Історія з собаками

О шостій двадцять шість хтось покликав інженера Прокоти Сапарева до телефону. О шостій двадцять вісім він вийшов з корчми. Вахтер відділу Стамо Стаменов (цієї ночі помер від крововиливу в мозок) і вахтер входу «Б» одностайно підтвердили, що інженер Прокопій Сапарев ПОВЕРНУВСЯ у відділ о шостій сорок і пробув там до шостої п'ятдесят.

Інженер Сапарев прийшов назад у «П'яні вишні» о сьомій годині три хвилини.

О сьомій двадцять у корчмі з'явився вахтер Стамо Стаменов і при свідках заявив, що інженер Сапарев був у конструкторському відділі, залишався там якийсь час і пішов за його відсутності, забравши з собою ключа.

З цього приводу між ними спалахнула суперечка, Сапарев ударив Стаменова по обличчю. Стаменов знепритомнів і, не приходячи до пам'яті, вночі помер у лікарні.

Під час розслідування встановлено:

а) що Прокопій Сапарев мав у руках секретні документи;

б) що біля сейфа залишилися двоякі сліди. Одні — від його сухого взуття, другі — від його ж взуття, тільки мокрого.

Примітка. Від шостої години йшов сильний дощ.

Слідчому Прокопій Сапарев давав ухильні й суперечливі покази щодо часу, проведеного ним між шостою годиною двадцять вісім хвилин і сьомою годиною три хвилини. Спочатку твердив, що зійшов на першій зупинці з автобуса номер два, розмовляв там близько п'яти хвилин з якоюсь людиною, а потім знову сів у автобус номер два. Потім, коли слідчий його притиснув, він давав інші покази — що простояв на зупинці не п'ять, а двадцять хвилин. Він твердив, ніби весь той час тримав парасоля розіп'ятим, а капітан Петров помітив, що після повернення Сапарева до корчми парасоль був сухий.

Інженер Прокопій Сапарев рішуче відмовився назвати ім'я людини, з якою (як він твердить) розмовляв двадцять хвилин на першій зупинці автобуса номер два. Він також відмовився точно вказати місце, де (як він твердить) розмовляв зі своїм приятелем. Коротко кажучи, він відмовився або й не міг довести своє алібі, яке б звільнило його від підозри, що час між шостою годиною двадцять вісім хвилин і сьомою годиною три хвилини він використав на те, щоб піти на завод, побути там і повернутися назад.

Його відмова довести алібі, сліди мокрого взуття біля сейфа, покази двох вахтерів, що бачили, як він заходив у відділ, а також покази вахтера при вході «Б», який бачив, коли він виходив з відділу, — це, на мою думку, НЕЗАПЕРЕЧНІ докази того, що інженер Прокопій Сапарев винуватець витоку секретної інформації з ЗСС.

Кілька слів про листа, що Сапарев залишив матері в Пловдиві. З цього листа випливає, що в історію замішана особа, яку Прокопій називає дядьком, хоч вона, очевидно, ніякий йому не родич. Дядько — це, ясна річ, кличка. Прокопій Сапарев напевно робить цьому чоловікові якісь послуги, що за них той повинен заплатити фунтами. З листа можна судити, що дядько — скомпрометована особа і що поводиться він неделікатне.

Особливе місце в зв'язку з листом посідає мати інженера. Вона зв'язана з дядьком, а отже, теж замішана в цю історію. Можливо, її роль зводиться до ролі зв'язкової між інженером і дядьком, але це ще треба з'ясувати.

Я гадаю, що до справи якось причетні двоє інших інженерів — Хафезов і Карадимов. Останнім часом вони постійно ходять укупі — і це має насторожити нас. Очевидно, щось їх об'єднує і згуртовує. Хафезов прикривається ім'ям своєї дружини, яка працює судовим слідчим, а Карадимов — славою легковажного зальотника.

У справу напевно замішані й інші люди. Кому, наприклад, наш інженер передає інформацію? Хто його резидент? Які канали використовуються для передачі інформації?

Але це вже подробиці. Коли потягнемо за потрібну нитку, розпуститься вся панчоха. Правда ж?

Хочу додати ще одне. Якби навіть не вчорашній випадок, я все одно вивів би Прокопія Сапарева на чисту воду. Моя комп'ютерна система спостереження й нагромадження ознак вивела Прокопія Сапарева на червону позицію, а це означає, що з усіх «інформаторів» він оптимальний, тобто найімовірніший.

Знаю: ця система не до смаку моєму колезі Захову, він недолюблює електроніку й хоче до кінця залишитися вірним принципам старого, «класичного» мислення. Ну що ж, він представник застарілої школи, і його право й справа честі дотримуватися її принципів.

Та кінець кінцем чи так уже важать методи? Важливі наслідки. Прокопій Сапарев у наших руках, і це найголовніше! Незабаром розпустимо всю панчоху, й витік секретної інформації з ЗСС нарешті припиниться!

Я пропоную вже сьогодні виїхати до Софії і там на вищому рівні вирішити, як повести справу далі, тобто коли взяти інженера та його найближчих помічників.

Закінчивши, полковник Горанов витер хустинкою спітнілі руки, вийняв довгу сигарету, клацнув електронною запальничкою й театрально огорнув себе прозорою хмаркою сизого диму.

— Браво! — захоплено вигукнув Авакум. — Ви справжній майстер!

— Справді? — Горанов кокетливо всміхнувся, аж засяявши від похвали. — Дякую за комплімент. Правду кажучи, ця справа не така вже й складна! Досить звичайний випадок. І не варто вдаватися до похвали!

— А ви гадаєте, за що я вас хвалю? — холодно глянув на нього Авакум.

Його очі перетворилися на двоє свердел, які безжально вп'ялися в зіниці супротивника і вкручувалися, вкручувалися.

— Гадаю, ми говоримо про цю справу, — сухо промовив Горанов, відводячи свій погляд убік.

— О, помиляєтеся! — перейшов на образливо ласкавий тон Авакум. — Я мав на увазі лише вміння пускати дим! Шкода, що ви мене хибно зрозуміли.

— Дивно! — вигукнув Горанов. — То ви не приймаєте моєї версії?

— А як її приймати, коли вона схожа, вибачайте, на надувну кулю, звідки крізь зав'язку зі свистом виходить повітря?

— Ви називаєте Прокопія Сапарева «надувною кулею», якщо я вас правильно зрозумів?

— Я називаю Прокопія Сапарева все ще «громадянином Сапаревим», а от ваша версія, що він — головний зрадник і взагалі зрадник, мені здається схожою на діряву надувну кулю!

— Ні, це щось нечуване! — сплеснув долонями Горанов і озирнувся, немов шукаючи підтримки в інших присутніх.

Капітан Петров дивився незворушно, хоч і невідривне, а майор Іванов здавався зляканим і розгубленим, навіть більше зляканим, ніж розгубленим.

— Ви називаєте «дірявою надувною кулею» сліди мокрого взуття?

— Я можу собі купити, шановний товаришу Горанов, такі самі черевики, як і у вас, і такого ж розміру, так само скривити всередину підбори, як і ви кривите, непомітно взяти зі столу в майора Іванова важливу справу й довести з допомогою слідів від взуття, від вашого взуття, що ви були в кабінеті і що ви взяли справу.

— Припустімо! — удавано добродушно кивнув полковник Горанов. — Припустімо, сліди від взуття — це справді ненадійний доказ. Звісно, я з цим не зовсім згоден, та хай уже буде так! Але дозвольте запитати: два вахтери, які бачили інженера Сапарева на власні очі, вони теж «діряві надувні кулі»?