– Відьма має відповісти на ваші запитання, пане Денфорт, – наполягав Іффлі. Таке нахабство є неприпустимим для представниці темних сил у доброчесній компанії.

– Моя дружина ні з ким не говоритиме без моєї згоди, – відказав Метью. – І будьте обережні зі вживанням слова «відьма», Іффлі. – Чим більше селяни напосідали на нього зі своїми питаннями, тим важче йому було стримуватися.

Священик перевів погляд з мене на Метью, а потім знову втупився в мене.

Я затамувала подих.

– Її угода з дияволом позбавляє її можливості казати правду, – озвався Бідвел.

– Помовчіть, майстре Бідвел, – перервав його священик. – Що ти хочеш сказати мені, дитя моє? Хто познайомив тебе з дияволом? Може, якась інша жінка?

– Або чоловік, – стиха додав Іффлі. – Господиня Ройдон – не єдине дитя темряви з усіх присутніх. Бо я бачу тут химерні книги та прилади, а збори о дванадцятій ночі проводяться для того, щоб викликати духів.

Гарріот зітхнув і тицьнув Денфорту свою книгу.

– Це – математика, пане, а не магія. Удовиця Бітон бачила тут працю з геометрії.

– Не вам визначати міру зла, що назбиралося в цій кімнаті, – пирхнув Іффлі.

– Якщо ви шукаєте зло, то краще пошукайте його в помешканні вдовиці Бітон. – Хоча Метью й намагався щосили зберігати спокій, все ж він швидко втрачав його.

– Значить, ви звинувачуєте стару жінку у тому, що вона – відьма? – різко спитав Денфорт.

– Ні, Метью. Так не треба, – прошепотіла я, сіпаючи його за руку й намагаючись привернути увагу.

Метью обернувся до мене. Його обличчя було мало схожим на людське, зіниці оскляніли й стали величезними. Я похитала головою, і він глибоко зітхнув, намагаючись вгамувати як своє роздратування вторгненням до його будинку, так і несамовите інстинктивне бажання захистити мене.

– Не слухайте, що він каже, пане Денфорт! Ройдон теж може бути інструментом диявола, – застеріг Іффлі.

Метью обвів депутацію поглядом.

– Якщо ви гадаєте, що маєте підстави звинуватити мою дружину в якомусь прогрішенні, то звертайтеся до суду. А тепер забирайтеся геть. І перш ніж прийти сюди знову, Денфорте, подумайте добряче, чи мудро брати собі в союзники таких людей, як Іффлі та Бідвел.

Священик мовчки ковтнув слину.

– Чули, що сказав господар?! Геть звідси! – гаркнув Хенкок.

– Справедливість восторжествує, господарю Ройдон – Божа справедливість! – заявив Денфорт, задкуючи з кімнати.

– Тільки якщо гору не візьме наша справедливість, Денфорте, – застеріг його Волтер.

Із тіні виникли П’єр і Шарль. Вони розчинили двері й випровадили отетерілих теплокровних із кімнати. А надворі лютувала буря. І її лють лише підтвердила їхні підозри щодо моїх надприродних здібностей.

«Тікай, тікай, тікай!» – наполегливо дзвенів у моїй голові внутрішній голос. Мене охопила паніка й наповнила мої вени адреналіном. Знову мене звели до стану гнаної здобичі. Гелоуглас і Хенкок обернулися до мене, збуджені запахом страху, який виходив з пор мого тіла.

– Ані руш! – попередив Метью вампірів. І присів біля мене. – Інстинкт підказує Діані втікати. За мить вона буде в нормі.

– Це ніколи не скінчиться. Ми прибули сюди по допомогу, але навіть тут на мене полюють.

– Тобі нема чого боятися. Денфорт та Іффлі добряче подумають, перш ніж знову завдавати нам клопоту, – впевнено мовив Метью, беручи мої стулені долоні у свої. – Ніхто не бажає бути моїм ворогом – ані інші створіння, ані звичайні люди.

– Я іще розумію, чому тебе бояться створіння. Ти – член Конгрегації і тому маєш силу й повноваження знищувати їх. Не дивно, що вдовиця Бітон із готовністю прийшла сюди за твоїм наказом. Але ж люди – вони відреагують інакше. Напевне, Денфорт та Іффлі підозрюють, що ти… вер, – сказала я, вчасно не давши слову «вампір» злетіти зі своїх вуст.

– Та годі вам, вони не здатні заподіяти йому лиха, їх нема чого боятися, – зневажливо пирхнув Хенкок. – Ці люди – вони ніхто і звати їх ніяк. Але, на жаль, вони здатні привернути до цієї справи увагу людей, які мають силу і вплив.