Історія України-Руси. Том 2
Шрифт:
32) Рюйсброк, оповідаючи свою подорож від Судака до Перекопу, кілька разів згадує про Русинів, все з поводу того погляду їх, що кумис пити гріх, і нїде не натякає, що тут іде мова про Русинів взагалї, або таких, що він стрічав їх пізнїйше — Recueil de voyages IV. 242, 243, 245. На останїм місцї виразно вказує на місцевих Русинів, себто з північного Криму, недалеко від Перекопу: оповідаючи про одного „Сарацена”, що приходив до нього, хотячи охрестити ся, але не зробив се з огляду, що не можна йому потім буде пити кумису, Рюйсброк каже: Christiani enim illius loci hoc dicebant, quod nullus vere christianus debet bibere (кумис) — que (opinio) jam viguit inter illos per Ruthenos, quorum maxima multitudo est inter eos.
33) Тизенгаузенъ c. 63, пор. тамже 192, звістка в описи посольства до Берке: Крим залюднюють
34) Т. I c. 171, пор. 139.
35) Іпат. c. 204 (р. 1118).
36) Іпат. с. 192. Коли Шарукань часто уважають християнським містом з огляду на те, що руське військо йшло до нього з сьвященними сьпівами (Барсов c. 152, Голубовский ПеченЂги c. 194, недавно Кулаковский Христіанство у Аланъ c. 17), то се непорозуміннє. Побожний Володимир поставив „попів” перед полками сьпівати сьвяточну службу з поводу сьвята — похвали Богородицї (під суботу пятого тижня, див. Воскрес, лїт. с. 22, що має поправнїйший текст, нїж Іпат., бо ся має похибку: „въ недЂлю”). Boскр. лїтоп. називає сих осадників попросту Половцями: ”и Половци вышедше изъ града и поклонишася княземъ Русскымъ, вынесше дары и рыбы и медъ”. Що то не були справжні Половцї, можна уважати певним з огляду що українські князї їх помилували.
37) Recueil VI. 401, 434-5. Поки що, до лїпшої аналїзи — треба бути з тими команськими городами дуже обережним, бо між ними бачимо і Kiniow — по всякій імовірности не що як Канїв.
38) Крім умов 1169-1170 р., що виключають сей Руський порт ('P, Russia) і Тмуторокань з торговлї Ґенуезцїв (як вище), про нього-ж згадує Едрізі (II c. 395, 400), і алалїз його відомостей приводить до виводу, що сей порт був недалеко устя Дону, де мапи XV в. дїйсно виказують „Руське село”. Див. про се Heyd Geschichte des Levantehandels I c. 224-8, теж Васїлєвский в Ж. М. Н. П. 1878, І c. 112, Гаркави в Трудах IV з'їзда II c. 248. Взагалї гадка про Руський порт на устю Дону тепер загально принята — див. нпр. ще Tomaschek Die Goten in Taurien c. 41, Loewe Die Reste der Germanen c. 83, і т. и. Брун (I c. 122), за ним Кулаковский (Къ Исторіи Боспора въ XI-XII в.) розуміють тут Керч.
39) Він каже, що Бату й Сартак його осадили — fecerunt Bartu et Sarcath quoddam cazale de Ruthenis Recueil IV c. 249; але ледво чи се було новосаджене село (як згадане дальше, що називав він casale novum). Воно має всї прикмети оселого, правильного житя.
40) ibid. c. 250.
41) ib. c. 266.
42) Recueil IV c. 674. Про місце Орну-Брун II c. 175; він містить її при устю Терека.
43) Про иньшу гадку (Бурачкова) — що Олешє було вище по Днїпру, коло с. Знаменки, низше порогів я згадував в т. І c. 291. На потвердженнє того, що Олешє лежало на устю Днїпра, вкажу, що й Едрізі містить Олешє (Алеска) коло устя Днїпра, чотири днї дороги від Канева, і воно у нього згадуєть ся як остання з Днїпрових пристаней (Recueil VI 398). Сюди ж приводить італїянські звістки про castrum illicis, як в латинськім перекладї називало ся Олешє, на устю Днїпра — див. Heyd II c. 397, Брун І c. 223.
44) Іпат. с. 320, 346, 357, 491, l Новг. 217. Забєлїн в своїй статї про Олешє (Археологическія извЂстія, 1895, І) висловив здогад, що згаданий в одному з сказань Пролога Елїкс, куди мали бути перенесені мощі учеників ап. Андрія — се Олешє, зване на пізнїйших італїянських мапах Еllехе або castrum illicis (в латинськім перекладї). Се б переносило назву Олешя в перші віки нашої ери.
45) Іпат. c. 491.
46) Брун І c. 223, Гейд II c. 397.
47) Іпат. c. 144.
48) Іпат. c. 346.
49) Recueil de voyages VI, 398.
50) Бурачковъ в К. Старинї 1886, IV, 664.
51) Іпат. с. 341.
52) Новійша праця присьвячена Берлади — згадана статя проф. Дашкевича про грамоту Ів. Берладника 1134 р. (див. вище с. 421-2) покавує дивну нерішучість в означенню того, що називало ся Берладию в наших джерелах. Проф. Дашкевич прилучаєть ся до давнїйшого погляду Барсова (Матеріалы для истор. географ. словаря, sub voce), що в лїтописях нема згадки про Берладь як місто, і думає,
що Берладею звала ся цїла та місцевість, а лїтописний Берладь треба розуміти як її головне торговище. Вказавши кілька місць з подібним іменем в ріжних околицях, він мов би не рішаєть ся виразно вибрати котрийсь із них. Але нема сумнїву, що тут мова про теп. Бирлат, добре звістний з молдавських грамот з початку XV в. (Akta gr. і ziem. VII c. 207, 218, 231) — він же фіґурує і в грамотах наведених проф. Дашкевичом (forum Berleth, тръгь бръладскый). Може бути, проф. Дашкевича бентежить та обставина, що Берлади нема в реєстрі руських городів — але реєстр сей далеко не повний.53) Іпат. с. 346.
54) Іпат. с. 496.
55) Іпат. с. 496. Сама ся назва не ясна і більше в наших памятках не стрічаєть ся, див. Словар Срезневского sub voce. Укдадчик Никонївської лїтописи зробив з них Вигалцїв, а заразом, зрадївши незрозумілому слову, додав якихось „Баутів і Гаігалів” — II c. 91.
56) Розд. XIV.
57) Див. c. 420-2.
58) Берладським князем окрім тої грамоти 1134 р. (див. вище c. 421) називає його тільки Новгородська лїтопись (c. 138).
59) Іпат. c. 390.
60) Берладь давно вже зближали в Сїчею, між иньшою й Ол. Хиждеу, від котрого піщла та грамота Іванка Берлядника, в своїй статї в Телескопі 1833 р. згадує „Берладську сїч”.
61) Anna Comnena І. 323: o To X ooo o o o . Д. Васїлєвский догадував ся, що X може означати Олега (Ж. M. H. П. 1872, XI. 148); але се вже занадто сьміливий здогад.
62) Іпат. c. 357.
63) Іпат. c. 204.
64) Посилаючи на бажаннє митрополита Кирила кормчу 1262 р., він називає його: „прЂосщены архиепискпЂ вся Рускіа земля, благодержавнаго родіа (вітчини) моег(о), ихже отросль и корЂн азъ бых стых пpewць моих — Востокова Описаніе Румянцев. музея с. 291. Про самого Сьвятослава див. Їречка Geschichte der Bulgaren c. 275.
65) Anna Comnena I, 323, Attaliota 204. На сї характеристики звернув увагу Васїлєвский Византія и ПеченЂги, Ж. M. H. П. 1872, XII с. 299 і далї, й недавно знову проф. Кулаковский — ГдЂ находилась Вичинская епархія, Візантійскій временникъ 1897 c. 328 і далї.
66) На ДунаЂ Видицовъ, Мдинъ... Дрествин (Силистрія), Дичинъ, Киліа, на устЂ Дуная Новое село, Аколятря (може Саlіасrа), на морЂ Карна (K), Каварна (K). А на сей странЂ Дуная: на усть ДнЂстра надъ моремъ БЂлгородъ (Аккерман), Чернъ (над тимже лиманом), Аскый торгъ (Яси) на ПрутЂ рЂцЂ, Романовъ торгъ (Роман на Серетї?), на Молдо†Немечь (Нямци), въ горахь Корочюновъ камень, Сочава, Серетъ, Баня, Нечюнъ, Коломыя, Городокъ на ЧеремошЂ, на ДнЂстрЂ ХотЂмъ”.
Воскресенська лїт. І. 240, варіанти у Срезневского СвЂдЂнія и замЂтки о малоизв. памятникахъ XL c. 98. Про реєстр сих подунайських городів див. у Бруна II с. 347 і Кулаковского Виз. временн, 1897 с. 335. Останнїй щасливо зіставив реєстр задунайських городів з реєстром городів царгородського патріархату з 1-ої чверти XIV в. (в Acta et diplomata ed. Miklosich et Muller N 52), де безперечно знаходимо кілька тих самих. У виданнях руського реєстру робить ся трохи инакша інтерпункція, нїж яку я подав (і як приймав і Брун) a то: „на ПрутЂ рЂцЂ” злучаєть ся з „Романовим торгом”, а не з Ясами. Викропкував я Тирнов, що міг опинитись тут тільки помилкою.
67) Іпат. c. 174.
68) Розд. X.
69) Іпат. c. 242.
70) В Синодальнїм кодексї замісь: „воєвода ихъ Плоскыня”, як в иньших, стоїть „воєвода Плоскина”, але що „ихь” мусять тут бути, видко з незалежного тут від Синод. кодексу Академічного кодексу Лавр. лїтоп.
71) У Успенского Образованіе второго Болгарскаго царства в XXVII т. Записок одеського унїверс. c. 389; o Bо oo o o To o. Успенский при тім дуже правдоподібно запримітив, що o Bo — се, дуже правдоподібно, елєнїзована перерібка бродників (чи „бордників”, з переставленнєм). Сю гадку прийняв потім проф. Голубовский ПеченЂги c. 199, тим часом як Васілєвский в рецензії на працю Успенского (Ж. М. Н. П. 1879, VIII c. 335) запропонував иньше толкованнє для Bо — Burzenland в Семигородї; до сеї гадки прихиляєть ся й проф. Кулаковский Виз. врем. 1897, 333.