Історія України-Руси. Том 3

Коли військо Романовичів зближило ся до Ярослава, Ростислав полишив піше військо під містом: ”аби звідти не вийшли в поміч Данилови та не порубали пороків” (таранів), а сам з рештою війська пішов на зустріч Данилови. Тут стала ся сильна битва ³⁷), широко і місцями роскішно, пишною риторикою описана галицьким лїтописцем. Сей епізод має чималий інтерес для характеристики і сучасного житя і лїтературної манєри галицького лїтописця, і я виберу з нього дещо.

Лїтописець взагалї неохочий до зарозумілости й похвалок, і тут подає насамперед антітезу пишного Ростислава і смирних Романовичів. Ростислав хвалить ся перед своїм військом: „як би я довідав ся, де Данило і Василько, поїхав би зараз на них: хоч би з десятьма вояками а поїхав би на них!” Данило ж і Василько, довідавши ся, про його похід, молять ся покірно Богу. І Бог являє їм свою поміч — помічні полки не наспівають до них, a вони все таки побивають Ростислава, бо „побіда не від людської помочи, а від Бога”. Знамення віщують їм усьпіх. Ростислав урядив перед Ярославом турнір, „игру”, з якимсь Воршем, і в тім турнірі упав під ним кінь, і він вивихнув собі плече — „не на добро трапило ся йому се знаменнє”. Коли ж військо Романовичів зблизило ся до Сяну і вояки позлазили з коней, щоб узяти на себе зброю, було таке знаменнє над полком: „налетїло богато орлів і богато круків, як велика хмара — птицї грали, орли клекотїли і плавали на крилах своїх і кидали ся в повітрі, як нїколи иньшим разом не трапляєть ся, і се знамення було на добре,” і т. д.

Наперед Данилового війська ішли Половцї і вони застали були стада Ростиславового війська без охорони, але не відважили ся узяти їх без княжого слова. За ними ішли з військом Данило і Василько. Малий Лев також був у війську: „дътску сущу” (тому що він був ще дитина), поручив його Данило Василькови, храброму боярину, аби його стеріг під час битви. Ростислав, побачивши військо Данила, поставив перед ворітьми своє піше військо, аби не позволити залозї Ярослава вийти з міста й знищити його машин (праковъ), сам же з рештою війська — Русинами, Уграми й Ляхами пішов на Данила. Дворський Данилів Андрій, аби не допустити Ростиславового війська до Данилового полку, поспішив ся наперед і ударив на Ростиславів полк: „зломили ся списи, і був гук як від грома; з обох сторін богато упало з коней і вмерло, а иньші були ранені від кріпости копійного удару”. Данило поспішав післати в поміч дворському двадцять вибраних мужів, і він устояв ся. Ляхи тим часом ішли сильно на Васильків полк, співаючи „керьлЂшь” (кіріе елеісон), — сильно ревіли голоси в полку їх. Філя, звістний уже нам угорський воєвода, стояв в заднїм полку з хоругвою і казав: „Русь скорі на битву, але треба лише стерпіти їх натиск, бо вони не витрівалі на довгу битву” ³⁸). „Але Бог не послухав похвалки його”, додає лїтописець, що ще при давнїх похвалках Філї припімнув, що „Бог не потерпів йому того, і иньшим разом убив Данило Романович колись то прегордого Філю” ³⁹). Ся хвиля наспіла в Ярославській битві.

Данило ударив на полк Філї і сам замішав ся в горячу битву — його ухопили вже вороги, але він вимкнув з їх рук і виїхавши з бійки, ударив на якогось Угрина, що спішив ся на поміч Філї — збив його списом з коня і ударив його списом так сильно, що той зломив ся, і Угрин згинув на місцї. А Лев, хоч малий, зломив о самого Філю свій спис. Данило тим часом ударив знову на полк Філї, розбив його і його корогву роздер. Побачивши се, Ростислав кинув ся тїкати, і Угри побігли. Данило погнав ся за ними через глубокий яр, і Русь била їх. Він був тільки неспокійний за Васильків полк, на котрого ударили Ляхи. Ляхи „лаяли ся, кажучи: поженемо великі бороди!” Василько ж сказав на те: „даремне ваше слово! Бог наш помощник!” Він погнав коня на них, і Ляхи не витримавши побігли від лиця його. Данило в своїй нагінцї побачив, що корогва Василькова жене Ляхів і дуже утїшив ся. Він став на могилї против міста і Василько приїхав до нього. Данило хотїв гнати ся за ворогами, але Василько стримав його. Богато побито Угрів і Ляхів, богато взято в неволю. Андрій дворський зловив гордого Філю і привів до Данила, і убив його Данило. Жирослав привів Володислава, злого мятежника землї, і його теж „убито” того ж дня, і богато Угрів побито „за гнЂвъ”. Подібне роз'яреннє було теж і по другій сторонї; одна угорська грамота згадує, що коли під час битви Угри зловили й привели перед Ростислава якогось галицького боярина, Ростислав казав на місцї відрубати йому голову ⁴⁰).

„Данило і Василько і Лев не поїхали до міста, а стали на місцї битви, серед трупів, на знак своєї побіди для війська; ще о полуночи приганяли й приїздили вояки, ведучи з собою ріжну здобичу, і цїлу ніч не переставав крик — однї однїх шукали”. Спалено укріпленнє, що поставив під містом Ростислав, і Данило пішов до Холма з численними невільниками. Ростислав утїк до Польщі, де була його жінка, й звідти на Угорщину. „Мышляше во умЂ своємь взяти Галичь и обладати имъ, Богъ же за высокомыслиє єго не створи того, єже тъ мысляше”, моралїстично кінчить лїтописець своє оповіданнє про сю славну в історію Галичини битву ⁴¹).

Примітки

¹) Так називає потім Галичину Данило — Іпат. c. 535.

²) Іпат. c. 501-2, про Чорторийськ див. т. II c. 301.

³) Іпат. c. 501.

⁴) В останнє згадуєть ся Мстислав в битві на Калцї, а війна за його спадщину вела ся десь коло р. 1227.

⁵) Мабуть тим поясняєть ся й досить неясна стилїзація Галицької лїтописи, де говорить ся про сей тестамент: виходить нїби так, що Мстислав віддав свої волости Данилови від разу тестаментом, хоч се неправдоподібно зовсїм, і виразно сього лїтописець сказати не відважив ся (Іпат. c. 497, 501). По тестаменту спадкоємцем був Іван, а Данило, як куратор, взяв його волости по його смерти.

⁶) Іпат. c. 501-2.

⁷) Про сї відносини і дальшу ситуацію на Українї див. т. II c. 243 і далї.

⁸) Іпат. c. 502-3, пор. Длуґош II c. 207-8. Оповіданнє Галицької лїтописи дуже неясне наслїдком того, що автор хоче тримати ся тут хронольоґічного порядку й кілька разів перериває оповіданнє; до того подекуди воно мабуть перебите пізнїйшими вставками і дописками укладчика. Очевидно, оповіданнє про посередництво м. Кирила і союз князїв на Данила стоїть в безпосереднїм звязку з поданим вище оповіданнєм про війну за Чорторийськ, а слова: „потомъ же Ростиславъ пиньскый не престаяше клевеща, бЂша бо дЂти его изыманы” — треба звязати з звісткою, що в Чорторийську узято в неволю котрогось з пинських князїв: се й понудило Ростислава двигнути на Данила українських князїв якимись інсинуаціями (не престаяше клевеща); слова „Михаилъ черниговъскый” мусять бути теж допискою, що перебиває в серединї фразу.

Що до Длуґошевого оповідання, то Семкович (ор. c. c. 53) зачислив його був до серії звісток, зачерпнених з затрачених руських лїтописей, але се покручене скороченнє оповідання Галицької лїтописи, де тільки імя Володимира заступлене „Мстиславом”.

⁹) Іпат. c. 503-5, пор. 516 — тут помагають Романовичам Ляхи, але не знати чиї (десь 1235-6 р.).

¹⁰) Іпат. c. 506.

¹¹) Що до стилю оповідання, то крім кількох виразних біблїйних алюзій: „посла на нь (Белю) Богъ архангела Михаила — створити хляби небесныя...”, „Богъ попусти на нЂ рану Фараонову”, маємо в нїм і стилїстичну імітацію оповідання прор. Ісаї:

И възопи посолъ гласомь вели

комь и рече: „слышите словеса

великого короля угорьского: да

не уставляєтъ васъ Демьянъ,

глаголя: и земля изыметь ны Богъ,

ни да уповаєть вашь Данилъ на

Господа глаголя: не имать предати

градъ сесь королеви угорьскому. (Іпат. 507).

И ста Рапсакъ, и возопи гласомъ веліимъ

іудейски и рече:

слышите словеса царя великаго —

царя ассирійска — сія глаголетъ царь:

да не прельшаєтъ васъ Езекіа словесы —

не можетъ избавити васъ,

и да не глаголетъ вамъ Езекіа,

яко избавитъ вы Богъ и не предастся

градъ сей въ руцЂ царя ассирійска (Ісаї гл. 36).

¹²) Іпат. 507-8, про згадки в угорських грамотах див. прим. 7.

¹³) Іпат. c. 508 і 509.

¹⁴) Іпат. c. 509.

¹⁵) Сей здогад, що Данила не було в Галичинї, висловив Андріяшів (ор. c. c. 164), і я його уважаю зовсїм правдоподібним: в оповіданню Галицької лїтописи ударяє в очі, що під час цілої сеї компанії Данила нїде не видко. Де вія був під час похода, лїтопись не дає на се нїяких вказівок, Андріяшів думає, що в Київщинї, аде його побут в Київщинї належить до пізнїйшого часу, як видко з контексту.

¹⁶) Іпат. 509-510. До сеї кампанїї — спеціально до облоги Ярослава належить оповіданнє грамоти Белї Діонисию (мб. Діяниш Галицької лїтописи, c. 313): Adhinc etiam dum contra Danylam ducem Lodomeriae a debito fidelitatis se abstrahentem et Galliciam nobis iam subiectam capere attemptantem, pariter cum inclito patre nostro exercitum duceremus et iam in expugnatione castri Yarislow essemus constituti, sepe dictus Dionysius dum ante alios, sicut moris erat, se prelis ardenter immiscere, ad capiendum castrum memoratum condescendere se aptaret, duo letalia vulnera per partem recepit aduersam et rnortem vix euasit, torrentibus lapidum e Castro iaculatorum in ipsum graviter lapidatus — Fej'er IV. l, c. 23-4.

¹⁷) Іпат. c. 512-4.

¹⁸) Про нього маємо за те виразну звістку в угорських документах: з кінця серпня 1233 р. (die duodecimo(?) exeunte augusto) ми маємо грамоту, дану Андрієм in silva quae nominatur Bereg, де він заповідає полагодити соляну справу в церковних маєтностях infra viginti quinque dies, postquam redierimus de Ruscia (Fej'er III. 2, c. 324 і 326). Напрям походу на Берег вказує, шо король ішов коротшою дорогою на Галич, і як бачимо, надїяв ся за три тижнї упорати ся. Що йому перешкодило, не знати.