Історія України-Руси. Том 2
Шрифт:
50) Auceps Myko — С. А. IV с. 4, Michael et Strach de Galoch qui sunt tenentes rares (сокольники?) — C. P. VIII c. 440, caniferi — C.А. VII c. 223, custodes silue Beregu — Registrum Varadiense ч. 314 (у Ендлїхера), custodes silvarum nostrarom (королївських)- С. Р. VIII 453; див. зрештою відомости зібрані у Бідермана II с. 509. Див. також згадку про castrenses в С. Р. VI с. 181, С. А. IX с. 407.
51) post plagam Tartarorum in tempore necessitatis. F. IV. 3 c. 380.
52) Див. вище с. 495 нотка 2.
53) Див. вище c. 495 нот. 3.
54) Cod. P. VI. c. 396 i 522. Про продажу йобадьонського ґрунту очевидно іде мова і в С. Р. VI. 181, хоч власника її й не названо виразно йобадьоном.
55) Fej'er VII. 5, 214, текст диви низше, c. 500.
56)
57) При тім способі, яких вичисляє сї імена опись, не можна обрахувати числа докладно.
58) Contulit etiam in prediis omnibus supra memoratis libertinos, seruos et ancillas diuersorum officiorum, qui vero omnes tales ad voluntatis dominorum suorum et accidentia negocia, de loco ad locum transferuntur, de servicio ad servicium transmutantur, idcirco noluit eos prediis singulis assignare, sed tantum seriatim nominatos, cuius sint libertatis aut seruitutis, pronunciare libertinos. Contulit ex servili genere exemptos, quorum est officium cum preposito, quoties necesse fuerit, vel ad praepositi perceptum cum fratribus cum suo apparatu procedere, omnia litigia ecclesiae manutenere, legationes quo necesse fuerit deferre, comitatus curiales vel alias prouisiones, cum eis iniunctum fuerit, absque omni contradictione procurare (імена). Contulit etiam jobagyonem nomine Bera, obtentu fidelitatis sue ita ex omni iugo servitutis exemptum, ut nulli omnino servili condicioni subiaceat, nisi ipse vel sui posteri ab ecclesia se alienare voluerint Libertinos contulit minoris libertatis, quorum officium est stare ad omnem nutum praepositi vel fratrum (імена). Servos etiam contulit cunctis servilibus officiis deditos cum uxoribus, filiis et filiabus (імена). — Fej'er VII. 5, 213-5.
59) Praeterea nos fidelitatis ipsius (eпископа) obtentu cunctos eiusdem ecclesie populos in perpetuum tanta libertate donauimus, ut nullus in toto regno, in quacumque parochia idem populus sit constitutus, preter regem et eiusdem ecclesie fratres super qualibet causa presumet casu aliquo iudicare vel ante iudicem alium trahere iudicandum — ib. c. 213.
60) C. А. IX. 333.
61) F. IV. З c. 59 (1262) і потв. c. 65.
62) Cod. Andegavensis I c. 281 (1312): Theza Ruthenus aule nostre iuuenis.
63) C. P. VIII c. 90 (1264).
64) С. P. VI с. 331 і реґести з Лїптавського й Туровецького ком. (A lipt'oi 'es turoczi registrum), T"ort'en. T'ar 1902, ч. 64.
65) quod in deferendis legacionibus nostris ad Russciam fidele seruicium exhibuerit, ita tamen quod in deferendis legacionibus in Russciam nobis sicut hactenus fideliter seruire teneatur; земля його hereditarla Cumlous (Комлош) лежить juxta aquam Topl, Coprucha, Chepzeu, Cumlous, Cheruyz e. Gerendul. — C. A. VII. 505 (1259).
66) C. A. VII. c. 300, 302, F. IV. 3 c. 267. C. P. VI. 9,129, VIII. c. 91, пор. iobagio Zobuslo filius Dubron, F. IV. 3 c. 360.
67) F. V. 2 c. 79, C. А. XI c. 518, Endlicher c. 646.
68) Напр. Zobuslo filius Dubron, Ladislau f. Zubozlay, Drazlaus, Domozlo, i т. и. — F. IV. 3. 155 і 380, C. А. XII c. 184, C. P. VIII. 440 й ин.
69) Такий нпр. Chepanus, Felicianus filius Feliciani, Fulcian, Wolf i т. и. — ibid.
70) F. VII. 5 c. 216-6.
71) Сей брак богатших виразнїйших вказівок на руську людність навіть в документах другої половиш XIII в. поучує нас не надавати особливого значіння такій арґументації a silenlio: в сїм часї не можна сумнївати ся в істнованню значної (релятивно, супроти иньших народностей) української кольонїзації на території Угорської Руси; коли не було її тепер, то не можна витолкувати (не припустивши, що українська народність має особливу ассимілїзаційну силу супроти всїх иньших і в самих некористних умовах того), що вона пізнїйше, коли і підгірє і навіть самі гори були вже в значній мірі окуповані чужоземними елєментами, у всїх вигіднїйших місцях, встигла їх так сильно опанувати, і то переходячи з Галичини через порожнїй (як треба його собі в такім разї представляти) широкий карпатський пояс! Се могло дїяти ся перед тим, нїм почав ся рух на карпатське підгірє і в гори від полудня, в часах розвою української кольонїзації взагалї, а не в XII-XIII в. Зрештою Анонїм, пишучи в другій половинї XIII в. й представляючи Русинів хозяївами карпатського гірського пояса в часах угорської міґрації, мусїв мати представленнє, як виглядала карпатська територія бодай сто лїт перед
тим, в серединї XII в. І наш лїтописець, представляючи, що Володимир жив „в мирЂ” з сусїдами (окольными) і між ними — з угорським королем, мабуть не представляв собі карпатського пояса якоюсь безлюдною, порожнею пустинею... Підношу се супроти скептичних гадок, які висловляли ся в сїй справі в останнїх лїтах.72) Легоцкий вичисляє в Бережській столицї уже в першій половинї XIV в. до тридцяти парафій латинских на підставі виказів десятини (але не поясняючи своїх джерел) (Beregv. Mon. II c. 6); се могло б бути досить проречистою ілюстрацією ширення мадярських кольонїй.
73) Цістерси — fratres de Koprovincza, Cisterstiensis ordinis, apud ecclesiam s. Aegidii de Baitpha prope Sarus commorantes, скаржать ся на Theudonici de Epurіes, що зайняли metas terrae ipsorum Bartpho vocabulo — F. IV. l c. 468.
74) C. A. XI. 114 (fratres Sancti Sepulcri).
75) Cruciferi de Gybolthe, F. IV. l c. 469 VI. 2 c. 376.
76) В документї 1213: nos M. Paulus magister domus fratrum de Morumorosie — див. замітку Jerney в T"ort'en, t'ar II c. 104, Rupp III c. 277- 8.
77) Fej'er VIII. 2. 253.
78) C. А. VIII. 6. F. IV. l c. 455.
79) Грамота кор. Кароля для hospitum nostrorum fldelium de Maramorusio, Saxonum et Hungarorum vct in villis Visk, Huszth, Fecs"o (чит. T'ecs"o) et Hussz'umez"o — надає їм права які мають cives seu hospites de Szeuleus (Nagy-Sz"oll"os, Сивлюш, в Угочі) (права сї тут докладно описані), specialiter pro eo quod terra Marmarusiensis infertilis, laboriosa et grauis ad residendum fore dignoscitur. Низше вони звільняють ся pro persolutione akonum (sic), frugum, decimarum, porcorum et oblationibus munerum alias praesentare et offerre consuetorum propter carentiam annonae — quia ipsa terra Marmarusiensis multum sterilis esse dinoscitur. — F. VIII. 3, 365.
80) Див. привилєґії — Fej'er II. 387, IV. 2. 455, VIII. З, 353, Codex Arpad. VIII. 6.
VIII. Степи
ОСТАНКИ РУСЬКОЇ КОЛЬОНЇЗАЦІЇ В СТЕПАХ; ТМУТОРОКАНЬ, ЙОГО ЛЮДНІСТЬ; ПАМЯТКИ РУСЬКОГО ЖИТЯ; РУСЬКІ КНЯЗЇ; РУСЬКА ПОЛЇТИКА В КРИМУ; ІЗГОЇ В ТМУТОРОКАНЮ; ТМУТОРОКАНЬ В XII ВІЦЇ; КІНЕЦЬ ЗАЛЕЖНОСТИ ЙОГО ВІД РУСИ. РУСЬ У КРИМУ, НА ПОДОНЮ І НА КАСПІЙСЬКІМ ПОБЕРЕЖУ. РУСЬ НА ЧОРНОМОРЮ: ОЛЕШЄ, ИНЬШІ ГОРОДИ, РУСЬ НА ПОДУНАВЮ; БЕРЛАДЬ І БЕРЛАДНИКИ; ПОДУНАЙСЬКІ КНЯЗЇВСТВА І ЗАДУНАЙСЬКІ ГОРОДИ; ЗАЛЕЖНІСТЬ ПОДУНАВЯ ВІД ГАЛИЧИНИ. БРОДНИКИ, ЇХ РОЛЯ В ВІЙНЇ 1223 Р.
Ми оглянули українсько-руську кольонїзацію XI-XIII в., що сидїла в збитій масї, орґанїзована в князївства, під князївсько-дружинним режімом. Але ними не кінчило ся українське житє — воно держало ся і за лїнїєю сих земель, та вибігало більш або меньш інтензивними потоками, розтїкаючи ся в полудневім, степовім поясї.
Ми бачили, що границї Переяславського князївства в лїпші часи досягали порічя Ворскли і Удів, Київщини — вододїлу Роси й Виси або Тясмина, Галичина держала в близшій залежности від себе поріче середнього Днїстра. Тут властиво кінчила ся Руська держава XI-XIII в., за тим починав ся степ, „поле”, що жило вже в зовсїм відмінних обставинах, зовсїм поза впливом руського державного житя, або тільки в слабшій залежности від нього.
В попереднїм, ми сконстатували істнованнє в давнїйші часи (в VI-IX вв.) руської кольонїзації на всїм просторі чорноморських степів від Дунаю до Меотоди 1). Потім бачили, як з кінцем IX в. розпросторила ся в сих степах Печенїзька орда (Пацінаки грецьких, Баджнаки арабських джерел), що витиснула і далї витискала з них руську кольонїзацію, головно на північ, а далї — в 2-ій половинї X в. почала нищити руську кольонїзацію й на півночи, на степовім пограничу 2). Результатом півторавікового господарства Печенїгів у наших степах було сильне ослабленнє не тільки славянської кольонїзації Чорноморя, але навіть пограничних областей Роси й Сули, що на початку XI в. уважались по просту страченими. За сею печенїзькою руїною, по недовгій перерві, прийшла половецька руїна, в другій половинї XI в., і по нїй ми бачимо в степах тільки слабкі останки колись сильної словянської кольонїзації, а хоч погранична кольонїзація руських князївств у XII-XIII в. часами зміцняєть ся й значно поступає, вона далеко не могла опанувати всеї страченої території, що в значній части зіставала ся все признаним царством турецьких орд. Ми тепер оглянемо ті відомости, які маємо про словянську кольонїзацію степів, а потім — про турецькі орди, що жили тут в XI-XIII в.