Історія України-Руси. Том 3
Шрифт:
Раз служба в княжій дружинї була користною, було зовсїм природно, що дружинники взагалї й бояре спеціально приміщували й своїх дїтей тудиж. Такі боярські сини 24), як і дїти земських аристократів, мусїли вступати, як сказано вже, в дружину отроками, але їх рід, впливи їх свояків запевняли їм швидкий поступ, перехід в ряди „княжих мужів”, на ріжні адмінїстраційні посади. Таким чином серед боярства виробляєть ся ідея ”отчин” 25), як і серед князїв: син змагаєть ся зайняти місце батька, і не дати йому батькового уряду без очевидних причин — значить знов нагнївати цїлий його рід. Так серед боярства виробляють ся свої рахунки, свої претензії на уряди, наслїдком котрих князї навіть і неприхильні повинні були їм давати уряди, на котрі претендували вони на підставі своїх рахунків.
Розумієть
До катеґорії княжих людей належала окрім дружини старшої й молодшої також княжа служба, в тїснім значінню слова. Вона в значній мірі складала ся з людей несвобідних, як тодїшня служба взагалї; яку визначну ролю в складї тодїшньої служби грав елємент несвобідний, се найлїпше показує звістна постанова Руської Правди 27), що хто іде в службу не забезпечивши собі свободи, то тим самим стає холопом „а се третіє холопьство (третя обставина, що приводить до холопства) — тивунство безъ ряда или ключь къ ceбЂ привяжеть (піде в службу ключником)”. Але невважаючи на свою несвобідність, княжі слуги займали привілеґіоване і поважне становище в суспільности. Так за княжих слуг вищих катеґорій платила ся повна, а навіть і подвійна вира — нпр. за тивуна конюшого — начальника конюхів, за тивуна огнищного — може начальника над челядию, подъЂздного (як толкують, — начальника ловцїв, — хоч би сї слуги були й несвобідні 28). Вони, хоч не управнені по праву, мусїли користати з прав свобідних — мали своє майно, ним роспоряджали і т. и., як будемо ще бачити низше (се зрештою належить не тільки до слуг княжих, але й епископських та боярських вищих катеґорій). Княжі (а також епископські, почасти боярські) тивуни, хоч були, певно, дуже часто, а навіть переважно несвобідні (на се вже вказує слово „тивунство” в наведеній постанові Руської Правди як типове означеннє несвобідного слуги), сповняли ріжні, досить поважні урядові функції й мусїли грати важну ролю в суспільній єрархії.
Примітки
1) Лїтература в примітцї 25.
2) „О люба моя дружина” — дорогі товариші, каже Ярослав про новгородських „людей” — Лавр. c. 137.
3) В такім значінню ужите се слово властиво тільки один раз — в перекладї Григорія Богослова з XI в.: гордяще ся многы огнищи и стады, в ориґіналї o (вид. Будиловича с. 323). Иньші тексти — Татїщева і Mater Verborum, не певні.
4) Його пустив в курс Ключевский (Курсъ І c. 196 пор. 337), пор. Рожковъ Очеркъ I с. 36 і 44. Питаннє одначе, чи й слово огнищанин і огнищь-раб не йдуть від слова „огнище” — оселя? Згадаю ще толкованнє Платонова (Лекціи, 1904, c. 81): огнищанин те саме, що тивун огнищний.
5) Рожков помиляєть ся, що се була пізнїйша привілєґія, мовляв незвістна Р. Правді XI віку (І c. 58): Р. Правда другої редакції говорить про 80-гривенну виру огнищан.
6) Карамз. c. 7.
7) Лавр. c. 237. 242.
8) „Прьвый въ болярЂхъ”, може звістний з лїтописи Янь. Житиє Теодосия л. 8.
9) Іпат. c. 158-9; ся Ратиборова дружина, здаєть ся, називала ся також по імени свого боярина „Ратиборовичами”, бо Ельбехъ або Ольбегъ (як в Лавр.) Ратиборович, згаданий у сїй історії, судячи по імени (якесь турецьке?) ледви щоб був сином Ратибора: мабуть се був котрийсь з його ”чади”.
10) Іпат. c. 506.
11) Оповіданнє пізнїйших верзій Патерика про Варяга Шимона, що він привів на службу Ярославу з собою 3.000 мужа (в старших верзіях того нема), хоч досить часто фіґурує у новійших істориків, зовсїм не варте довіря. Сї три тисячі варті
стільки-ж, скільки 1700 людий Родіона Нестеровича (див. вище c. 151).12) Руська Правда (Карамз. 9-11) відріжняє, очевидно, отрока від княжих слуг, що могли бути і свобідні й не свобідні: вира отрока завсїди 40 грив., себ то звичайна вира свобідного, тим часом плата за голову тивуна або инакшого слуги, що міг бути й свобідним і не свобідним, вагаєть ся між 5 і 80 грив., відповідно вартости й значінню сього слуги.
13) Іпат. c. 85, 525.
14) Іпат. c. 151, 152, 336, 406.
15) Іпат. с. 123, 146, 186, 204, 210, 231; 238, 354; 360, 365, 376, 380. Той факт, що ми лише зрідка може констатували такі факти — де боярин, або його дїти лишають ся в тій самій землї при новім князї, дав повід недавно Ключевскому покликувати ся на се як на доказ, як рухлива була ся боярська верства (Курсъ І c. 236). Але сього не можна робити: такі звістки наші в високій мірі припадкові, згадки про бояр взагалї досить рідкі, і при браку фамілїйних імен ми не можемо анї уставляти тотожности, анї ґенеальоґії їх. Поступаючи методом Ключевского, ми й галицьке боярство, дуже тїсно звязане з землею, відсудимо від сеї звязи.
16) Іпат. c. 108, 146, 198, 445, Лавр. c. 434.
17) Іпат. c. 231, 233, 431.
18) Див. про сю практику в т. V c. 290. Пор. моє: Галицьке боярство в XII-XIII вв.
19) Іпат. c. 233, 284, 336, 334.
20) Ibid. c. 485, 491, 510, 513, 515.
21) Істнованнє в сї часи земельних держав, роздаваних князями дружинї за службу признавали нпр. Костомаров (Моноґрафії І. 122, XII. 56), Бєляєв (Разсказы І. 203), Іловайский (І. 2 с. 293, 306), В.-Буданов (Обзор с. 92), против сього виступали Поґодїн (ИзслЂдованія VII. 229), Серґєєвіч (ВЂче и князь c. 410-1), Платоновъ Лекціи с. 79-80; Серґєєвіч вернув ся до сеї справи в своїх Древностях рус. землевладЂнія (Ж. М. Н. П. 1900, X), доводячи пізнїйший початок служебного володїння землею (c. 76) (передр. в III т.).
22) В.-Буданов Обзор c. 32, Линниченко ВЂче с. 64, давнїйше Пассек Княжеская и докняжеская Русь c. 15-16, 109, 146 і иньші.
23) Які з того виходили часом історії, дуже добре ілюструє історія Бориславичів, описана в Іпат. c. 370 і в т. II c. 196.
24) Се слово в значінню технїчнім, як суспільне становище, стрічаємо на Волини, при кінцї XIII в., див. т. II c. 402. Перед тим стрічаємо сю назву тільки раз — в XII в., але відай про Поляків — Іпат. c. 270. В Московщинї „боярські сини” стали технїчною назвою для одної з низших катеґорій шляхти.
25) Можливо, що в сїм значінню треба розуміти „отчину” в історії боярина Жирослава, що втратив її за крадїж (Іпат. c. 493); можливо, що і в наведеній вище промові Володислава до перемиських бояр „отечествия” треба розуміти не про маєтности, а про ті уряди, які займали батьки їх, а тепер позасїдали ріжні заволоки.
26) Супроти сказаного сильним побільшеннєм являєть ся погляд, недавно ще повторений Д.-Запольским (Книга для чтенія І c. 3878), що в давнїй Руси чоловік мусїв всього доходити своєю особистою дїяльністю, а уродженнє не давало нїяких шансів.
27) Кар. 121.
28) Р. Правда Карамз. 9, 10.
Боярство земське — термінольоґія, боярство земельне і капіталїстичне, його привілєґії. Міщанство. Селянство, смерди, їх землеволодїннє; ізгої і сябри, закупи, надужитя над закупами й законодатна оборона їх прав. Несвобідні, джерела невільництва, правне становище холопів, фактичне їх становище, поступ в праві; втікачка холопів.
Переходячи тепер до суспільности не-княжої, почнемо від її вищої верстви — від боярства не-княжого, земського. Та тут стрічає нас трудність: наслїдком тих звязків, того мішання не-княжого боярства з дружиною, що вище я піднїс, не раз дуже тяжко вибрати з жерел те, що належить до боярства неслужебного, так що й сучасні дослїдники звичайно не відграничують близше сих двох катеґорій у своїх оглядах.