Історія України-Руси. Том 7

Польське правительство опинило ся в досить трудній позиції. Не відважало ся нарушити згоди з Туреччиною, даючи поміч Шагінови, і не рішало ся відкинути його пропозицій. Тому до часу старало ся затримати ся в прихильній нейтральности. Натомість з козаками Шагін, ідучи походом на Кантеміра, по дорозї на Запорожу уложив формальну згоду, в Карайтебенї, дня 24/XII:

„Я Шагін-ґерай, цар кримський, даємо сей наш присяжний лист козакам Запорозьким: пану гетьману, осаулам, атаманам і всьому війську, освідчаємо сим листом нашим і присягами, що від мене і від людей наших держави Кримської нїяка кривда і шкода дїяти ся не буде, а як би хто мав учинити якусь шкоду своєвільно, я їх з жонами, дїтьми й свояками, суд учинивши, маю десятьох за одного видати. І від них (козаків) тогож вимагаю, аби так робило ся. Поки від них не буде якоїсь шкоди, — я поки жив, від нас не має бути, на то присягаю Аллахови і пророкови нашому Магометови — аби я від його полку був відлучений, як би инакше поступив. Поки не буде від них, не буде від нас нїякої злости — на те даємо лист широкий присяжний п. гетьману, осаулом і всьому війську, аби ви всьому тому вірили, і на те даємо той лист наш широкий присяжний Богу і Пророкови. Якби неприятель якийсь зявив ся у пана гетьмана, осавулів, атаманів і всього війська запорозького, я Шагін-ґерай, як тільки мене оповістять, з усїми беями й мурзами маю їм помогати. А як би зявив ся неприятель у мене, мають вони, за оповіщеннєм від мене, помогати минї згідно з присяжними листами” ²⁸).

Так звучав сей перший нам звісний трактат козачини з Ордою, попередник пізнїйших трактатів, що таку важну ролю відограли в історії нашого народу.

Примітки

¹) Жерела VIII ч. 175.

²) Королївска інструкція на соймики (кінець 1623 р.). — Жерела VIII ч. 176.

³) В згаданій інструкції король так описує свої заходи против козацької своєволї: „не занехав король через своїх комісарів і післанцїв затримувати в послушности тих людей, стерегти через приставів своїх берегів Днїпрових, звідки ходять вони звичайно на море, палити і забирати човни, і платню, признану їм від річипосполитої, завчасу віддавати”. Але се образ загальний, не з сього року спеціально, бо зараз потім додано: „хоч сього року (платня) їм не віддана, за те що пішли на море”,

⁴) В царгородських кругах сього повстання сподївали ся весною 1623 р. зовсїм серіозно; 25/VI французький посол писав: dit-on ici que les Cosaquea sont mutinez contre les Polonais sur la fait de la religion. Сї поголоски потвердив і польський аґент, що приїхав тодї до Царгороду: Nous apprenons par lui que les Kosaques sont en armes sur le subiet de leur ecelesiastiques; замкненнєм православних церков, каже він, les Cosaques se sont tellement emeus qu'ils ont arm'e plus de m. 30 hommes; mais le roy de Pologne y a enuoi'e des commissaires pour empescher que се feu ne s'allume et ne cause quelque grand mal (l. c. c. 425).

⁵) Дневники с. 119.

⁶) Не бачу одначе в самім виборі Дорошенка симптому податности козачини для правительства — що мовляв вона умисно заступила Голуба приємнїйшим для правительства Дорошенком, як думав Жукович IV с. 108.

⁷) Натяк бачу в листї Збаразького Сборникъ лЂтоп. къ ист. Ю. и З. Р. с. 252.

⁸) Донесення анґлїйського посла — Zbi'or раm. V с. 434-5, лист Збаразького в Сборнику лЂтоп. 1. с. Збаразький мав звістки, що була се зовсїм невелика експедиція: з початку доносили йому про 22 чайки, потім тільки 13, „але хоч їх ходило тілько 13, але наробили такого, як би їх і більше було”, додає він.

⁹) Донесення анґлійські с. 438 і лист Збаразького с. 253; пор. Акты Моск. госуд. I ч. 173.

¹⁰) Сборн. лЂтоп. 1. с.

¹¹) Див. лист короля в ркп. Публ. бібл. Разн. F IV 67 л. 320 і 323.

¹²) tych kt'orzy pod czas bycia хіесіа imc pana koniuszego koronnego (K. Збаразького) u cesarza tureckiego — Zbi'or pam. VI c. 189.

¹³) Сборникъ лЂтоп. І. с. 253.

¹⁴) Лїтература сього голосного епізоду в примітках.

¹⁵) Лист до Хр. Радивила 24/XII 1624 в Археогр. сбор. вилен. VII ч 55.

¹⁶) Кулїша Матеріали с. 159 (про се ще низше).

¹⁷) Пор. інструкціюивъ на соймики Жерела VIII ч. 176.

¹⁸) Volumina legum III c. 222-3.

¹⁹) Supplmentum — Apxивъ I VII. 571.

²⁰) Див. про сї подїї у Смірнова Крымское ханство с. 481 і далї, Hammer Geschichte des Osman. Reiches V c. 35 i далї, Zinkeisen ор. c. IV c. 487 і далї (турецькі джерела).

²¹) Ркп.Публ. бібл. Разн. F. IV 67 л. 302.

²²) Zbi'or pamietn. VI c. 190. Де що відмінно, хоч в тім же дусї оповідає сю історію наш анонїмний кореспондент (осінь 1624 р.): Шагін-ґерай ”под самую тую єго з Турками у Кафу ексъпедицыю самых неволников козаков семсот вызволеных маючи при собЂ, всю справу свою ратовалъ и знамените Турков поразивши, татарскіє орды подъ свою юридыку побралъ, и все товариство козацкоє свободою даровавши, з добычею турецкою червоными по килкодесять кожного и на десяток по два бойволы з тЂлегами объдаровавши, до своєє землЂ, за Пороги випроводити казалъ. И тепер послы єго за Порогами очекивают посланных до короля єго милости: єсли ласка єго к. млти будет дати єму козаков на помоч, офЂруєт ся и около Константинополя на лЂто помыслити, гдыж и с Персомъ юж взялъ лиґу і оженил ся повинную перского взявши, и королеви пану нашиму добре собЂ тушити кажет в необлудной приязни и послугах своих, як сам єго к. мст зезволити будет хотЂлъ. Зачим розумЂєм жебы и комысыя ихъ задержати ся скажетъ, єдно нам безмолствовати и житіє исправляти потреба” — Лавр. бібл. доп № 20 л. 83 об.

²³) Про сї два морські походи найдокладнїйше в анґлїйських донесеннях, про перший напад під 9/VII, про другий в депеші 24/VII (Zbi'or c. 440 і 442); став ся другий напад десь 20/VII, в донесеннях французських, в депеші з 21/VII оповідаєть ся про „вчорашнїй” напад (Hist. R. mon. c. 427). Пор. Zinkeisen IV с. 495-5, Наіма у Сенковского І с. 178. Лист Борецького в Археограф. Сборнику VII ч. 55.

²⁴) Про сей третїй похїд — в листї Борецького, Археогр. Сб. VII с. 82 і в недрукованім листї 3 жовтня 1624 р. в печерськім збірнику дод. № 20 ч. 83 Сб., також Rое у Цінкайзена с. 495. Жукович до сеї третьої експедиції прикладає звістку Наіми про спаленнє околиць Царгороду, але у Сенковского дата розвязана хибно, 4/X замість 21/VII, як то вказав свого часу вже Рудницький.

²⁵) Смірнов, Гаммер як вище. Французскі депеші с. 427.

²⁶) Друкований Ґолембіовским (Bibl. Warsz. 1852 II с. 18), але не справно. Відмінна копія в Публ. бібл. F. IV № 67 с. 303. Пор. Матеріали Кулїша с. 159.

²⁷) Пор. депеші французькі с. 428.

²⁸) Збірник. Печер. лаври доп. № 20 л. 71 об. Пор. тамже лист митрополита (друк. у Ґолубєва І с. 275) і звістку запорозьких послів у Кулїша Матеріали с. 159: приїздив Шагін-ґерай на Запороже за тиждень перед Різдвом, „зъ запорозскими козаки перемирья взялъ же, что имъ межъ себе не воеватца, а итти съ нимъ Шинъ ГирЂемъ Турского земли воевать за одно”, і пішов потім на Білгородську орду.

ПОЛЇТИЧНІ ГОРІЗОНТИ КОЗАЧИНИ 1624/5. ШАГІН, ЯХІЯ І ПЕРЕГОВОРИ З МОСКВОЮ: ОЛЕКСАНДР ЯХІЯ, ПРИЇЗД ЙОГО В КИЇВ І НА ЗАПОРОЖЕ, ПЛЯН ПОХОДУ НА ТУРЕЧЧИНУ Й КИЇВСЬКІ НАДЇЇ НА МОСКВУ, ЗНОСИНИ З МОСКВОЮ В 1620 РОКАХ, ПОСОЛЬСТВО МИТР. ЙОВА, ПЛЯН ПІДДАННЯ УКРАЇНИ ПІД МОСКОВСЬКУ ЗВЕРХНІСТЬ, ЗДЕРЖЛИВІСТЬ МОСКВИ, ПОСОЛЬСТВО ЯХІЇ ДО ЦАРЯ, ВІДПОВІДЬ МОСКОВСЬКОГО ПРАВИТЕЛЬСТВА.

Сей союзний трактат з Ордою, як здавало ся, давав нову опорну підставу козацькій полїтицї — становищу козачини супротив Польщі. Правда, незабаром виявила ся хиткість і непевність сього союзу перед польсько-козацьким конфлїктом: сим грішили всї козацькі союзи з Ордою. Але поки що не можна було його оцїнити відповідно з сього становища, і ся нова комбінація відкривала тим часом козачинї нові і радісні перспективи. В козацьких кругах чуло ся незвичайне повисшеннє енерґії й інїціативи. „Сам Христос вЂдаєт, яким духом войско запорозкоє што часу в силу збираєт ся, а як не слихано было досЂлЂ так много чолнов морских готовят и готовити збирают ся, иж и сами старинныє дивуют ся, на што бы тую силу тыхъ лЂтъ повернути хочет, єднож видно, же всЂ ку Чорному мору берут ся; толко бы Бог голову им даровал, мужа по серцу своєму, певне бы снадне и врага креста Христова и христіанского покусити ся важили”! пише київський кореспондент в жовтнї 1624 р. І от в сей момент поруч такого цїкавого союзу з Кримом перед очима козачини відкривали ся ще нові і ширші полїтичні краєвиди.

Їх принїс з собою голосний авантюрист, претендент на турецького султана Олександр Яхія, загостивши під час тих переговорів з Шагіном на Запороже.

Се була цїкава і загадкова фіґура. Про себе оповідав він, що був сином пок. султана Магомета III (1566-1603), внуком султ. Мурада ¹). Мати його була не більше не меньше як з цїсарського роду Комненів; вона Грекиня, потайки тримала ся християнської віри. Яхія жив з початку з батьком в Мал. Азії; коли умер Мурад і Магомет поїхав в Царгород зайняти трон султанський (1595), мати Яхії, замість аби тішити ся блискучими перспективами, які відкривали ся перед нею, мовляв скористала з сеї нагоди, щоб викрасти ся з гарему і втїкши з сином в Македонію, вернула ся до батьківської віри і охрестила сина Яхію на православне, з іменем Олександра. Коли йому скінчило ся 15 лїт, в р. 1604, вислала вона його на двір цїсаря Рудольфа, і від тодї зачинаєть ся безконечна одісея сього авантюриста. Тиняв ся він по ріжних сторонах, представляючи ся законним спадкоємцем султанського престола і шукаючи опіки у ріжних ворогів Туреччини, брав участь в ріжних замислах, против — турецьких заходах та старав ся причепити ся до якоїсь полїтичної комбінації, якаб дала йому можність виплисти на верх і зробити карєру. В Віднї здибав ся він в т. зв. Лїсовчиками, наємними вояками з земель польських, що на службі цїсаря Фердинанда волочили ся по ріжних сторонах середноевропейських, і вони нарадили йому звернути ся до Запорожцїв.