Стрітеннє: Книжка гуцульських звічаїв і вірувань

Це все може і леґінь зробити та свою дівчину пригостити.

Є примівки лагідні, мирні. А є такі, що трохи боязко від них. От хоть би ця:

“До схід сонця на Івана іде дівка на дзвіницю — оббризкує щонайбільшому дзвонові серце і каже: “Єк серце тебе розбиває, аби серце (ім’я легіня) так за мнов розбивалоси. Єкий ти голосний, аби і я така голосна (славна) була. Єк люди йдуть до церкви, лиш ти задзвониш, так аби до мене старости йшли. Єк люди сонечкови радуютци, коли ти їх кличеш, аби си мнов так радували!” Бризкає і промовляє три рази, потім” обливає дзвін з верха, збираючи воду внизу у підставлену посудину. З тою посудиною спішить до хати, а як сонце зачне сходити — умивається дзвонковою водою з тими самими словами. Воду виливає на дах, аби ніхто по ній не ходив, бо вся ворожка би пропала. Дівка, котра так зробить, віддасться, за кого хоче.

До Івана невільно купатися. На Йвана всі говшкають у ріку. Повна ріка людей. Дівки — як русалки з розпущеним чорним, русявим волоссям. Молодиці декотрі не самі собою. Парубки, чоловіки і змагаються наввипередки, лоскочуть дівок, а ті верещать та мало не топляться у бистрих габах. І всі голі, як ми, дітвора, поміж них... Усе це картини дитинства такі невинні і прекрасні, як найпишніші шедеври мистецтва! Сорому у цей, день не знали, бо про це не мали гадки. Прийшов Купайло — всі купаються.

Ой на Петра вода тепла,До Йвана студена...

Ще по Івані посвячують усі поля.

Але до Петра ще маємо час, а далі по Петрі ідуть громові свята. І мама каже:

— От запиши: Іллі, Палія, Маковія, Гавриїла — громові свята. Кінець липня — серпень. Вересень у горах уже з приморозками.

Особливо Ілля-Алей найстарший від грому, граду. Вся небесна артилерія у його руках.

Це свято 2. VIII. Кажуть ще: як на Іллі запряде кукурудза, то буде врожай.

А вже Палій (Пантелеймон) від блискавки. Ілля може громом побити маржину за кару, а Палій спалить сіна, копиці; це свято ще називають: копіца.

На Маковея святять мак. Але, починаючи з Іллі, то уже-восьмий місяць — копень.

Але аби не забути розказати про гірські лікувальні ростини, які так ревно збирають на Івана. Хоч би про той утаємничений матріган, що світами називається беладонною. У теперішніх довідниках лікарських трав про него сказано коротко: “Беладонна — дурман сонний, зілля сонне, зілля погане, матриган (підкреслення моє. — М. В.), німечник, німиця, німиця чорна, одур сонна, отровниця, отруйниця, рай-дерево, сонник, царичка, ягода вовча, ягодка бішена...” Я лиш собі міркую: може, тому мама мені й не показала, де воно у нас росте, що то заказано, як рай-дерево; а може, боїться, бо воно дуже отруйне. Але ж і “царичкою” називають — видно визнаний лік!

Далі у довіднику читаємо, що з коренів і листя витягують атропін. Рослина болезаспокійлива, проти-спазматична, вживають при бронхіальній астмі, кишечних захворюваннях, навіть при отруєнні морфієм. Сама ростина отруйна: заготовляючи її, не торкатися очей, носа, уст; мити руки опісля.

Це по книжці. А що по людських розповідях?

Вживають настоянку матригану проти дифтерії, коли від високої температури людина марить — від дурнєчки по-гуцульськи. Його можна рвати лише на Івана, мечучи довкола себе дрібні гроші, якби відкупного. Під час копання гуцули танцюють довкола матригану, обіймають, цілують його, примовляють всіляко. Викопаний корінь мочать у воді, тою водою умиваються на любощі, її дають у горілці тому, кого хочуть зчарувати. А як хочуть збавити чоловіка, дають йому цілу порцію випити.

Юра Соломійчук із Жаб’я лишив цікаві записи про матриган:

“Єк з кого хочут добре си насмієти, лиш дадут такому у горівці матригану. Але що робили, єк го копали, то вздрите на тім чоловікови. А роблять усяке: сорочку, гачі скидают, копаючи, витріщуютци, співают, плачют, плещутци... Все то саме буде той дієти, що вип’є. Одного разу я сам переконався на тім матригані. Один керманич дістав великий переполох. Старі люди говорє: дати би єму матригану, то би помогло, але аби не пошкодити, треба копати тихонько. Моя жінка пішла копати. Взяла свою товаришку, шо потребувала ліку для себе. Іду і я за ними, хочу видіти, єк мут копати. Та жінка, що для себе копає, робит це тихо, ні слова, нічьо, лиш собі загнулася та копає. А моя показує фіглі: плеще у долоні, співає, скаче — чисто дуріє. Принесли і окроме бабі, а окроме Павлюкови намочили того кореня. Рано баба п’є, бабі нічьо, лиш спит цілу добу. А тот керманич єк напив си, то було на шо си дивити! Огрібає землю, припічок, співає, плеще в долоні; усі ті фіглі повторив, що моя жінка показувала, єк брала матригану. Ми смієли си спершу, але мали гріх, бо так прийшло, шо він уже гине. Убрали-сми єго до смерти, добу так пролежів, а витак стало єму легко. І єк попустило, то дотепер чоловік дужий-здоровий жиє”.

Про чародійну силу матригану почуєте в Карпатах багато розповідей. Усі сходяться - подібні на цю, Соломійчукову.

Це про матриган. А інші трави? Берім коситень. У його виварі дівчата миють волосся, аби мати довгі коси.

Про оделен уже говорили, що це лік проти злої хвороби (епілепсії), проти смутку, скуси і від лісної, як від неї находить сум на чоловіка. Біж-дерево святять і мочать у горілці від болю зубів. Цікаве повір’я про дівенну: у її вивар] купають тяжко хворого; як має умерти, то умре зараз по купелі, а як має подужати, то відразу стає легше. Настойкою арніки мастять рани. Кривим зіллям (настойкою) знімають корчі, жіночі кровотечі, болі шлунка. Настойку омели п’ють проти жовтінниці. Підойму — проти дифтерії. Невістульки вживають за трійло на рибу. Вивар любистку дають тому, кого хочуть прилюбити собі.

А от що розказують про зрад-зілля (Agrimonia eupatoria). Покохаласи дівка із злим духом, котрий пока-завси її чоловіком. Вона не знала, шо се біда. Одного разу договорювалиси межи собов, єк він має її найти у тім місци, де вони сходилиси. Дівка каже: — Я буду косицев. Одна з-межи трьох. Пізнаєш мене — озьмеш. — Біда прийшла та й зирвала середну цвітку, забрала ту дівку. З того на зрад-зіллю середна косиця не цвіте.

Або про иву: “Се дерево прокляте, бо зголосилоси кілками из себе проколоти руки і ноги Ісусови”. А кедрового зілля боїться злий дух.

Гуцули часто вдаються до лікування чисто своїми методами. Як до чарів, примівок, так і до ліку вживають полу. Жіночої теплої поли дають при астмі та ще багатьох хворобах. Що ж говорять про саму полу (menstruatio)? Нібито у чоловіка була зразу также пола, як у жінки; Та як зачав чоловік робити по церквах, будинках, мав з того неприємність. Мати Божа випросила у Бога: “Най маю полу, а чоловік ні. Від того часу нема у чоловіка поли і він уже носить коротку сорочку, а жінка мусить носити довгу”.

Ще кумедніша розповідь: “Зразу суромота була під пахвов; там лишився порослий слід від неї. Та де люди йшли — ци то в церков, ци на храм, там зчіпалиси. Бог тому переклав суромоту у таке місце, аби її сховати, аби не мож було між усіма зчіпатиси. Люди зачєли встидатиси, скриватиси, заховуватиси. Від того і походить — заховувати, виховувати дітей, аби себе ґречно вели в життю...

Ми зайшли далеко...

Ще про свято Петра. Через тиждень по Івані, 12. VII, Петра, туго зв’язане обрядами і віруваннями з днем Івана Купала.

На Івана зіллє брала,На Петра си мила.А по Петрі в дві неділіВесілє робила.

То богацьке свято, бо дні великі, має коли робітник і слуга у богача наробитися. Бідні люблять великі ночі, а малі дні, бо тоді більше відпочинку, менше робиться. Богачі це не люблять.

“Не завше у середу Петра”.

“Женивси бідний на Петра — ніч була мала”.

“Єму пішло из Петрового дня” (важко).

“Днини є лиш до Петра, а по Петріх днини — жменя: зазорєло — і вже вечір”.