Історія України-Руси. Том 3
Шрифт:
27) Про якесь посольство Данила до папи з весни 1254 р. маємо згадку у Тайнера Mon. Hung. І ч. 442.
28) Hist. Rus. mon. І ч. 93 і 95.
29) Поч. 1247.
30) 1248-1250.
31) Про подорож Данила на Угорщину, до Белї — Іпат. c. 540. Ся звістка широко інтерпретуєть ся у Шараневича Die Hypat.-Chr. c. 57 і далї і в новійшій студиї одного з моїх слухачів Б. Барвінського Прешбурський з'їзд в справі спадщини по Бабенберґах (Записки Н. т. ім. Ш. LII). Шараневич, помиляючи ся в датї Ярославської битви (1249 замість 1245), мусїв і звістку про похід Данила перенести на пізнїйші часи, і тому опинив ся на хибній дорозї. Барвінський пробував супроти дати 1248, виведеної для сеї подїї Дашкевичем і мною, оборонити р. 1250. Свої замітки з поводу його арґументації я подав при його статї, и. т. До справи хронольоґічної звязи в Гал.-волин. лїтописи. Оповіданнє Галицької лїтописи вказує на лїто р. 1248, і факти австрійської історії відповідають вповнї такому датованню:
32) При кінцї 1250 р.
33) Кінець 1251 р.
34) Impirg, Інеперк нашої лїтописи.
35) Про сей австрійський епізод полїтики Данила див. прим. 8.
36) Іпат. c. 562.
37) В мартї 1261 р.
38) Див. прим. 8.
39) Іпат. c. 566-7.
40) 1271, липень, про лист низше.
41) Вище c. 46-7.
42) Про відібраннє Дорогичина наша лїтопись говорить, не називаючи його імени, під р. 1235 (в дїйсности се була весна 1238 р.) — „Данилови же рекшю: „не лЂпо есть держати нашеє отчины крижевникомь Тепличемь, рекомымъ Соломоничемь”, и поидоста на нЂ в силЂ тяжьцЂ, приаста градъ мЂсяца марта, старЂйшину ихъ Бруна яша и вои изоимаша и возъврати ся ВолодимЂрь”. Уже Дашкевич (Княженіе Даніила c. 14) справедливо відгадав, що тут іде мова про Дорогичин, відданий Конрадом мазовецьким на початку 1237 р. добржинським рицарям (грамота Конрада датована 8/III. 1237 р. — Voigt Geschichte Preussens II c. 277.). 1241 р. Дорогичин належав уже Данилу (Іпат. c. 524), отже мусїв він його відібрати між сими роками. Вправдї Данилович (Skarbiec І c. 63) переказує звістку про нїби знайдену в 1785 р. в Дорогичинї гробову плиту рицаря Генриха з Жеґоцїна з датою 1248 р., але в сїм роцї Дорогичин не міг уже бути в руках рицарів. Про се, коли Дорогичин був відібраний від Данила див. т. II c. 371-2.
43) Іпат. с. 516-7, пор. 521, 524, 527. Що конфлїкт з Конрадом не трівав довго й не був прикрий, видко з слів лїтописи про смерть Конрада: лїтопись його дуже похваляє и каже, що Данило „сожали си по немь”. Що конфлїкт Романовичів з Болєславом став ся в звязку з їх союзом з Конрадом, кажуть виразно самі Романовичі: „яко тебЂ дЂля нзъидеша на наю Ляхы, яко помощника ти єс— — Іпат. c. 532.
44) Коло р. 1243.
45) Іпат. c. 529, пор. Monumenta Pol. hist. II c. 804, III c. 72, 307, Длуґош II c. 299.
46) Умер 1247 р.
47) Болєслав умер 1248 р.
48) Іпат. с. 531-5, 538-9, 541, 551, 562, 567. Про шлюбні відносини мазовецької й галицько-волинської династиї див. у Бальцера Genealogia c. 314 і далї.
49) Іпат. c. 483.
50) Іпат. c. 492.
51) Див. Іпат. c. 503.
52) Іпат. c. 492.
53) Іпат. c. 503, 517, 530.
54) Recueil des voyages IV c. 736, пор. c. 741, Іпат. c. 530-l.
55) Іпат. c. 537, 538-40, 548-9.
56) Іпат. с. 554 (коло року 1254).
57) Codex dipl. Poloniae III c. 30.
58) Іпат. c. 517, 532, 541.
59) Іпат. c. 542 (1250).
60) Походи 1251-2 р.
61) Іпат. c. 541-4, 551, 567-8, 1 Новг. 283-4; коментар до сих звісток в моноґрафії Лятковского Mendog (Rozprawy wydz. hist-filozof. XXVIII) розд. IV і далї.
62) Іпат. c. 560-1; по звістцї, що Войшелк ухопив Романа, не маємо більше нїяких звісток про нього, і пізнїйше довідуємо ся тільки, що його поховано в Холмі (Іпат. c. 600).
63) Іпат. c. 565.
Татарські відносини — пляни Данила, ґравітація до Татар на Українї, „Куремсина рать”, походи Романовичів на „людей Татарських”, прихід Бурундая, знищеннє замків і похід на Польщу. Смерть Данила, його характеристика.
Ми спинили ся в татарських відносинах на тім моментї, коли Данило вернув ся з своєї подорожі в Орду, весною 1246 р., признавши себе татарським васальом, з гірким почутєм обиди від сього несподїваного пониження. Але се пониженнє уважав і він і його люде тільки хвилевим. Лїтописець поясняє покору Данила тим, що тодї він ще „не утвердилъ бЂ землЂ своея городы”. Коли й припустити в сих словах певну антіципацію пізнїйших фактів, то в усякім разї пізнїйша полїтика Данила показує, що він не мав наміру зіставати ся послушним слугою татарського хана. Під впливом оповідань лєґата про заходи папи коло орґанїзації християнського союза на Татар, і тих поголосок про новий похід Татар на західню Европу, що справдї робили такий союз
потрібним для цїлої Европи, Данило фантазує про можливість оперти ся Татарам зa помочию того християнського союза; але що саму гадку про боротьбу з Ордою не піддала йому сама тільки перспектива сього союзу, видко з того, що й розчарувавши ся слїдом у своїх надїях на Европу, Данило веде далї до конфлїкту з Ордою.Конфлїкт сей зарисував ся досить скоро по подорожі Данила до Орди. Оповідаючи про прихід Бурундая на місце давнїйшого пограничного татарського воєводи Куремси, лїтописець каже, що Данило „держаше рать с Куремсою и николиже не боя ся Куремсы” 1). Отже перед приходом Бурандая була вже якась досить довга стадия воєнна. Про два походи Куремси на Галичину й Волинь лїтописець згадує в р. 1253-4, але сї походи мусїли бути попереджені якимись конфлїктами, не згаданими в лїтописи; з рештою й ті слова лїтописи про рать держану Данилом з Куремсою до самих лише сих походів тяжко прикласти, так що початки конфлїкту треба мабуть покласти на початок 1250-х рр.
На жаль, лїтопись нїчого не каже про причини сього конфлїкту 2). Я б шукав їх в руху, що прокинув ся серед людности в Київщинї і змагав до того, аби скинувши в себе князївську власть, стати в безпосереднї зносини до Татар. Про нього буду ширше говорити в дальшім роздїлї, тепер же зазначу тільки, що безпосередно тримаючи ся лїтописного оповідання виходило б, що сей рух прокинув ся в области Случи вже по першім походї Бату, а в 1250-х рр. уже обіймав велику територію на пограничних частинах Київщини й Волини (в области Случи, Тетерева й Бога), а по всякій правдоподібности обхопив тодї уже й поднїпрянську Київщину. Для руських князїв, особливо сусїднїх, як галицько-волинські та сїверські, се був дуже небезпечний рух: підтримуючи його, Татари могли б коли не зовсїм видворити князїв з їх волостей, то дуже сильно ослабити. Описані в лїтописи походи Куремси на галицьке Понизє й полудневу Волинь — землї сусїдні з Побожем, що прийшло вже в безпосередню залежність від Татар, могли мати на метї розширеннє безпосередно підвластної Татарам території того против-князївського руху, і я підозріваю, що на сїм ґрун-тї й прийшло до конфлїкту між Данилом і Куремсою.
Як я вже сказав, про початки сього конфлїкту Галицька лїтопись нам нїчого не каже. Доперва приступаючи до оповідання про пізнїйший похід Куремси на Волинь, лїтописець згадує, що ще перед тим Татари Куремси приходили на Понизє, під час коли Данило пішов походом на Литву 3). Вони приступили під Бакоту. Якийсь Милїй — бакотський намістник, або правдоподібнїйше — якийсь місцевий старшина, „старець градський”, що стояв на чолї Бакоти, пристав до них, і Куремса там посадив свого баскака 4). Можливо, що й самий похід був зроблений на поклик сього Милїя, що хотїв піти слїдом побожських громад. Данило, що вернув ся тим часом з Литви, довідавши ся про Татар, післав до Бакоти сина Льва, і той несподіваним нападом застав Милїя не приготованим. Милїя увязнено й завезено до Данила, та Лев поручив ся за ним перед батьком, і Милїй вернув ся назад в Бакоту. Але що йно Львове військо забрало ся, Милїй знову піддав ся Татарам, і що лїтопись нїчого не згадує по тім про відібраннє Бакоти, можна з того здогадувати ся, що якийсь час Бакота була під татарською зверхністю. По сїм Куремса рушив на полудневу Волинь і почав пустошити околицї Кремінця, хотячи змусити його теж до підданства. Кремінецький посадник Андрій вагав ся, „раз казав: я королїв, другий раз: я татарський”. Лїтописець підозріває, що він був нещирим для Данила, й злорадно оповідає, що се двозначне становище Андрія вкінцї не вийшло йому на добро: Куремса, розгніваний його крутійством, казав його вхопити й забити. Даремно Андрій відкликував ся, що має у себе якусь „Батиєву грамоту (дуже інтересний натяк на можливість якихось попереднїх зносин його з Ордою) — Татари тим ще сильнїйше роззлостили ся, убили його і вирізали серце. Але Кремінця підбити собі Куремсї не удало ся, і він нї з чим вернув ся.
Як я сказав, сї походи Куремси мабуть мали на метї розширеннє безпосередно залежної від Татар території. На звичайні грабівничі напади вони зовсїм не подобають, і коли звістний уже нам претендент Ізяслав Мстиславич по тім слїдом просив Куремсу помогти йому в походї на Галич, Куремса відмовив участи в такій привабній, з добичного становища, експедиції. Лїтописець каже, що Татари мали великий страх перед Данилом: „як тобі йти на Галич? казав Ізяславу Куремса, Данило князь лютий, як схоче позбавити тебе житя, хто тебе виратує?” Не відкидаючи можливости подібних відраджувань, я б бачив в сїм поводженню Куремси добре обдуманий плян — пильнувати пограничних земель, що могли бути переведені під безпосередню власть Орди, й не заривати ся за далеко.
Для Данила така татарська полїтика — підтримувати противкнязївський, автономічний рух та за його помочию переводити руську людність в безпосередню залежність від Орди, була особливо небезпечна. Тож він проти сього руху уважав потрібним виступати з особливим завзятєм. Оповідаючи про війну Данила з болоховськими князями, що підтримували Ростислава, а були такими добровільними підданцями Татар, лїтописець каже, що Данило тим більше завзятє мав на них („болшую вражьду держа”), що вони операли ся на союз з Татарами (яко отъ Татаръ болшую надежду имЂаху); тому він взяв приступом болоховські городи, попалив їх, розкопав укріплення, знищив землю й забрав невільників 5). Отже по тім походї Куремси на Понизє Данило постановив з цїлою рішучостию виступити проти Татар, і заалярмував папу вістями про татарські замисли, накликаючи до оружної помочи 6). А коли від папи і взагалї в заходу нїякої помочи не прийшло, постановив розпочати боротьбу власними силами і вдарити на татарських підданцїв, аби знищити до кореня небезпечний рух.