Сповідь відьом. Тінь ночі

Я виявила для себе, що з левами важко сказати – коли їм весело, а коли вони збираються стрибнути на тебе.

– На нашу думку, це книга про походження видів, – зауважив Метью. На його обличчі з’явився гордий вираз, хоча книгу ту я замовила зі схову абсолютно випадково. – Той манускрипт сам знайшов Діану. Допоки решта створінь розбиралися, що ж потрапило їй до рук, я встиг закохатися в неї.

– Значить, це тривало досить довго, – задумливо мовив Філіп, склавши хаткою долоні перед підборіддям і впершись ліктями в край столу.

– Ні, – заперечила я, подумки зробивши деякі підрахунки. – Лише два тижні. Хоча Метью довго не розкривав мені своїх почуттів і зробив це лишень тоді, коли ми опинилися у Сеп-Турі. Але тут теж було небезпечно. Одного вечора я вийшла з нашої спальні надвір. І в парку на мене напала інша відьма й викрала мене.

Філіп блискавично перевів погляд з мене на Метью.

– У стінах замку була відьма?

– Так, – коротко відповів Метью.

– Скоріше, вона над ними витала, – обережно поправила я, іще раз заволодіваючи увагою його батька. – Не думаю, що яка-небудь відьма коли-небудь торкалася землі в Сеп-Турі, якщо це так важливо. Ну, звісно, окрім мене.

– Ясна річ, – кивнув головою Філіп. – Продовжуйте.

– Вона понесла мене до замку Ля-П’єр. Там був Доменіко. І Герберт. – Із виразу обличчя Філіпа я побачила, що він знав і про замок, і про тих двох вампірів, які мене в ньому зустріли.

– Не рий другому яму, сам до неї потрапиш, – пробурмотів Філіп.

– Моє викрадення було здійснене за наказом Конгрегації, і відьма на ім’я Сату намагалася силою дізнатися у мене про магію. Коли їй це не вдалося, вони кинула мене до потаємної підземної темниці.

Рука Метью потягнулася до заглибини на моїй талії, як і кожного разу, коли заходила мова про той злощасний вечір. Філіп помітив цей порух, але не сказав нічого.

– Після того як я втекла, мені вже не можна було залишатися в Сеп-Турі й наражати Ізабо на небезпеку. Розумієте, з мене виходила вся ота магія, яку я не могла контролювати. Тому ми з Метью подалися до мене додому, до будинку моєї тітки. – Я зробила паузу, розмірковуючи, як краще пояснити, в якому місті той будинок розташовувався. – Ви чули легенди, які розповідають піддані Гелоугласа про землі, що лежать на заході за океаном? – Філіп кивнув. – Саме там і живуть мої тітки. Ну, принаймні приблизно.

– І ці ваші тітки – вони також відьми?

– Так. А потім з’явилася маньясанг, щоб убити Метью – одне зі створінь Герберта – і їй це майже вдалося зробити. Нам нікуди було подітися від Конгрегації – лише сховатися від неї в минулому. – Я зупинилася, вражена злісним поглядом, який кинув Філіп на Метью. – Але раю ми тут теж не знайшли. Люди у Вудстоці дізналися, що я відьма, а судилища в Шотландії можуть негативно вплинути на наше життя в Оксфордширі. Тому нам знову довелося тікати. – Я іще раз переглянула обриси своєї розповіді, видивляючись, чи не випустила з неї щось важливе. – Оце й все, що я маю сказати.

– Ви маєте здібність подавати складні відомості швидко й дохідливо, мадам. Якщо ви люб’язно поділитеся своїм досвідом з Метью, то зробите нашій родині неоціненну послугу. Бо ми надто багато витрачаємо на папір та пера. – На мить Філіп втупився поглядом у кінчики своїх пальців, а потім підвівся з чисто вампірською рвучкістю, яка перетворила цей простий рух на справжнісінький вибух. Секунду тому він сидів, а тепер раптово й лячно нависнув над столом усіма шістьма футами свого зросту. І пильно дивився на сина.

– Метью, ти граєш в небезпечну гру, в якій можна втратити все, а здобути дуже мало. Після твого від’їзду Гелоуглас прислав мені повідомлення. Вершник вирушив іншим маршрутом і випередив тебе, прибувши раніше. Поки ти сюди добирався, король Шотландії заарештував більше сотні відьом і ув’язнив їх в Единбурзі. Не підлягає сумніву, що Конгрегація вважає, що ти зараз їдеш туди, щоб переконати короля Якова відмовитися від своїх планів.

– Тоді це іще одна причина забезпечити Діані твій захист, – жорстко зауважив Метью.

– А воно мені треба? Навіщо? – Холодний тон і вираз обличчя Філіпа засвідчували, що він казав те, що думав.

– Бо я кохаю її. І через те, що ти сам казав мені: Орден Лазаря існує для того, щоб захищати тих, хто сам себе не може захистити.

– Я захищаю інших маньясангів, а не відьом!

– Може, тобі слід ширше поглянути на світ, – уперто наполягав Метью. – Зазвичай, маньясанги цілком спроможні постояти за себе.

– Ти прекрасно знаєш, що я не зможу захистити цю жінку, Метью. Уся Європа ворогує через питання віри, і теплокровні прагнуть офірних цапів, яких можна було б звинуватити в їхніх теперішніх негараздах. І вони неминуче спрямовують свої погляди на створіння довкола себе. Однак ти цілком свідомо привозиш цю жінку – яка, за твоїми словами, є тобі парою і відьмою по крові – привозиш її в цей божевільний хаос. Ні. – Філіп емоційно похитав головою. – Звісно, ти можеш сподіватися, що твоє нахабство візьме гору, але я не стану наражати родину на небезпеку, провокуючи Конгрегацію та ігноруючи умови заповіту.

– Філіпе, ти мусиш…

– Не вживай цього слова у розмові зі мною! – гаркнув Філіп, тицьнувши в Метью пальцем. – Упорядковуй свої справи і повертайся туди, звідки прийшов! Отам і можеш просити допомоги в мене або в тіток цієї відьми! Не тягни свої негаразди у минуле, тут їм не місце.

Але у двадцять першому сторіччі у Метью не буде Філіпа, на чию допомогу можна було б розраховувати. Бо він на той час вже буде мертвий і лежатиме в могилі.

– Я ніколи й нічого у тебе не просив, Філіпе. До сих пір. – Атмосфера у кімнаті небезпечно охолола на кілька градусів.

– Ти мав би передбачити мою реакцію, Маттеусе, але ти, як і завжди, не подумав головою. А що, якби тут була твоя мати? Що, якби на Трір не опустилася погана погода? Ти ж знаєш, як вона ненавидить відьом. – Філіп витріщився на свого сина. – Знадобиться чималенька армія, щоб утримати її від того, аби розірвати цю жінку на дрібні шматочки, а в мене зараз кожен вояк на вагу золота.

Спершу була Ізабо, яка хотіла прибрати мене з життя свого сина. Болдвін навіть не намагався приховати свою зневагу до мене. Геміш, приятель Метью, остерігався мене, а Кіт відверто виказував свою неприязнь. Тепер настала черга Філіпа. Я стояла й чекала, коли батько Метью погляне на мене. І коли він це зробив, я сміливо зустріла його погляд. Філіп ошелешено заблимав.

– Метью не чекав такої зустрічі, мсьє де Клермон. Він сподівався на вашу підтримку, вірив вам, але виявилося, що в даному випадку його віра виявилася безпідставною. – Я зробила паузу, щоб перевести подих. – Я буду вам вдячна, якщо ви дозволите мені переночувати сьогодні у Сеп-Турі. Метью майже не спав кілька тижнів, а у знайомому місці йому спатиметься значно легше. Завтра я повернуся до Англії – без Метью, якщо це буде потрібно.

На мою ліву скроню впало пасмо мого новонабутого кучерявого волосся, і я підняла руку, щоб відкинути його, але відчула на своїй кисті міцну хватку Філіпа де Клермона. Не встигла я й оком моргнути, як Метью враз опинився біля свого батька і вхопив його за плечі.