Історія України-Руси. Том 2
Шрифт:
Памяткою лїтературної дїяльности Волинської землї, одинокою але високоцїнною зістала ся Волинська лїтопись, писана, правдоподібно, в 1270 і 80-х рр., якимось чоловіком дуже близьким до княжого двора — до Володимира Васильковича, потім до Мстислава Даниловича. Тут же — чи десь може на волинсько-пинськім пограничу довершена була збірка українсько-руських лїтописей, представлена ґрупою Іпатського й подібних до нього кодексів.
Дуже інтересні останки волинської народньої поезії або таких поетичних утворів, що осьпівували волинські подїї зацїлїли в сучасній поезії українській і великоросийській. Так минї дуже правдоподібною здаєть ся гадка, що билина про Дуная Івановича, слугу Володимира (київського), що викрав для нього доньку литовського короля, має в своїй основі поетичну історію Дуная, одного з визначнїйших воєвод Володимира Васильковича волинського, котрого досить часто стрічаємо в польських і литовських справах сього Володимира 41).
Какъ изъ далеча было изъ Галичья
Изъ Волынца города изъ Галичья...
Изъ-за моря моря синяго,
Изъ славна Волынца красна Галичья...
що виразно вказують на істнованнє якихось епичних, тепер уже затрачених переказів про волинських (або галицько-волинських) героїв 42).
Далї — маємо цїлий ряд пісень звязаних з іменем Романа або його родиною 43). Так у весняній українській грі „Воротар” маємо діальоґ між двома сторонами, одна зве себе „людьми князя Романа, нашого пана”, і везе з собою „мизинне дитятко, у сріблї у злотї, на золотім кріслї”, друга сторона в неприсутности князя Романа стереже місто, до котрого приїздять ті люде, і на їх пояснення впускає їх до міста. З ріжних пояснень, предложених для сього діальоґа, найбільше правдоподібним уважаю те, що тут іде мова про „мизинне дитятко” самого Романа — память про його малих сиріт-княжат 44). В великоросийській народнїй поезії маємо піснї чи билини: а) Про напад на землї „князя Романа Дмитриєвича” двох „племенників” литовського короля; в неприсутности його вони викрали його жінку з дитиною, але Роман, довідавши ся про се, напав на литовських королевичів, увільнив родину і страшно помстив ся над напастниками (в ріжних версіях ся історія представдяєть ся з значними відмінами). б) Люди Мануіла Ягайловича викрали жінку князя Романа Дмитриєвича, але вона втїкла з неволї. в) Князь Роман вбиває свою жінку. Перші дві піснї, очевидно, зложили ся на тлї польсько-литовських відносин Романа (є навіть і подібні детайлї: Казимировичі, племенники Мешка, — і племенники литовського короля). Друга пісня правдоподібно виросла з епізоду першої (або як инакше думають — злучена з першою, бувши з початку осібною). Третя пісня дає далеко більші трудности, так що дослїдники не відважають ся її звязувати з нашим Романом; не заперечуючи можливости, що маємо тут тільки припадкову подібність імени, я одначе не уважаю неможливим звязати її з Романом, припустивши два мотиви: а) історію його недобрих відносин до першої жінки-Рюриківни, котру він відіслав від себе, а потім силоміць постриг; б) поголоски про нелюдські вчинки Романа (записані Кадлубком).
Примітки
1) Іпат. с. 276.
2) Іпат. с. 186.
3) Іпат. с. 483.
4) Див. т. III гл. 1.
5) Іпат. с. 357.
6) Див. прим. 8.
7) В т. III. гл. 1.
8) І с. 195.
9) Див. вище с. 112-3.
10) Лавр. с. 271, Ґаль II гл. 38.
11) † 1139.
12) Див. вище с. 144.
13) Balzer Genealogia c. 181-2; окрім того він здогадуєть ся, що і брат Болєслава Кучерявого Мєшко Старий був в друге оженений з донькою Ізяслава (с. 165-6); доводи його теж не злі, але справа не виходить далї гіпотетичної правдоподобности.
14) Іпат. с. 330.
15) Іпат. с. 365.
16) Іпат. с. 446-7, 461, Mon. Pol. hist. II c. 411-2,416-7,433.
17) „Кликоша людьє на Давида”.
18) В лїтописи похибкою: Васильковичі.
19) Іпат. с. 174.
20) Іпат. с. 176-9.
21) Збаламутити може неясність сеї повісти, де вона говорить про Володимир: людьє на с. 179 (ряд. 31), горожане на с. 179 (ряд. 9) не означають міську людність, як звичайно — а залогу. На се вказував я в своїй розвідцї Волынскій вопросъ (с. 24), але більш гіпотетнчно, тепер позволю собі більше катеґорично се заявити: се не підлягає сумнїву, що мова іде тут про залогу, а не місто.
22) Іпат. с. 205, пор. Воскр. І с. 24.
23) Іпат. с. 272-3, 330, 334-5.
24) „Аще не былъ бы сродникъ ихъ с ними
Олександръ” — сродникъ ихъ тут може означати „їх (Володимирцїв) земляк” або ”їх (Романовичів) свояк”, а вище вони звуть його синовцем Романа.25) Іпат. с. 491, 482, 482-3.
26) Іпат. с. 605.
27) „Бог послЂже отмьстьє створи держателю града того и вьдасть и в руцЂ Данилу”.
28) Іпат. с. 524.
29) Іпат. с. 610-1.
30) Іпат. с. 144, 168, 175, 205.
31) Іпат. с. 481, 483 (коло 1210 р.).
32) Іпат. с. 487.
33) Іпат. с. 486-7.
34) Десь в р. 1214-5.
35) Іпат. с. 593.
36) Нпр. згадуєть ся „дворный слуга (Володимира), любимы сынъ боярьскый Михалевичь именемъ Рахъ” — Іпат. с. 584.
37) Іпат. с. 608-10.
38) Іпат. с. 601, 609-10. Що слово „списа” не завсїди треба розуміти буквально, показує запись номоканона 1286 р. — „списанъ бысть сий помоканонъ боголюбивымъ княземъ Владимиромъ сыномъ Васильковимъ и боголюбивою вняжнею Ольгою Романовною... Пишущимъ намъ сия книгы поЂхалъ господь нашь (Володимир) къ Ногоєви, а госпожа наша оста во Володимери” — Срезневскій Древніе памятники с. 147. Отже слово „списа” часом значить „замовив написати”. В оповіданню про Володимира можна розріжняти просто „списа” і „самь списа'', і се остатнє розуміти про книги ним самим списані, як то приймають звичайно. Але трэба признати, що деяке місце для сумнїву зістаєть ся й тут.
39) Волковъ Статистическія свЂдЂнія о сохранившихся древнерусскихъ книгахъ, 1897, с. 34. Пор. критику прийнятого діалєктичного крітерія в брошюрі проф. Кримського Филологія и погодинская гипотеза.
40) Срезневскій Древніе памятники с. 147, 149, 158, Записки Наук. тов. ім. Шевченка т. XIV бібл.с.40. Галицьке евангелиє я датую 1282р. з таких причин: день записи може вказувати на роки 1265, 1271, 1282 (на пізнїйші не можна думати, бо инакше було б не шість, а сїм тисяч в датї, и вона б не могла складати ся зі стількох цифр). Юрий, що був дуже молодим в 70-х рр. (він женив ся 1282 р.), ледви чи міг згадувати ся тоді разом з батьком; знов же згадка про нього, думаю, вказує на його тїснїйшу волость, Холмську землю.
41) Іпат. с. 585-6, 598-9. Що Дунай був чоловік з репутацією, показує епізод з Конрадом мазовецьким, де він, діставши з Люблина запросини — їхати в Краків княжити, просить у Володимира: пошли со мною своєго Дуная, ать ми честно” (аби бачили, яку ти минї честь показуєш) (Іпат. с. 598).
42) Древнія россійскія стихотворенія собр. К. Даниловымъ с. 22, 203. Імена Волини й Галича великоросийським рапсодам здавна стали незрозумілі, й наслїдком того появили ся такі дивовижні варіанти як нпр. в Онежських билинах зібр. Гільфердінґом (II 128, пор. 130):
Да изъ тою ли со Галичи со проклятоей
А й со той ли славноя съ ИндЂи со богатоей
А съ того славнаго богата съ Волынь-города,
Съ Волынъ-города да со индЂйскаго і т. и.
43) Піснї про Романа не раз обговорювали ся в лїтературі. Звязав їх з Романом волинським у перше Безсонов, при виданню збірника Рибнїкова (I ст. IV-V). Найважнїйша праця про них — Жданова ПЂсни о князЂ РоманЂ (Ж. М. Н. П. 1890, увійшиа в його книгу Русскій былевой эпосъ), окрім того Антонович і Драгоманов Историческія пЂсни малорусскато народа І с. 41-2, Костомаров у рецензії на сю книгу — ВЂстникь Европы 1874, XII, Потебня Объясненія малорусскихъ пЂсенъ с. 58, О. Мілєр у Галахова Исторія рус. словесности І с. 120-l, H. Коробки Весенняя игра — пЂсня „Воротаръ” и пЂсни о кн. РоманЂ, ИзвЂстія II отд. академіи, 1899, II. Особливо дослїдники займали ся веснянкою „Воротарем”. Костомаров, Потебня, Коробка поясняли її симболїчно, мітольоґічно, відкидаючи історичне толкованнє: але навіть ставши на мітольоґічну точку треба відповісти на питаннє: яким чином прийшло в сю веснянку імя Романа, і які реальні факти з його житя на се вплинули?
44) Пробовано ще близше означити фактичну основу сеї піснї — нпр. посадженнє Данила на стіл в Галичи 1211 р., але — ne quid nimis.
VII. Галичина і Угорська Русь
РУСЬКО-ПОЛЬСЬКА БОРОТЬБА; РОСТИСЛАВ І РОСТИСЛАВИЧІ; БОРОТЬБА З ЯРОПОЛКОМ; ОСЛЇПЛЕННЄ ВАСИЛЬКА, ЙОГО ПЛЯНИ, ВІЙНА 1098-9 РР.; ГАЛИЦЬКА ПОЛЇТИКА СУПРОТИ ВОЛИНИ Й КИЇВА; ВІДНОСИНИ ДО УГОРЩИНИ І ВІЗАНТИЇ, ВІДНОСИНИ ПОЛЬЩІ; ПОЛУДНЕВА КОЛЬОНЇЗАЦІЯ.