Історія України-Руси. Том 2

Стряковь — річка коло Переяслава на схід, властиво на північний схід від Переяслава, на неї й тепер вказує c. Стрекова, але нї на мапі, нї в СпискЂ насел. мїст Полтав. губ. нема нїякого натяку, як і куди текла ся річка. Що се була одначе річка, а не осада (як думав д. Ляскоронський c. 163), се окрім оповідання під 1149 р. рішучо доводить згадка Лавр. c. 294 (ста по СтрЂкви).

Волинь.

Андреїв згадуєть ся в лїтописи тільки раз (Іпат. c. 529), і з теї згадки можна вивести тільки, що він був на русько-польськім пограничу, нїби між Холмом і Люблином, і сьому відповідає Андреїв на верхівю Володави, коло Верещипа. Лонґінов (Червенскіе города 95) воліє Андреївку (Энджеювку) над р. Ладою (коло Фрамполя), й до сеї гадки прихиляв ся і д. Андріяшів (c. 92), але порічє Лади, як бачимо з тогож тексту лїтописи, належало до Поляків, і тому анї сеї Андреївки, анї Андреєва коло Білої (Янова) не можна уважати лїтописним Андреєвим; не відповідає й Андреїв над Брочком, вказаний д. Андіяшовим — він задалеко лежить на північ.

Біла — між кількома осадами сього імени належить ся перше право Білій (Biala коло Янова), з огляду на згадку в лїтописи про р. Ладу (по ЛадЂ около БЂлоє — Іпат. c. 529), що тече поблизь її.

Броди — згадують ся тільки раз (Лавр. c. 239) і то без всяких близших пояснень; теперішнї Броди відповідають лїтописному тексту, але тотожність їх, розумієть ся, тільки гіпотетична; в документах вони виступають від XV в. Про них статейка Площанского в Науковім Сборнику Галицької матицї на ?. 1868.

Волинь — див. вище c. 375.

Данилів — дотепер означеннє сього міста не було прийнято в науцї. Я міщу його на старім городищу на горі між Стожком і Антонівцями (Самоквасовъ Сборникъ топогр. свЂдЂній — Волынская губ. c. 40. На сю Данилівку вказував уже Стецкий II. 41, але його вказівка не знайшла відповідної уваги.), в сусїдстві котрого є й тепер осада Данилівка. Се о стільки відповідає лїтописним звісткам, що в них Данилів виступав в сусїдстві Кременця і Стожка.

Камінець — з кількох осад сього й подібного імени (подекуди є ваганнє в варіантах мiж „Каменець" і "Камень", нпр. Іпат. c. 565, 577) в Волинській землї можна напевно означити оден — відреставрований за кн. Володимира Камінець на р. Лоснї (вар. Лиснї) — теп. Камінець Литовський. До нього з значною правдоподібністю можна прикласти звістки Іпат. c. 502-3, 610-3. Другий Камінець був, очевидно, на східнїй границї, як видко найлїпше з Іпат. с. 523, і до нього ж можна прикласти звістки Іпат. c. 503, 506, а може й 468; його кладуть на Случи, де теп. с. Камінка, але Камінець на р. Цьвітосї, коло Заслава, лїпше підходить до тексту Іпат. c. 523, де сї два городи виступають разом, як близькі сусїди, а вповнї годить ся і з Іпат. c. 516. Але був іще що найменше оден Камінець — десь в північно-західнїй Волини: в оповіданню про збудованнє Камінця на Лоснї, в околицї, що по словам лїтописця запустїла від часів Романа, згадуєть ся иньший Камінець або Камінь (Іпат. c. 577), до нього ж належить й Іпат. c. 565, де бачимо теж ваганнє в варіантах); йому досить відповідає Камень Коширський, звістний уже в XIV в., і можна з значною правдоподібністю його прийняти для сих звісток — Іпат. c. 577 і 565, а прикласти до нього також і звістки Іпат. c. 487-8. Таким способом можна обійтися трома Камінцями, не конче потребуючи четвертого, котрий Бєляєв і за ним Андріяшів шукали недалеко Кобрина (О географическихъ свЂдЂніяхь въ древней Руси с. 131, Андріяшів 98), аби в нїм бачити Каменець Іпат. с. 565 і 577, що на нього нападала Литва: сї звістки дуже добре можна прикласти до Каменя, і його нинїшня форма (Камень) вповнї відповідає тому ваганню варіантів між Каменем і Камінцем.

Конов — в сусїдстві Столпя і Червня на „українї" (Іпат. c. 483, 490), з правдоподібністю містить ся в c. Кумові, звістнім здавна: в Slowniku geograficznym (sub voce) збудованнє місцевого костела датується 1434 р.

Червень — місце сього славного города можна означити з повною правдоподібністю. З лїтописних звісток видко, що Червень був недалеко русько-польської границї — з одного боку (Іпат. c. 178, 205, 334, 357), й галицько-волинської — з другого (c. 483), недалеко Белза (с. 494, 572, 599), Холма (с. 516), Ухань (c. 483), більш меньш на дорозї між Люблином і Володимиром (c. 571). Сим вимогам відповідає вказане ще Ходаковским (Русскій историч. сборникъ І. 10) і від тих часів звичайно прийняте як місце історичного Червня c. Чермно на р. Гучві. Дїйсно, на ґрунтах Чермна над Гучвою є округле "замчисько", недалеко нього урочище Монастир, на противнім боцї Гучви слїди укріплень і знов традиція про монастир, а в сусїднїм селї Вакієві урочище Черменець або Червенець (відомости зібрані у Лонґінова — Червенскіе города с. 182-184). Се все не лишає сумнїву, що маємо тут старий Червень.

Чернечеськ згадуєть ся без усяких близших пояснень (Іпат. c. 224), а мусїв бути близько русько-польського погранича, чи на руськім чи на польськім боцї. Черничин на полудень від Грубешова має те за собою, що лежить на пограничу, і що місцевости з таким іменем досить рідкі (Гернично в Ченстоковськім пов. або Чернець в Сончськім сюди не підійдуть), тому гіпотетично міщу Чернечеськ на його місцї.

Щекарів — се давне імя теперішнього Красностава, див. витяги з документів у Балїнського Starozytna Polska II c. 948-9.

Галичина.

Бардуїв лежав на дорозї „изо Угоръ во Ляхы" (Іпат. c. 523); як звичайно приймають, і се зовсїм правдоподібно — се теперішнїй Бардиїв, инакше Бартфельд на Топлї.

Бикове болото — згадуєть ся в Іпат. c. 359 і заховало своє імя досї: lacuna seu lutum Bikowe, по дорозї з Галича до Денисковець, згадуєть ся в привилею Володислава Варненського (потвердженнє Жиґимунта III у Шараневича Trzy hist. opisy Halicza c. 215-6.

Биковен — з одинокої згадки (Іпат. c. 488), виходило б, що був він десь недалеко від Галича, на схід. Шараневич вказуває на c. Буковно над Днїстром, недалеко від Тисьменицї, додаючи, що в актах XV в. воно зветь ся urbs (Trzy opisy Halicza c. 20 і XXIX); він операв ся на згадцї urbanus de Bykowno; але в виданих дотепер галицьких актах XV в. (Akta grodzkie i ziemskie XII) Буковно містом не титулуєть ся і зветь ся Bukowno (див. index, sub voce); супроти того лишаєть ся лише сама подібність імен, і то неповна. П. Білинський (Замітки в Rocznik k'olka nauk. Tarnopolskiego III c. 38 і в Лїтературно-науковім вістнику 1900, VI c. 218) висловив здогад, що Биковен був на місцї ур. Бикове під Тернополем, на ґрунтах c. Білої; він каже при тім, що пробував на тім урочищу копати й знаходив глиняні урни і камяні річи, — отже нахідки до нашої епохи не належать. Можна б вказати ще на Буковно під Жидачовим, на Днїстрі, в сусїдстві котрого знайдено молотівський скарб XIV в., але воно лежить на захід від Галича. Вкінцї треба признати, що Бикове таки ще найбільше має шансів за собою, хоч завсїди ся можливість зістаєть ся тільки гіпотетичною.

Василїв, як видко з Іпат. c. 508, лежав на дорозї від Галича на Прут, притім мабуть на самім Днїстрі (пойде король ко Василеву і перейде ДнЂстръ). Сьому зовсїм добре відповідає Василїв (Василеу) на Днїстрі, коло устя Серета, на котрий вказав іще Зубрицький (Исторія III c. 111), а традиції й останки города, на які вказав недавно проф. Кайндль (див. c. 471) потверджують сей вивід.

Домамиря печера (Іпат. c. 527) — Зубрицький поправляв на „Домажиря", з огляду на печери в околицї підльвівського Домажира; сю гадку приймає нпр. і Петрушевич — Разсужденія о ГаличЂ c. 516. Але проф. Верхратський справедливо, як минї здаєть ся, виступив проти сеї поправки, вказавши на c. Домаморичі в Тернопільськім та попираючи сю лєкцію вказівкою на боярську родину Домамиричів (Іпат. c. 496) — Записки Наук. Товариства ім. Шевченка т. V, miscell. На жаль, лишаєть ся незвістним, чи є яка печера коло Домаморич, тому уміщую тут лїтописну "Домамирю печеру" тільки гіпотетично.

Кучелемин містить ся на місцї нинїшнього Кучурмика гіпотетично. З оповідання лїтописи (Іпат. c. 491) виходить, що він був на правім боцї Днїстра, на полудень від Товмача, в сусїдстві Онута, а сьому Кучурмик відповідає досить, тільки в тім трудність, що лїтописне оповіданнє скорше вказувало б на якусь близшу до Днїстра осаду, а Кучурмик лежить досить далеко. Вказав на нього Шараневич ИзслЂдованіе на поли отечественной географіи и Исторіи c. 74.

Лелесів монастир (Іпат. 487) не Лелюхів на Попрадї (Шараневичъ ИзслЂдованіе c. 72, Дашкевичъ Княженіе Даніила c. 66), а Лелес, з монастирем премонстрантів коло Тиси, як справедливо поправив Шараневич в своїй Hypatios-Chronik c. 50; фундаційна грамота його Fej'er III. 1 c. 153.

Онут, як з лїтописи виходить, лежав на границї "поля'' — степу, недалеко Днїстра (Іпат. c. 491). Онут на правім боцї Днїстра (низше устя Серета), на устю річки Онута, вповнї відповідав сьому, і супроти такої повної тотожности імен не може бути сумнїву, що маємо тут давнїй Онут. Чи сусїднїй „плавъ" — „поидоша возы къ плаву" треба уважати назвою місця, чи загальним означеннєм (як „пристань" щось), — лишаєть ся непевним, і сю другу гадку (висловлену вже у Поґодіна IV c. 201) уважав би правдоподібнїйшою.

Плїснеськ — згадуєть ся при кінцї XII в. як пограничний галицький город, потім в 30-х рр. XIII в. як держава бояр Арбузовичів — Іпат. c. 445 (варіант ПрЂснескъ — очевидно хибний) і 513. Третя згадка — в Слові о полку Ігоревім (IX) була б найранїйшою, але чи належить вона до сього Плїснеська — се трохи непевне. Імя Плїснеська заховало досї старе городище недалеко Підгорець; сусїдній Гарбузів може бути памятию по тих його властителях Арбузовичах. Про городище Плїснеська замітка проф. Шараневича в Зорі Галицькій як альбумі на р. 1870. Розкопки городища ведені д. Зємєнцким, дали деякі, хоч і не численні, предмети староруської культури; дуже інтересні показали ся сусїдні могили (судячи по оповіданню — можливо з переходових часів від поганства до християнства на Руси), але на жаль нахідки не були публїковані зовсїм; див. про них Zbi'or wiadomo'sci do antropologii krajowej т. І, VIII і XI.