Історія України-Руси. Том 3

Орґанїзація латинської церкви на Руси зістала ся для будучности.

Примітки

¹) Голубінский І c. 271, Суворов І c. 129-131, Барсов гл. VIII.

²) До половини XIII в. звістно лише чотири згадки про присутність руських митрополитів в Царгородї на соборах — див. про них у Голубінского І c. 296.

³) Acta patriarchatus I. 126.

⁴) Пор. Голубінский ор. c. II с. 132, Суворовъ I с. 129-131 і спеціальну розвідку Николаєвского — Христіанское Чтеніе 1879, VII-VIII.

⁵) Грамоту патріарха, як я сказав уже, маємо тільки в пізнїйших копіях, і то в перекладї. З кодексу XVI в. надрукував її м. Макарий в т. III c. 297 і Павлов в своїм збірнику памяток руського канонїчного права (Рус. ист. библ. VI ч. 3), і сей текст (без кінця) взагалї не має в змістї нїчого непевного (лише в стилїзації дещо виглядає на пізнїйше), так що приймаєть ся без підозрінь в сучасній науцї (навіть скептичний Ґолубінский нїчого не закидає йому — І 293). Иньша версія, амплїфікована ріжними, очевидно — видуманими додатками, в Никонівськім збірнику І c. 223-9. Грамота містить в собі відповідь на дві справи: про заснованнє митрополїї (про се низше) і про процес того епископа. В коротшій верзії вона не має дати, анї імени епископа. В ширшій додано імя епископа — Нестора, грамота (без дати) положена під р. 1160, і в нїй трактуєть ся також справа сьвяточного посту і еп. Федора. Імя епископа Нестора в нїй, по моєму, неможливе: справа Нестора почала ся й закінчила ся ще за житя Юрия (Лавр. c. 329), коли Андрія не було в Ростові; в грамотї, писаній очевидно по кількох роках Андрієвого князювання, іде мова мабуть про Леона, і власне про ту пригоду його, що записана в Суздальській лїтописи під 1159 р. словами: „выгнаша Ростовци и Суздальци Леона епископа, зане умножилъ бяше церковь, грабяй попы”. Як видно з оповідання під р. 1164, Леон по тім одначе вернув ся на катедру і вже справою посту Андрій висадив його знову. Тому датованнє 1160 роком патріаршої грамоти можливе, тільки вона належить до Леона.

⁶) Лавр. c. 334.

⁷) Анонїмне (т. зв. Прохорове) житиє м. Петра у Макарія IV c. 314; Ґолубінский на підставі детайлїв виводить для сього собора дату 1310/1 р. — ор. c. II c. 107, він же здогадуєть ся, що еп. тверський обвинуватив митрополита в тім, що він побирає оплати за ставленнє.

⁸) Документи надруковані були Павловим в Православнім СобесЂднику 1867, з поясненнєм справи, і потім в Ист. библ. VI с. 147; аналїз сеї справи у Ґолубінского ор. c. II. c. 113-5. Коли покладати ся на детайлї оповідання жития, то виходило, що се було нове обвинуваченнє на м. Петра (як приймає д. Ґолубінскій), але власне на сї детайлї не зовсїм можна покладати ся, тому дуже можливо, що сї документи належать до попередньої справи.

⁹) c. 273.

¹⁰) Грамоту сю, міщену в Кормчих, видрукував вперше Востоков в Описанію рукоп. Румянцев. музея с. 303, виказавши й її дату. Див. також Рус. ист. библ. VI ч. 5.

¹¹) Запитання й відповіди заховали ся по грецьки і в словянських перекладах, надруковані вони в Рус. ист. библ. VI с. 129 і додат. c. 1. Словянські переклади значно ріжнять ся між собою й від грецького тексту: очевидно, первісний текст розширяв ся додаваннєм нових казусів, толковань і т. и. Ріжні версії їх в Чтеніях москов. 1860, II, Правосл. СобесЂд. 1863, II, Рус. ист. библ. I.

¹²) Див. в т. I с. 463.

¹³) Т — ed. Parthey р. 101 і ”o Гo 'Р o.

¹⁴) Про злученнє переяславської катедри з сарайською див. Никонївську л. II c. 147-8. пор. акти Володимирського собору (Рус. ист. библ. VI, 83), де сарайський епископ Теоґност зветь ся переяславським. Про білгородську катедру також думають звичайно, що вона зникла по татарськім нападї (Макарій IV c. 108, Голубинскій І 1 c. 669, сей погляд прийняв і я в Історії Київщини c. 507), але вона не тільки що фіґурує в пізнїйших реєстрах катедр (Т і ”Е), але й епископ білогородський виступає в актах м. Теоґноста з р. 1345 (Regel Analecta c. 55). Уважати сього білгородського епископа 1345 р. епископом молдавським, з Акермана, як то роблять з епископом білгородським 1401 р. (Acta patriarchatus II с. 259 : oo Г o o o o М Р o, oo), неможливо, та й гіпотеза про молдавську катедру в Білгородї — Акерманї (Павловъ О началЂ галиц. митрополіи c. 233) або як хоче Ґолубінский — в бесарабських Більцях (Очеркь исторіи церквей болгарской, сербской и румынской с. 376) взагалї дуже непевна. Так само безосновний здогад м. Макарія, що по походї Бату українські катедри якийсь час були без епископів (IV c. 108).

¹⁵) Патерик c. 129, пор. 90; судячи по поданих тут подробицях, виходило-б, що се стало ся десь в остатнїх десятолїтях XI в. — 80-х або 90-х рр. Становище тмутороканської катедри взагалї дуже неясне, Ґолубінский ще й тепер уважає можливим припускати, що вона заснована за патр. Фотия, або навіть руськими князями (І. 1 c. 683-4), Але з катальоґу епархий VIII в., виданого de Boor-ом (Zeitschrift f"ur Kirchengesch., XII, як вище), знаємо, що тмутороканська катедра була вже тодї, а заснована мабуть ще скорше — може при відновленню Боспора за Юстинїяна, і належала до ґотської митрополїї. Потім в т. зв. катальоґу Льва Мудрого (Parthey c. 100) і в катальоґу виданім Ґельцером (c. 255) тмутороканську катедру бачимо вже серед автокефальних архіепископій.

¹⁶) Див. Суворовъ І c. 132-4.

¹⁷) Рус. ист. библ. VI дод. с. 55-7.

¹⁸) Нпр. Лавр. c. 281: постави князь Ярополкъ игумена Марка епископомь Переяславлю, Іпат. c. 448: Рюрик постави епископомъ отца своєго духовного і т. д., с. 495: избранъ бысть и поставленъ бысть Иванъ пискупъ княземъ Даниломъ.

¹⁹) Іпат. с. 425, Лавр. 370.

²⁰) Протоколи м. Теоґноста видані в останнє у Реґеля Analecta byzantino-russica c. 22-6, примітки c. 32-7. Перед тим сї, знайдені Реґелєм протоколи видав Васілєвский в Ж. М. Н. П. 1888, II з докладною статею п. т.: Записки о постановленіи русскихъ епископовъ при м. ТеогностЂ въ Ватиканскомъ греческомъ сборникЂ (статю сю реферував Головацький в Сборнику галицької матицї за 1888 р.

²¹) Устава видана у Павлова Рус. ист. библ. VI ч. 52, українську версію вид. Петрушевич п. т. Архіератиконъ Кіевской митрополіи, 1901. Павлов датує її 1423 р., але се тільки terminus non post quem, устава-ж може й мусить бути старша; пор. мою рецензію в Записках т. LIV.

²²) 1 Новг. c. 92-3.

²³) Лавр. c. 338.

²⁴) Іпат. c. 188. Коментар до сього факту у Ґолубінского Канонїзація c. 388-9, де й взагалї про канонїзацію в староруській церкві.

²⁵) § 31.

²⁶) Житиє Теодосия л. 30: єдинъ отъ клироса святыя и великыя церкве София. Іпат. с. 494 — отъ клироса великоє церкви святой Богородици володимерьской. Див. також фундацію смоленської катедри. Устави володимирського собору (c. 92) кажуть, що оплати за ставленнє збирають клирошани. В лїтописях слово клирос уживаєть ся для означення катедральното духовенства, але адмінїстраційне значіннє сеї колєґії не підлягає сумнїву.

²⁶) Значіннє крилоса в староруській церкві було вияснено докладно Ґолубінским — І. 1 c. 376 і далї, а потім тема, дана київською академією, викликала кілька спеціальних розвідок про крилос: Ол. Лотоцького Соборні крилоси на Українї та Білій Руси в XV-XVI в. — Записки Наук. Тов. ім. Шевченка т. IX, С. Л. Предшественники духовныхъ консисторій т. н. соборные крылосы (Кіев. епарх. вЂд. 1895), Божикъ Соборные крылосы иди капитулы въ зап. рус. церкви (Холмско-варшав. еп. вЂстн. 1896). Вони дотикають ся почасти й давньої руської церкви.

²⁷) Про намістників в церковній уставі Володимира з XIII в. і в актах володимирського собору 1274 р.; судові функції намістника видко з Володимирової устави (и своимъ тіуномь приказываю церковнаго суда не обидЂти ни судити безъ владычня намЂстника) і з жития м. Алексія (XIV в.), де пояснено, що він за м. Теоґноста був ”намЂстникомъ святительскихъ правленій, єже разсуждати Божія люди и вся церковныя суды” — Степенная книга І. 450. Десятинник — Рус. ист. библ. VI с. 92. Між сучасними дослїдниками іде суперечка про те, чи пізнїйша московська практика, що епископські урядники були сьвітські, іде з староруських, чи була пізнїйшим явищем — Ґолубінский І. 1 c. 392 і далї, Суворов І. 176.

²⁸) Згадка про тивуна новгородського епископа — Срезневского Древніе памятники письма c. 66 (фототипія — ч. 19).

²⁹) Про церковний суд див. вказану в прим. 23 лїтературу канонїчного права і загальні курси.

³⁰) Скептичний погляд на устави пішов від Карамзіна, котрого погляди збивав Неволїн і м. Макарій; в новійшій лїтературі речником скептичного напряму виступив Ґолубінский (сих поглядів держить ся і в новім виданю І. 1 c. 399). Крайнїм скептицизмом визначають ся погляди проф. Суворова (І. 311 і далї); він не признавав автентичною навіть Ростиславової устави (в новім виданню, вже, правда, упустив се), а Володимирову уставу датує XIV віком і текст її в Софійській кормчій уважає пізнїйшою допискою (Курсъ І c. 315, Учебникъ с. 216). В оборонї устав виступив Павлов, присьвятивши Володимировій уставі реферат на московськім археольоґічнім з'їздї, що лишив ся недрукованим. В своїм (посмертнім) курсї він властиво боронить їx значіння, а не автентичности: навіть Володимирова устава по його гадцї” була уложена не скорше як сто лїт по смерти Володимира, і в формі Володимирової грамоти представила практику, що могла йти від часів Володимира; отже грамоту він має за фальсіфікат (c. 146). Ключевский, також підносячи значіннє устав, властиво також не рішаєть ся виразно признати в основі Володимирової устави його автентичну грамоту, хоч допускає сю можливість (І c. 304).