Історія України-Руси. Том 2

Як я вже сказав в текстї (c. 35), ми маємо про сей похід оповідання трох сучасників Візантийцїв — Пселя, Аталїоти й Скілїци. Текст Скілїци маємо виданий тільки в компіляції Кедрена — Corpus hist. byz. XXXVI р. 551 і далї, Псель в т. IV В М'n o'n, вид. Сата ('a), 1874, з c. 143 і далї, Аталїота чи Аталїат (з Аталїї) — в т. XLVII бонського корпусу. Про всїх їх див. у Крумбахера Geschichte der byz. lit. p. 269, 365, 437.

Псель, як оповідає, був сам сьвідком битви коло Царгорода, при особі імператора, але описав її вже згодом (як приймають, ся частина його історії писана між 1059 і 1063 р.). Його сучасник Скілїца, як і не був сьвідком, зістаєть ся в усякім разї теж авторитетним джерелом, бо займав важні урядові позиції в Царгородї в серединї XI в. До тодїшньої-ж царгородської аристократії належав і Аталїота, що писав в 1070-х рр.

З сих трох джерел оповіданнє Скілїци важне тим, що він оповідає про цїлу кампанїю, тим часом як Псель і Аталїота обмежують ся самою тільки битвою під Царгородом і не оповідають дальшого. При тім Псель бодай про неї й про приготовання оповідає ширше, а Аталїота зовсїм коротко. Оповіданнє всїх трох джерел про битву дуже згідні (чи не користав Скілїца навіть при тім з Пселя й Аталїоти, котрого працї знав?). Але в оповіданню про початки війни є між Пселєм і Скілїцою ріжницї. У Пселя (як і у Аталїоти руський похід виступає повною несподїванкою: про Русинів довідали ся, коли вони вже опинились в Пропонтидї, Пооо о ). У Скілїци ж імператор знає про похід завчасу, і ще під час приготовань посилає на Русь послів, умовляючи не воювати. До сього Скілїца долучав цїкаву в усякім разї подробицю: коли війна стала неминуча, імператор казав порозсилати в далекі провінції руських купцїв, що жили в візантийських містах, і руських вояків, що служили в візантийськім війську. Друга відміна: у Скілїци пропозиції про згоду робить імператор (раз перед походом, другий — перед самою битвою), але Русь відповідає неможливими жаданнями; у Пселя Русь сама звертаєть ся з своєю пропозицією й жаданнями, прийшовши під Царгород. В текстї я вибрав ті верзїї, які уважав більш правдоподібними.

Лїтописне оповіданнє про похід 1043 року маємо в двох верзіях: коротша в південній і північній верзії Початкової лїтописи, довша в Воскресенськім збірнику. В порівнянню з коротшою редакцією ся довша дає де що важне: участь Варягів, суперечку що до пляну кампанії, але разом з тим додано подробицю про чудесну причину бурі, мабуть пізнїйшу. Обидві верзії проминають битву коло Босфора, з рештою дуже близько згоджують ся з Скілїцою. Про сї верзії див. розвідку Кунїка в книзї Дорна Каспій c. 47 і далї. Найновійше писане про сю війну — у Шлюмберже (див. прим. 1) в т. III c. 460 і далї.

4. Дати Романового походу на Київщину і київського погрому (до c. 224-6).

Хронольоґія сих подїй дуже заплутана. Лаврентиєвська лїтопись — найстарша з компіляцій, що заховала нам серію звісток про українські подїї 1201-5 р.(Про джерела сих звісток новійші виводи (досить гіпотетичні) у акад. Шахматова Общерусскія лЂтоп. своды, Ж. М. Н. П. 1900, XI c. 153 і далї.), має заходи Рюрика до походу на Галичину і похід Романа на Київ і на Половцїв під 1202 р., а що Лаврентиєвська лїтоп. систематично спішить ся на оден рік в сїй части(Тому иньші компіляції (пізнїйші), що зачерпнули звістки з сих часів з иньшої компіляції — як Воскр., Никон. й ин. все датують сї подїї одним роком меньше.), перед тим і по тім (Див. нпр. дати під 1206 р. — Константин іде до Новгорода, смерть Романа.), то треба би рахувати 1201 р. Тим часом у Никити Хонїята, сучасника, що писав скоро по подїях, про похід Романа на Половцїв оповідаєть ся між подїями 1200 і 1201 р. Перед тим (c. 686 боннського видання) оповідаєть ся про арештованнє болгарського еміґранта Івана-Олексїя, що мусїло стати ся десь 1200 р., бо в панеґірику 1199 р. Никита не згадує про нього (див. Успенского Образованіе второго Болгарскаго царства — в XXVII т. Записок одеського унїверситета c. 325). Переходячи від того до історії половецького находу на Візантию, що перервав ся наслїдком Романового походу на Половцїв, Никита каже, що се стало ся на другий рік ( ' ); потім наступають подїї 1201 р. (як повстаннє Камізи й згода з Болгарами). Відповідно до того належало б похід Романа на Половцїв класти десь на початок 1201 року візантийського, вересневого, себто наш кінець 1200 р.; дуже полягати на сей вивід одначе не можна, бо ся частина Никитиної історії має досить плутанини — через невикінченнє (див. Успенского l. c. 322). На підставі Никити дослїдники датують сей похід то 1200, то 1201 р. (див. табличку при бонськім виданню Никити c. 900, Muralt Essai de chronographie byzant. c. 261, Успенского l. c. c. 366, Голубовского ПеченЂги c. 37). Дїйсно коли тримати ся Никити, то виходить, як я кажу — що найбільше початок 1201 р., а що по Лаврент. л. він справдї став ся „зимою", то у Никити булаб се зима 1200/1 р. (бо "зимою" в лїтописях звичайно значить сїчень-лютий, часом грудень, але не скорше). Тим часом по Лаврент. л., з тою редукцією її хронольоґії, і по иньшим компіляціям, що опирають ся на тій же архетипі — була б се зима 1201/2 р. Помирити сї суперечности я не вмію, а розрубувати — припустити у котрогось помилку не можу, бо не маю підстави до вибору між ними.

Меньша трудність з датою київського погрому. В Новгор. він стоїть під 1203 р., і з огляду на випробувану певність її хронольоґії сю дату можна б і прийняти, але в володимиро-московських компіляціях маємо рік 1202 (в Лавр. маємо 1203 р., але знаємо, що Лавр. спішить ся о оден рік). Сю суперечність одначе розвязати досить легко: в Новгор. л. ся звістка стоїть першою під сим роком, по нїй ідуть иньші звістки і між ними в другій ред. Новгор. — і другий похід Романа; правдоподібно, тут київський погром поставлено під 1203 р. на початок, бо він в дїйсности став ся при кінцї мартівського 1202 р. (в сїчнї). В компіляціях же володимиро-московських він записаний під 1202 р. як подїя з кінця того року == зима 1203 р. Тим способом зійдемо ся з Новгородською лїтописею.

Таким чином між походом Романа і київським погромом минає коло року — як тримати ся Лавр. л., і коло двох — як тримати ся Хонїята. В своїй Історії Київщини (c. 254) я приймав, що погром став ся зараз по походї Романа на Половцїв, і не я тільки: так обидві подїї стоять під одним роком у Воскр. (1202), так приймали деякі попереднї дослїдники, як Арцибашев, Голубовский; можна б знайти на се натяк і у Хонїята: оповівши про похід Романа на Половцїв, він каже: о о о оо о і оповідає про війну Рюрика в союзї з Половцями з Романом, себто про київський погром (c. 692). Тут є натяк, як бачимо, що се стало ся скоро по походї на Половцїв, але досить загальний тільки; правда, латинський переклад подає натомість: ео anno замість підкреслених слів, але се вже зовсїм довільно. Коли не хочемо відкинути зовсїм хронольоґії лїтописей, випадає нам прийняти 1203 р. А роздумуючи, бачу, що воно таки й неможливе, аби Романів похід і київський погром стали ся того самого (мартівського) року: руїна Київа сталась першого (чи другого) сїчня, а перед тим Рюрик ще спровадив Половцїв і Ольговичів, і на се треба було часу, а Роман ходив на Половцїв зимою, що значить звичайно сїчень-лютий, часом і грудень, але не скорше як я казав.

5.Лїтература Київщини й Київа.

Київській землї присьвячені роздїли в курсах Бестужева-Рюміна, Поґодіна, Іловайского (див. вище прим. 1), Костомарова Черты народной южнорусской исторіи. Моноґрафії — моя про Київську землю в XI-XIV в., і Линниченка про віче (див. тамже). Внутрішнїй полїтицї Київщини присьвячують богато уваги також загальнїйші працї про полїтичні відносини Руських земель, як Сеерґєєвича Русскія юридическія древности, Самоквасова ЗамЂтки по исторіи рус. государств. устройства (Ж. M.Н. П. 1869, XI-XII), і т. и. Для історичної ґеоґрафії Київщини, історії осад і їх житя — вступний роздїл в моїй історії київщини, гл. VI Географії Барсова, III гл. ПеченЂгів Голубовского (про Поросє), Археологическая карта Кіевской губерніи Антоновича, а для західньої частини старої Київщини йогож карта Волинської ґубернїї, далї — Монетные клады Кіевской губерніи Біляшевського, 1889; Сказанія о населенныхъ мЂстахъ Кіевской губерніи Похилевича, 1864, і йогож УЂзды Кіевскій и Радомысльскій, статистическія и историческія замЂтки, 1887 (нове виданнє з попередньої прац.), з старших праць — Историческое обозрЂніе городовъ Кіевской губерніи (Кіев. губ. вЂдомости, 1846). Захїдньої київщини окрім Сборника свЂдЂній о курганахъ и городищахъ волын. губ. і Теодоровича Описаніе Волын. епартхіи (див. в прия. 1) дотикає ще лїтература Болоховської землї, вказана в т. III гл. 2. Спеціальнїйші статї вказані по части при текстї, по части в моїй Історії Київщини.

З городів київщини велику спеціальну лїтературу має лише Київ. Окрім праць про Київщину взагалї тут треба згадати -зі старших праць: Верлинского „Краткое описаніе Кіева", 1820, Фундуклея "ОбозрЂніе Кіева въ отношеніи къ древностямъ", 1847, митрополита Евґенія "Описаніе Кіево-Печерекой Лавры", 1826, 2 вид. 1831, і "Описаніе Кіево-софійскаго собора", 1825, Остромысленского "ИзслЂдованіе о церкви св. Иліи", 1830, статї Максимовича, зібрані в II т. його Сочиненій (1877), "Описаніе Кіева" Закревского (друге вид. 1868 р., в двох великих томах), Древности Россійскаго государства, Кіево-Софійскій соборъ, I-IV, 1871-87 (рисунки). „Сборникь матеріаловъ для исторической топографіи Кіева", 1874. Новійше: Захарченка "Кіевъ теперь и прежде", 1888 (недбала компіляція, але з гарними фототипіями); Слюсарева "Церкви и монастыри, построенные въ Кіе†князьями начиная съ сыновей Ярослава до прекращенія Кіевскаго великокняженія", 1892 (Труды Кіев. дух. акад. 1892, I-III); Антоновичъ і Армашевскій „Публичныя лекція по геологіи и исторіи Кіева", 1897; Петровъ "Историко-топографическіе очерки древняго Кіева", 1897 (старанно зведений матеріал, — критика його деяких поглядів, головно що до пляну 1628 р. у Голубева О древнЂйшемъ планЂ Kieвa, XII т. Чтенїй київ. істор. товар.); Петрова ж популярно зроблений огляд: "Кіевъ, его святыня и памятники", 1896; Айналова і РЂдина "Древности Кіева", 1899; сюди ж належить кінцева частина т. V Русских Древностей Толстого і Кондакова; короткий огляд старого Київа Антоновича в Трудах XI съЂзда II c. 135.

Спеціальнїйша лїтература, новійша: статї проф. Лашкарьова, зібрані в книзї: "Церковно-археологическія изслЂдованія, очерки в рефераты", 1898, статї неб, Лебединцева: Олегова могила, Дмитріевскій монастырь (Чтенія київ. істор. тов. І), О святой Софіи кіевской (Труды III арх. сьЂзда І), Описаніе Кіево-софійскаго катед. собора, 1882, Историческія замЂтки о Кие†(Kieв. Старина, 1884, X), Кіево-Міхайловскій Златоверхій монастырь, 1885, Кіевопечерская Лавра въ ея прощломъ и нынЂшнем состояныи, 1886, Еще одна изъ древнЂйшихъ церквей въ Kie†(подільська церква Успенія, Киев. Старина, 1887), XII, Церковь св. Василія, Спасъ на Вересто†ib. 1888, VII); „Кіево-златоверхо-михайловскій монастырь" (анонїмне) 1899; Айпалова РЂдина "Кіево-Софійскій соборъ"; 1899, єромонаха Антонина „Кіево-подольская успенская церковь", 1891; Малышевского "О церкви и иконЂ Богородицы Пирогощи" (Чтенія київ.істор. тов. т. V). Лїтература иньших городів Київщини — при текстї.

6. Лїтература заднїпрянських країв.

Для історії Чернигівщини окрім роздїлів в вичислених вище загальних курсах маємо моноґрафії про Сїверську землю Багалїя й Голубовского і ґенеальоґічну працю Зотова О черниговскихъ князьяхъ по Любецкому синодику (див. прим. 1). Для історичної ґеоґрафії, окрім згаданих праць Барсова, ще арх. Філарета Ист.-стат. описание Чернигов. епархіи, арх. Леонида Церковно-историческое изслЂдованіе о древней области Вятичей (з московських Чтеній 1862 р.), Самоквасова — Древніе городы Россіи, 1873 (катальоґ городищ Чернигівської ґуб.), Голубовского ПеченЂги (для історичної ґеоґрафії Посемя), його-ж: ГдЂ находились существовавшіе въ домонгольскій період города: Ворголъ, Зарытый Оргущь, Сновскъ, Уменежъ, Хороборъ? (Ж. М. Н. П. 1903, V). З старших публїкацій згадаємо: Маркова О городахъ и селеніяхъ въ Черниговской губерніи, упомин. въ Несторовой лЂтописи — Період. сочиненіе, 1815, XL, Историческія свЂдЂнія о Черниговской губ. і Матеріалы для историко-статистическаго описанія Черниговской губ. — в Чернигов. губ. вЂд. 1846 і 1852.

Для історії Переяславщини, окрім загальних праць і спеціальних роздїлів, присьвячених її в курсах Поґодіна, Бестужева-Рюміна, Іловайского, Барсова — спеціальна моноґрафія Ляскоронского (див. в прим. 1), її доповняє його статя: Городища, курганы и зміевые валы въ бассейнЂ р. Сулы (Труды XI съЂзда); моноґрафії про Сїверську землю Багалїя і Голубовського для Переяславщини дають мало, бо виключно майже займають ся Чернигівщиною після її відокремлення, натомість моноґрафія _ Голубовского про Печенїгів займаєть ся спеціально історичною ґеоґрафією Переяславщини в гл. III. Треба згадати також статї Максимовича про Переяславщину в Собр. сочиненій (головно історично-ґеоґрафічного змісту), збірку статей А. Стороженка: Очерки Переяславской Старины, 1900, Падалки Къ вопросу о времени основанія г. Полтавы (в Х т. київських Чтеній). З старших праць згадаю Записки о Полтавской губерніи Арендаренка, Полтава, 1849, I-III.