Історія України-Руси. Том 2
Шрифт:
З другого боку переяславські князї заходили ся коло самих Половцїв, то задобрюючи їх, то боронячи ся, то пробуючи застрашити їх аґресивною війною. Між переяславськими князями знаходимо найбільших спеціалїстів у половецьких справах, як Мономах, Ярополк, Володимир Глїбович. Мономах, бувши переяславським князем, дав інїціативу й провід у найбільшій аґресивній війнї з Турками, яку знає давня Русь. Очевидно, він при тім мусїв головно виходити з спеціальних інтересів своєї волости.
Скільки приходилось в подібних обставинах клопотати ся з Половцями Мономаху й иньшим переяславським князям дав він зрозуміти своєю автобіоґрафією. „Усїх угод (тут розуміють ся й дипльоматичні з'їзди з Половцями) з половецькими князями, каже він, уложив я девятнадцять, за часів батька і по нїм 37) і передавав богато худоби та своїх портів (одїжи й тканини); з неволї пустив визначнїйших половецьких князїв ось скільки: двох братів Шаруванїв, з рода Багубарса три, Овчини чотири, а всїх иньших важнїйших
Син Мономаха Ярополк уславив ся також війнами з Половцями, хоч тодї вже вони були приборкані попередньою боротьбою. На ново розвивають ся половецькі напади в останнїй чверти XII в. і тодї здобуває собі славу на сїм полї Володимир Глїбович. На жаль, ми досить мало маємо відомостей про Переяславщину з сих часів: вона мала тодї зовсїм другорядне полїтичне значіннє і все більше виходила за обрій української полїтики. Але тих кілька подробиць, які дають нам наші джерела, вистають для характеристики сього князя й його ролї в сїй новій половецькій бурі. Бачимо, що „руські князї” уважають його спеціалїстом в половецькій війнї, висилають його з передовим полком, і Володимир дуже пильнує сеї своєї прероґативи 39). Він бере участь у всїх колективних руських походах на Половцїв; Половцї мають особливий респект перед ним, а на Руси має він славу великого лицаря: „бо він був муж добрий, відважний і сильний в бою, і на всяке добре дїло готовий”. Особливож популярний він у своїй землї, бо се князь-дружинник, князь воєвничий, а його печаливість для своєї землї підчеркнуло Слово о полку Ігоревім коротенькою апострофою:
в Римах крик під шаблями половецькими,
а Володимир у ранах — туга та жаль Глїбовому сину 40).
Як бачимо, цїла Переяславщина була властиво тільки пограничною маркою, оборонною границею руської кольонїзації з степом. Ся її роля була причиною, що до неї в наших джерелах було в перше приложене славне пізнїйше імя „України”. Оповідаючи про смерть Володимира Глїбовича, київська лїтопись каже, що по нїм „плакали всї Переяславцї”, та піднісши його чесноти, додає, що за ним дуже жалувала Україна: „о немже Украина много постона” 41). Почавши від сеї апострофи ми кілька разів стрічаємо в київській і галицькій лїтописи се слово в значінню погранича 42), але історичними обставинами воно льокалїзувало ся на тім же пограничу, де ми його стрічаємо перше. В наведенім текстї воно значить, очевидно, Переяславщину, або цїлу або її полудневе пограниче; скорше перше — воно тодї дає парафразовану, стилїстичну паралєлю до згаданого перед тим плачу Переяславцїв. В сїй ролї погранича з степом, воєнної марки Переяславщина й сусїдня полуднева Київщина зістали ся й на далї чотири-пять столїть, і се було причиною льокалїзації сеї назви в сих землях. А знов ті історичні обставини, що се пограниче зробили огнищем пізнїйшого українського руху, осередком, де сконцентрувало ся все, чим жила Україна-Русь XVII-XVIII в. і першої половини XIX в., були причиною, що імя України пізнїйше стало другим іменем властивої, полудневої Руси. A potiori fit denominatio — і та надднїпрянська Україна від тих часів дїйсно все переважала — часами матеріально, часами морально в загальній еволюції українсько-руських земель і їх житя.
Примітки
1) Спеціальну лїтературу Переяславщини див. в прим. 6.
2) Іпат. с. 253 (1147).
3) Іпат. с. 225.
4) „Гюрги намъ князь и свой, того было намъ искати к далече” Іпат. с. 267,
5) Див. вище с. 160-1.
6) Іпат. с. 379.
7) Іпат. с. 384.
8) Іпат. с. 439.
9) В 70-их рр. бачимо його в В. Новгородї, потім він зникає і аж під 1199 р. читаємо про смерть його в Пореяславі — Лавр. 394. Правда, Татїщев каже, що перед тим Всеводод випросив Переяслав від Рюрика (!) і посадив тут сина Константина, аж потім сїв там сей Ярослав і слїдом умер, але ся звістка, прийнята автором новійшої моноґрафії про Переяславську землю д. Ляскоронським — с. 434, правдоподібно викомбінована з звістки про похід Всеволода на Половцїв і не має значіння.
10) Лавр. с. 395.
11) Лавр. під 1213 р.
12) Лавр. с. 406-7.
13) Див. вище с. 235.
14) Лавр. 416, 427, 429.
15) Іпат. 250, див. вище с. 236; але Вир тодї не хотїв піддати ся Юрию.
16) На мапі Переяславщини в недавнїй моноґрафії д. Ляскоронского (1 вид.) також і Вир, чи недоглядом,
чи сьвідомо, зачислено до Переяславщини; на се нема нїякого поводу: Вир належав до Чернигівщини, як і все Посемє — див. Іпат. с. 346, 348.17) Іпат. 143, Лавр. 239-241. Городища по Удам і Донцю вичислені в московській Книзї большого чертежа, що сягає XVI в. — вид. Опаского с. 31-33. З лїтератури крім загальнїйших праць про степ і передстепові краї ще Данилевичъ Донецкое и Хорошевское городища, Харків 1902, Донецкое городище и г. Донецъ — Археологическая лЂтопись Ю. Рос. 1904.
18) Іпат. с. 161.
19) Лавр. с. 240 (належить до р. 1094-6).
20) Іпат.с. 183 і 191.
21) Іпат. 387 (під 1174 р.).
22) Іпат. с. 480,
23) Розд. X.
24) Іпат. с. 105.
25) Іпат. с. 203, Лавр. с. 276.
26) Заратиша ся Торки переяславстии на Русь — Іпат. с. 143.
27) Іпат. с. 184.
28) Іпат. під роками.
29) Іпат. с. 205.
30) Іпат. с. 277.
31) Лавр. с. 280.
32) Недавно не без правдоподобности арґументував А. Стороженко за Баришівкою на Трубежі (Очерки с. 48), але крім подобности імени годї за сим щось сказати.
33) Іпат. с. 264.
34) Филаретъ Описаніе Харьков. епархіи І с. 295-6.
35) Про городища в порічю Сули спеціальна праця В. Ляскоронского: Городища, курганы и длинные (зміевые) валы, находящіеся въ бассейнЂ р. Сулы, Труды XI з'ї'зда, т. І. На підставі ріжних спостережень він зачисляв до княжих часів отсї городища на Сулї: Недригайлів, Константинів, Ромен, Глинськ, Сїнча, Снїтин, Лубни, Лукомлє, Оржиця, Горошин, Буримка, Жовнин, на Удаю: Варва, Срібне, Красний Колядин, Біла Вежа (с. 432). Про городища иньших басейнів в його книзї про Переяславщину с. 111 і далї, про порічє Донця див. вище с. 346.
36) Див. цитовану працю Ляскоронского с. 456-7.
37) Рахунок сей уриваєть ся, здаєть ся, на р. 1002.
38) Лавр. с. 242.
39) В походї 1184 р. Сьвятослав висилає з своїми полками славного лицаря з чернигівської династиї — Ігоря Сьвятославича, а Рюрик Володимира Глїбовича; між ними вийшла суперечка, бо Ігор не дав Володимиру „Ђздити напереди полкомъ своимъ”, а той уважав се своїм правом; „князи бо русции дали бяхуть (йому) напредЂ Ђздити в Руской земли”. Володимир нагнївав ся і замість походу на Половцїв пограбував чернигівські городи (Іпат. с. 425) — вчинок дуже характеристичний для такого лицаря, сю звістку пробували змінити поправками (Татїщев III, 253, Арпибашев 1427), але се безпотрібно. В другім походї тогож року Володимир їде з передовим полком разом з иньшими „моложьшими князями”, „Половци же узрЂвше Володимерь полкъ крЂпко идущь на нихъ, и побЂгоша гоними гнЂвомъ Божиимъ” (Іпат. 427). Пор. новий похід — Іпат. с. 429, де знову бачимо на передї Володимира, і 1187 р.: Володимир „испроси ся у Святослава и во Рюрика Ђздити напереди с Чернымъ Клобукомъ; Святославу же не любо бяшеть пустити Володимира напередъ передъ сыны своими, но Рюрикъ и инии вси улюбиша, зане бЂ мужь бодръ и дерзокъ и крЂпокъ на рати, всегда бо тосня ся на добра дЂла”. — Іпат. с. 439.
40) Розд. IX.
41) Іпат. с. 439.
42) Під 1189 р. в оповіданню про похід Ростислава Берладничича на Галичину сказано, що він приїхав „ко украинЂ галичькой, без близших пояснень: правдоподібно, що тут треба розуміти галицьке Понизє (поднїстрянське), судячи по тому, що від нього зачав свій похід його батько 1159 р. Під 1213 і 1282 р. назва „Украина” приложена до галицького Забужа (на лївім боцї Буга) — до погранича з Польщою. Нарештї під 1268 ”Ляхове УкраинянЂ” — на тім же забужськім пограничу, сї Україняне перестерегають Холмлян про напад польського війська, і можливо, що тут треба розуміти Русинів Польського князївства, себ то Ляхів по полїтичній, а не етноґрафічній приналежности. В усїх отсих текстах отже „україна” значить пограниче, чи руської, чи иньшої землї.
ВАЖНЇЙШІ ГОРОДИ: ПЕРЕЯСЛАВ, ЛЄҐЕНДА ПРО ЙОГО ЗАСНОВАННЄ, ЙОГО ОКОЛИЦЯ, ЛЕТЧЬ МОНАСТИР, ОСТЕРСЬКИЙ ГОРОДОК І ИНЬШІ ГОРОДИ. КУЛЬТУРНЕ ЖИТЄ; ОСТАНКИ ДРУЖИННОГО ЕПОСА.
Тепер треба сказати де що про визначнїйші місця Переяславщини. Столиця — Переяслав, Переяславль в старих памятках, як я вже згадував, відомий нам від початку Х в., коли він належав до найвизначнїйших осад Руської держави, резіденцій дружини і „сьвітлих та великих князїв” — київських підручників. Не вважаючи на те, лїтопись оповідає, що Переяслав поставив Володимир, і навіть подає лєґенду на поясненнє того, звідки узяло ся його імя.