Історія України-Руси. Том 2
Шрифт:
Але й Ізяслав дістав Волинь тільки як придаток до Київа і уважав її такою. Всї його змагання звернені на київський стіл, і Волинь служить для нього тільки резервою. Здобувши в останнє Київ, передає він Волинь свойому брату Сьвятополку з початку тільки до завідання, „блюсти” 24), пізнїйше може більш дефінїтивно, але все таки мабуть не без резерви. Сьвятополк одначе скоро вмер, й Ізяслав дає Волинь свому другому сину Ярославу 25), зіставляючи для старшого сина Мстислава Переяслав у теперішности і перспективу Київа в будучности. Аж сей момент можна уважати початком відокремлення волинських волостей. Володимирський стіл вправдї переходить слїдом до Мстислава, бо він стратив Переяславщину, а при тім як і його батько, теж хотїв би мати Володимир тільки в резерві, головноюж своєю метою кладе Київ. Але йому не удалось задержати
Заразом вона подїлюєть ся на дві части: на Володимирське князївство родини Мстислава, і Луцьке князївство родини його брата Ярослава. З другого боку — волинські князї здобувають назад волости відлучені від Волини в XI в. Так, в серединї XII в. вернула ся назад Берестейська волость, прилучена тепер до володимирського стола 26), а в третїй чверти XII в. прилучено до Луцької волости Погорину.
Умова Мстислава Ізяславича з братом Ярославом, що Володимир зістанеть ся у Мстиславовій родинї на далї, й Ярослав не буде мати претензій до сеї волости 27), була сповнена Ярославом і заповідала подїл Волини на володимирську і луцьку волость, навіть без всякого слїду неподїльности землї (який ми бачили нпр. в Чернигівській землї, де князї переходили по старшинству з волости на волость). Володимирська і Луцька волость мали зіставати ся кожда в осібній династиї, без переходів з меньшого на старший стіл. Резмноженнє-ж обох лїнїй відкривало перспективу повного роздроблення волинських земель.
Володимирську волость Мстислав подїлив між своїми синами на четверо: старший син Роман дістав Володимир, другий, Всеволод — Белз, третїй, Сьвятослав — Червень, четвертий, Володимир — Берестє 28). З них одначе Володимир і Сьвятослав незабаром поумирали 29). По одній звістцї Берестє віддано було иньшій лїнїї — сину Ярополка Ізяславича, Васильку 30), але вкінцї воно в кождім разї вернуло ся до Володимирської волости 31), так що Мстиславова волость зійшла ся до двох князївств — Володимирського й Белзько-червенського. Белзьке князївство одначе подїлило ся за дїтей Всеволода знову на двоє: на Белзьку волость Олександра Всеволодича і Червенську Всеволода Всеволодовича 32), а вкінцї Червенська і Дорогичинська волость (північна частина Берестейщини) відійшли до Галичини.
Луцька волость по смерти Ярослава Ізяславича подїлена була також на чотири частини, але ми не знаємо докладно сього подїлу. Знаємо, що старший Ярославич Всеволод дістав Луцьк 33), другий, Інгвар мав Дорогобуж і порічє Горини (Шумськ), третїй, Мстислав Нїмий — Пересопницю. Що дістав четвертий — Ізяслав Ярославич, не знаємо, а разом не можемо й мати докладної відомости про подїл Луцького князївства по смерти Ярослава, бо деякі відомости про розклад волостей маємо вже з часів по смерти сього Ізяслава і по тих змінах, що зайшли з його смертию. З тих чотирох лїнїй три вигасли до півстолїтя, і в 1220-х рр. Луцьке князївство Ярослава зібрало ся в руках Інгваровичів, головно в руках Ярослава Інгваровича. Але ся ситуація тревала дуже короткий час, бо слїдом Луцьке князївство переходить цїле в руки лїнїї Романа і злучуєть ся з Володимиром.
Таким чином хоч в останнїй чверти XII в. Волинь стояла перед перспективою повного роздроблення, стало ся инакше: роздроблені части злучили ся на ново. Одну причину того ми бачили — се було вигасаннє династиї, але була й друга — дїяльність самих володимирських князїв. Тільки сю останню ми оглянемо вже в дальшім роздїлї, слїдячи історію Волини і Галичини: по злученню їх в одну велику державу 34).
Примітки
1) Див. т. І с. 184-7, також резюме мого реферату в XXXI т. Записок Н. тов. ім. Ш.
2) Див. т. І с. 184.
3) Див. т. І с. 187 і далї.
4) Див. т. І с. 182 і 337.
5) Гаркави ИзвЂстія мусульм. писателей с. 135-6 і 137.
6) „И
грады ЧервЂньскыя зая”. „Заяста грады Червенъскыя опять”.- Іпат. с. 101 і 105.7) Против сього можна-б піднести, що лїтопись, говорячи про участь Дулїбів у походї Олега, зве їх сим іменем, не Волинянами (Іпат. с. 17), але такої докладности від нашої лїтописи, де вона говорить про давнї подїї, нїяк не можна вимагати.
8) Див, т. І с. 433 і далї.
9) Іпат. с. 101 і 105.
10) Могло то бути н ранїйше, але напевно можемо казати тільки про сей момент.
11) Несторове Чтеніє о погубленіи Бориса і ГлЂба, вид. Срезневского с. 9.
12) Іпат. с. 83.
13) Див. вище с. 8.
14) Мало б се стати ся в такім разї десь між 1052 — роком смерти Володимира Ярославича і 1054 — роком смерти Ярослава.
15) Див. вище с. 63.
16) Див. вище с. 77.
17) Див. вмще с. 258-9.
18) Див. с. 95-7
19) Дуже коротко, вмер 1109 р.
20) До року 1135.
21) В роках 1135-1141.
22) В роках 1141-6.
23) Поґодїн в своїм катальоґу князїв (ИвслЂдованія IV с. XXXIX) приймав друге князюваннє Ізяслава на Волини від 1149 р., але певно, що Ізяслав узяв собі Волинську землю вже в 1146 р. Так приймають, більш або меньш рішучо, і обидва історики Волинської землї: Андріяшев (с. 123) й Іванов (с. 134). Андріяшев припускав, що з руки Ізяслава до 1148 р. сидїв тут його молодший брат Володимир.
24) Іпат. с. 285.
25) Іпат. с. 322.
26) Ще 1153 р. бачимо Берестейську волость відокремлену від Волини в руках Володимира Андрієвича (Іпат. с. 321). З другого боку коли в 2157 р. засїв в Турові Юрий, Берестє мусїло вже вийти зі звязи з Туровом і злучити ся з Володимирською волостию. В руках володимирського князя бачимо її в р. 1166 — Іпат. с. 365.
27) Іпат. с. 382.
28) Лїтопись навиває його „меньшим” (братъ ему меньший ...миръ очевидно Владимир — Іпат. с. 383). Я думаю, що тут, як і низше Іпат. с. 464 — про Ізяслава Ярославича, „меньший” треба розуміти як „наймолодший”.
29) Рік смерти Сьвятослава незвіствий, але по 1171 р. він не згадуєть ся; Володимир умер 1171 р.
30) Про се говорить тільки Татїщевська компіляція т. III с. 247 під 1181 р. Вона оповідає про боротьбу берестейського (чи властиво у нїй — дорогичинського) князя Василька Ярополковича з Володимиром минським; боротьба ся закінчила ся тим, що Василько віддав свою волость кн. Лєшку, але потім відібрав її Роман. Оповіданнє се, очевидно, взяте дїйсно з якоїсь лїтописної компіляції, але при сконстатованій у Татїщева нецеремонности в переповіданню лїтописних звісток її подробицї мусимо брати cum grano salis. Вже Бєльовский звязував се оповіданнє про польську окупацію Підляша з звістками продовження Мєржви і Кадлубка, що Казимир Справедливий володїв Дорогичином, Берестєм і Володимиром з їх областями (Monum. Poloniae hist. II 390 і 397 і примітки на с. 397, пор. Боґухвала ib. с. 530, Длуґоша II 103), і сї польські звістки могли б підперти Татїщевське оповіданнє, коли ж бо фабульозні детайлї польського оповідання (як окупація Володимира) роблять (як побачимо це низше) і підозрілим саме польське оповіданнє.
Натомість є у Кадлубка иньше оповіданнє про похід Казимира на Берестє (II. 407), що може належати десь до р. 1181 і сам по собі досить правдоподібний; про нього говорю в прим. 8, припускаючи, що тут поплутано польський похід на Берестє з походом на Галичину по смерти Ярослава (с. 493). До нього може належати й записка лїтописи Траски під 1181 р.: Dux Kazimir devicit Ruthenos — Mon. Pol. hist. II с. 834.
Про Татїщевський епізод див. іще Андріяшева op. c. с. 46-8, Balzer Genealogia Piastw c. 188, Іванов Историческія судьбы Волынской з. с. 99. Іванов бере звістку Татїщева з певним скептицизмом, але звязує з нею звістку Кадлубка про похід 1184 (1181) р. Я верну ся до нього, говорячи про „прилученнє” Берестейсько-дорогичинської землї до Польщі за Кааишра Справедливого (прим. 8).