Історія України-Руси. Том 7

Примітки

¹) Пор. автобіоґрафію Яхії, списану для м. Йова і оповідання перед царськими людьми-Матеріали Кулїша с. 163 і 195.

²) Про приїзд Яхії до Київа (24/IX) сучасний лист в цитов. збірнику Лавр. бібл.

³) Кулїша Матер. с. 160, 168, 213-5.

⁴) В листї Icai Копинського (1622): „не имамы къ кому прибЂгнути: царей и князей и боляръ благочестивыхъ не имамы — всЂ отступницы отъ благочестивые вЂры нашей: єдины Ляхи, вторыи унеяты, третиї сынове єретичестиї. Отовсюду обстоятъ ны скорби и гонениє на благочестиє наше и церковь сионскую восточную, матку нашу, хотяще ны ростерзати... И нигдЂ не имамы отъ нихъ упокою, только всЂ мы благочестивыі въ маленькомъ кутку теснимо ся на Україне въ землЂ Кієвской, только насъ особъ святительскихъ благочестивыхъ, которыхъ посвятилъ на степень святительства всесвятЂйшиі патріархь єрусалимскиі кvръ еофанъ”. В листї м. Йова (1624); „всячески гоненіє на православныхъ, не хотящихъ послЂдовати нечистотамъ ихъ, воздвигоша, наипаче же насъ, православныхъ епіскоповъ, отъ престолъ, отъ мЂстъ и отъ обителей нашихъ изгнаша и до крове на святую православную вЂру въоружиша ся, олтари Господни оскверниша, церкве православныє въ латинскую прелесть превратиша, и просто рещи — всесилнЂ королевскою державою мечъ на православныхъ обостриша. ТЂмже мы, помняще реченноє: укрийте ся въ малЂ, дондеже мимо идетъ гнЂвъ, се здЂ крыющесь подъ крилЂ христолюбивого воинства черкаскихъ молодцовъ, восхотЂхомъ посещати и великодержавноє владычество ти”... Кулїша Матеріалы с. 130-1, 136.

⁵) Див. в т. IV вид. 2 с, 265 і далї, в т. V с. 539-541.

⁶) 1. с.

⁷) Див. т. IV ² с. 280.

⁸) Див. вище с. 386-7.

⁹) Кулїша Матеріали с. 126-7.

¹⁰) Археограф. сборникъ VII с. 55.

¹¹) Грамоти у Кулїша, Матеріали с. 132-6.

¹²) Моск. архив заграничних справ, дЂла малороссійскія, 1625, лютий, № 1, титул (новий): „ПріЂздъ в Москву из Кіева Луцкаго еписпопа Исакія, присланнаго от Кіевскаго митрополита Иова Борецкого с представленіемь государю парю Михаилу Федоровичу и Патріарху Филарету Никитичу о принятіи Малороссіи и Запорожскихъ козаковъ в покровительство, и о прощеніи имъ вины противу єго государя учиненной”.

¹³) „И по тому писму и по твоимъ рЂчамъ та мысль и в самЂхъ васъ еще не утвержена и о том укрепленія меж вас ещо нЂтъ. А про казаков еси сказал, что казаков столко не будетъ, чтоб им стоять против Поляковъ собою без помочи, а в вЂстях сказываеш, что нынЂ Запорожское войско идет на весну на Турского морем. И ныне царскому величеству того дЂла. всчати нельзЂ потому, что еще у вас о томъ укрЂпленія нЂт и казаки идут всЂ на море на Турского войною”.

¹⁴) „А нЂчто вам вперед от Поляковъ в вЂрЂ будет утЂсненье, а у вас против их будет соединенье и укрЂпленье, и вы о томъ вперед царскому величеству и святЂйшему патріарху вЂдомо учините и царское величество и святЂйшій патріархь будутъ о томъ мыслить, какъ бы православную вЂру и церкви Божіи и вас всЂхъ от еретиковъ во избавленье видЂти”.

¹⁵) „И епископъ на государево и святЂйшаго патріарха на жалованье билъ челомъ а говорилъ что онъ государскую милость Иеву митрополиту Кіевскому скажетъ, и образ и соболи довезет, да билъ челом чтоб его челобите до государя и до святЂйшаго патріарха донесли — что у них та мысль крЂпка, что они всЂ государской милости ради и под государскою рукою быть хотять, и о томъ совЂтоват меж собою будут, а нынЂ боятца того, любо на них Поляки наступятЂ вскорЂ и им кромЂ государевой милости нЂгдЂ дЂтца: всЂ в то время — митрополит и епископи и войско Запорожское — прибЂгнуть ко государской милости и поЂдут на государское имя и государю бы ихъ пожаловалъ, отринуть не велЂлъ а имъ кромЂ государя дЂтца негдЂ. И бояринъ и думной діакь говорили, что они о томъ государя и святЂйшаго патріарха извЂстятъ, а онъ бы нынЂшней государевъ указъ митрополиту сказалъ, а что у них учнет дЂлатца и они б о томъ государю вЂдомо учинили и государь смотря по дЂлу и мыслить о томъ будетъ”.

¹⁶) Так на поч. 1625 р. поновив посольство Копинський, „дякуючи о вже і просячи о ще”; в осени того року еміґрував до Москви владика Курцевич і зістав ся тут, діставши епархію; прийшов монах від владики львівського Тисаровського за милостинею; в 1626 р. знов приходили монахи з лубенських монастирів Копинського і з Почаєва; в 1627 з монастиря чигиринського, канївського і терехтемирівського; в 1628 з манявського Скиту і з виленського монастиря, і т. д. Матеріал зібраний у Макарія op. c. с. 319-20.

¹⁷) Кулїша Матеріали с. 162, пор. 161.

¹⁸) Кулїша Матеріали с. 169-172.

¹⁹) Ibid. c. 173.

ПЕРЕД КАМПАНЇЄЮ 1625 Р.: ЗМІНИ ГЕТЬМАНІВ, ПЛЯНИ ПОХОДУ НА ТУРЕЧЧИНУ, КОРОЛЇВСЬКИЙ ДВОРЯНИН НА ЗАПОРОЖУ, КОЗАЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО НА СОЙМ, ДОДАТКИ МИТРОПОЛИТА, КИЇВСЬКІ РОЗРУХИ, СОЙМ 1625 Р., КОРОЛЇВСЬКИЙ УЛЬТІМАТУМ І КОЗАЦЬКА ВІДПРАВА, ПОХОДИ НА МОРЕ, МОРСЬКА БАТАЛЇЯ ПІД КАРА-КЕРМАНОМ, БИТВИ ПІД ОЧАКОВИМ.

Широкі полїтичні перспективи, які почали були відкривати ся перед козачиною в 1624 р., підіймаючи дух і відвагу козацьких мас, мусїли заразом викликати великий рух серед них і боротьбу з напрямами більш уміркованими, статочнїйшими, більш склонними оглядати ся на заднї. Сильно мусїло кипіти між козачиною того року, зимою 1624/5, і дуже б інтересно було нам приглянути ся внутрішнїм козацьким відносинам — далеко інтереснїйше ніж напр. відносинам польського правительства до козацтва. Та на превеликий жаль і з сього часу не маємо документів, які б глубше вводили нас в козацьке житє і відносини, і тільки часті зміни старшини свідчать нам про сильну броротьбу внутрішнїх течій між козачиною поруч того розмаху екстензивної козацької енерґії, який виявляєть ся в тодїшніх походах. Морські походи козацькі 1624 р., як запевняє Йов Борецький Кр. Радивила, стали ся против волї старшини — ходили то новики (tyrones) ¹). Се можливо; митрополит може се писав не для полїтики тільки. І в звязку з сим може стояти й зміна гетьмана: в осени гетьманом на Запорожу був Каленик Андрієвич („Каленикъ Андреевъ” в московських записках, які своїм обовязком вважають переробляти українські ймення на щиро московське копито); правдоподібно се звісний уже нам „гетьман Каленик” з Смоленської війни 1610 р. ²). А в серпневім морськім походї ватажком був ще Грицько Чорний, пізнїйший гетьман з королївської руки (постаточнїв видно потім) ³). Каленика Андрієвича бачимо на гетьманстві від жовтня до сїчня 1625 р. ⁴), потім не маємо звісток про гетьмана, аж з місяця червня маємо лист гетьманський, даний на Запорожу — був гетьманом знов Дорошенко ⁵). Потім на перший плян виступає Пирський, „що був у них гетьманом на Запорожу”, і Марко Жмайло, що виступає на чолї козацького війська в момент осїнньої війни, щоб по капітуляції дати знова місце Дорошенку. Сї зміни і цїла ся боротьба не мали одначе особливо напруженого характеру, судячи з того, що всї сї особи — бувші й будучі гетьмани, від Олифера Голуба почавши, а Жмайлом і Дорошенком скінчивши — всї виступають на чолї козацького війська в війнї його з Конєцпольским, як видатнїйші старшини ⁶). Отже партії так би сказати опортунїстична і радикальна — не стояли в якімсь різкім противенстві протав себе, і зміни осіб мабуть були проявом скорше трудних, складних обставин, нїж різкої непримиреної боротьби двох полїтичних течій.

Зима 1624/5 р. пройшла у козачини в укладанню широких воєнних плянів на будучий рік. Похід Шагін-ґерая на Кантеміра, на Дунай, роспочатий з поч. 1625 р., мав служити прелюдією. Шагін вів з собою претендента на молдавське воєводство, нїби Єреміїного сина, щоб посадити його з своєї руки ⁷). Потім мав наступити похід Яхії на Туреччину. Яхія заохочував іти зараз зимою, для того щоб ріки перейти по леду до моря, а на весну іти морем і Дунаєм через Волоську і Мунтянську землю до своїх людей, що піддали ся йому. Взяв він собі в службу 18 тис. козаків, а окрім того, з власної охоти, як волонтери чи що, записали ся з ним іти козаки з городів: „з Переяслава, Канева, й иньших міст”. Але козаки мабуть на обіцянку плати не здали ся, й похід відложено аж прийдуть до Яхії гроші з Фльоренції: написав він по них до герцоґа тосканського, і мав той йому прислати 60 тис. золотих. А тим часом вислано звісне нам посольство до московського царя, щоб заручити ся його помічю як не воєнною то грошевою. Обіцяли також іти в похід з Яхією козаки донські. А на Запорожі стояло тодї, зимою, 6 тис. війська ⁸).

Нові полїтичні комбинації попробувала козацька старшина використати для того також, щоб ослабити напруженнє, яке вже від довшого часу грозило привести до гострого конфлїкту з польським правительством. Союз з Шагін-ґераєм козачини і його заходи коло союзу з правительством польським, не відкинені польською стороною, і поновлені Шагіном знову під час зимового побуту на Запорожу ⁹), подавали козацькій старшинї деяку надїю на полагодженнє своїх відносин до правительства. Les аіmіs de nos amis sont nos amis; нераз цитований нами; київський лист з огляду на пропозиції Шагіна висловляв надїю, що й до комісії на козаків тепер не прийде ¹⁰). Козачина могла сподївати ся, що кримська комбинація, даючи певний созвучний зміст полїтицї козацькій і правительственній, ослабить напруженнє, і се дало козакам привід звернути ся з меморіалом до скликаного тодї сойму.

Вже потім як вислано було се козацьке посольство, прибув якийсь королївський дворянин, з бувшим писарем військовим Вовком з якимись інструкціями. Без сумнїву, стояли вони в звязку з тими кримсько-турецьким авантюрами, але змісту їх не знаємо. Правда, козацькі посли до Москви, що стріли ся в дорозї з сим посольством, казали з слів Вовка, що сї посли везли на Запороже „королївський наказ всїм козакам — на весну йти на Турецького (султана) землю воювати”, „морем і сухопутю” ¹¹). Але такої інструкції не могли вони мати; хиба може польське правительство, з приводу пропозицій Шагіна, давало якийсь натяк козакам, що їх поміч Шагіну не була б противна намірам правительства, а козаки з того зробили далеко дальший вивід — що можна й на Турка йти в таким разї.

Інструкція козацька на сойм нам звісна. Послами їхали Яцко Острянин ¹²), Іляш Федорович і Дацко Гордїєнко. Їм поручало ся просити, „аби є. корол. милость з милостивоє ласки своєє, маючы на памяти заслуги войска своєго Запорозкого, за тыє шкоди, што тепер за смиреньємъ ордъ поносимо и поносити мусимо, чымъ знаменитымъ войско з скарбу своєго королевского контентовати што рокъ ухвалити рачылъ; чымъ бы уконтентовани охотни до далшихъ поволностей и рыцерскихъ дЂльностей серца не тратили, и овшем завше ставити ся охотне могли”. По друге — „просити о причину, абы вЂру нашу рускую, ведлугъ старыхъ прав и волностей нашыхъ, и нашыхъ духовныхъ старшыхъ — митрополита Йова Борецкого и владыковъ пры послушенст†и благословенстве церкви всходнеє въ покою заховати и листом своимъ ствердити и добрами церковными осмотрети велети рачилъ; а унитомъ, которыє братю нашу мучатъ, больше мучыти и церквей преслЂдовати з милостивоє ласки заказати и з церквей уступати розказати рачылъ”. Нарештї третє — аби король зволив потвердити недавно перед тим вибраного на спорожнену архимандрію печерську Захарію Копистенського, „человЂка в животе чернеческомъ и в писме божомъ добре учоного” ¹³). До послів соймових (а так само мабуть і до сенаторів прихильних) висланий був з послами лист, де військо, повідомляючи про своє посольство, від себе ще просило їх підтримати військові домагання в обох справах — збільшенню козацької плати і заспокоєнню релїґійної справи ¹⁴).