Сватання на Гончарівці
Шрифт:
Уляна (бросаясь к нему). Олексіечку, мій голубчику! І я без тебе не хочу на білім світі жити! Не вмирай без мене, озьми і мене з собою! Не покинь мене сиротинкою.
Алексий (стоит, не обнимая ее). Так се правда? Де ж твоя божба, Уляно? Тяжко моєму серцю, коли вже й ги не держиш правди і міняєш того, хто тебе любив від щирого серця… дуже, дуже любив!., і міняєш на кого? Не боїшся ж ти бога, га?
Уляна (все обнимая его). Бога я боюсь, люблю тебе, мій лебедику, мій сизий голубоньку; час від часу більш люблю, чим уперш на вулиці зійшлися. Не покинула б я тебе нізащо на світі; що ж будеш робити? Не моя воленька: мати силує!
Алексий. Ти ж їй казала, що мене любиш?
Уляна. Казала усе: казала, що не хочу за Стецька, казала, що коли не за тебе, то й ні за кого не піду; так і говорити не дає. Та вже ж: на усе піду, а за Стецьком не буду. Приголуб же мене у останній
Обнимаются.
Уляна.
Горе, лихо і біда!Не дають за тебе!Олексію, серце моє,Не покинь ти мене!Алексий.
Не вбивайсь, моя Уляно!Буду вічно я любити,Бо ніяк мені не можнаБез тебе на світі жити!Уляна.
Я боюся зоставатись;Вже і мати скоро вийде.Алексий.
Тяжко, важко розставатись!Що ж? Нехай же хоч і прийде.В ноги їй оттут впаду,Слізоньками обіллю.Уляна,
Станьмо ми її молити,Станьмо жалібно просити:(Вместе)
Не розлучай нас, мамо рідна!Ой, дай пожити ще нам, бідним!Не пий, не пий ти нашої крові,Не розривай між нас любові!Уляна.
Умру без тебе, Олексію!Алексий.
Собі я смерть заподію!(Вместе)
Алексий.
Горе, лихо і біда!Не дають.за мене!Ой Улясю, серце моє,Не забудь ти мене!Уляна.
Горе, лихо і біда!Не дають за тебе!Олексію, серце моє,Не покинь ти мене!Обнимаются.
Стецько (выходя из-за ворот). Чи то тебе довго ждати? Вже й борщ поїли, і яловичину покришили, а вона і не іде. (Увидев, что любовники обнимаются.) Бач, з ким тут вона! Мати не збрехала, казала, що вона, мабуте, з Олексієм розмовля; а вона добре розмовля, що женихається! Іди ж, іди. Казала мати, що коли, каже, честю не послуха, то жени її у потилицю!
Уляна. Та іду, зараз іду. Олексіечку! не втікай відсіля; я швидко вийду. За слізоньками і не їстиму нічого, та й поспішу до тебе. Послідня наша годинонька, тільки і наговоритися з тобою. (Плача, уходит во двор.)
Стецько. Вийдеш, вийдеш, коли то ще пущу. (Подходит к Алексию.) А ти чого тут, пробишака?
Алексий. Чого? Я до Уляни приходив.
Стецько. До Уляни? А зась не знаєш? До Уляни!
Алексий. Що? ще і сей став на мене гримати!
Стецько. А то ж і не гримати? Одарка казала: прожени його.
Алексий. Ти мене проженеш? О вражий сину! Через тебе така напасть! (Бросается к нему.)
Стецько, испуганный, бежит; Алексий, поймав его, схватывает за грудь и трясет.
Задушу анахтемську віру! О! якби не боявсь гріха, тут би і амінь моєму супостатові! (Отталкивает его от себя.) Згинь з очей, католиче!
Стецько, до чрезвычайности испуганный, не может кричать, а стоит в углу и во все время стонет и дрожит.
Алексий (успокоившись). Дурний і я, що з дурнем зв'язався. Що мені робити? Де ськати помочі? Тяжко моєму серцю! Сам би на себе руки підняв! Похожу по горі, поки Уляна вийде; чи не придумаю чого? (Уходит.)
Стецько (осматривается во все стороны и, не видя Алексия, бегает и кричит). Пробі, ратуйте! ратуйте! Хто в бога вірує, ратуйте! Ой, ратуйте!…
Стецько и Прокип с Одаркою выбегают.
Одарка (бросаясь к Стецьку). Що, що тут таке? Чого ти кричиш?
Прокип. Чи не об'їждчики кого з горілкою злапали?
Стецько.
Харцизяка мене бив!А я й каші ще не їв…Одарка.
Ось внесу тобі я каші…,(Уходит.)
Стецько (плачет).
Ги-ги-ги-ги-ги!Каші хочу, каші, каші!Прокип.
Ой, ходім ми за лісок,Там новенький е шинок,Купимо горілки глек…Стецько.
Цур тобі із нею, пек!Каші хочу, каші, каші!Одарка (приносит ему большой кусок каши).
Отже й каші на шматок.їж же, сину, та не плач.Стецько.
Еге! Ось побач:Я хоч і зовсімОцю грудку з'їм,А плакати ще буду.Ще-бо мняса я не їв:Так сього я не забуду.Одарка.
Ходім до хати ми, ходіміТобі мняса я добуду.Стецько.
Та я і мнясо хоч поїм,А плакати-таки все буду,Прокип.
От лихо, лихо і зовсім,Нігде горілки не добуду!Уводят Стецька с собою.
ДЕЙСТВИЕ ВТОРОЕ
Скорик (выходит с другой стороны дома Прокопова). Што за пріятной оцей Харкові Єй, істинно! і за границею таково не видал!. Таки што хозяїн, то і доброй чалавєк. Той тєбя просіт абедать, другой на кунпанию; та всьо с потчиванньом та з ласковим словом. Вот усю Туреччину, Францію і Рассею прахадили, а нєтутє такого приятного города! То-то Харковская Русь-матушка! Та так усі нашаво брата поважають! Ні хрестини, ні свальба у знакомих не буваїть, штоб без меня та абашлось. Правда j то, што уж ніхто так парядка не дасть, как я. (Нюхает табак из тавлинки и вздыхает.) Павидав-таки світу я на свайом віку! I где-то не пабував? Так куди мужику протів нашаво брата справиться-та, хоч у дружках, ілі у старостах, алі у кумах. Все закони знаю, аттаво і усе ка мне. Вот і у вечеру пайдьом старастаю девку сватать; так акрама таво, што от Шкуратихи рушник шумит, та і старой Кан-дзюба на радощах, што засватаю сина йово дурака, чим-небудь таки паступиться-тз. Вот і будет на табак. (Смеется.) В свєті тольки живи умеючи, а то не пропадьош з голоду. (Поет.)
Лиш умей за дело взяться,Можно всюди поживляться;В поле бий, коли, руби,-Дома денежки бери.Подпускай девчатам ляси,Старим бабам балянтраси;Сам же в. оба лиш смотри,Да з них денежки бери.В свєті много чудаков;Ох! і не без дураков;Только ім не говори,Молча деньги з них бери.Не один на свєті я –Лекар, купчик і судьяПравдой в свєті не живьотІ, где можно, знай берьот.