Талан

Котенко (до Маринки, що вийшла з уборної). Ану, ближче стань! (Роздивляється, ласкає). Гарна дівчинка... настояща українка... і оченята як терен... Хочеш, буду ролі давати, актрису зроблю?

Маринка. Я б і не знаю, що...

Котенко. Так заходь, я начитуватиму...

Гирявий (підбігає). Ваш вихід.

Котенко. Тю! (Пішов за лаштунки). 

Виходить з уборної Кулішевич і йде теж, проглежуючи ролю, на кін. 

Безродний. Знаєте, Марусю, якби не ви, давно б у мене опустилися крила.

Лучицька. Я? Що я?.. Сама безсила...

Безродний. Безсила? Та од вас я тільки й набираюся тії душевної сили і віри, а то давно б уже витратився. І це саме діло, яке мені було великим, тепер часами здається гноїщем, у якому вигодовуються і розплоджуються черви...

Лучицька. Вас знову, певно, образили чим?

Безродний. Не мене, а мою віру в людей. Те, що я несу збитки, мене мало обходить, а те, що я жодними втратами не можу купить щирості у людини, - те мене рве!

Лучицька. Вас все занадто смутить: ви надзвичайного хочете... Люди як люди...

Безродний. Людину-то я чую... От ви мені дорогі не таланом своїм, не тим, що на його збирається люд, а своєю ясною вірою у людей і в святу справу, своєю чистою як кришталь душею...

Лучицька. Не хваліть... не стою...

Безродний. В вас про себе і думки ніколи нема...

Лучицька. Не хваліть, не хваліть... Не та я...

Безродний. Ви ні перед якою жертвою не зупинитесь...

Лучицька. Не та я... не та я, кажу...

Безродний. Та, та! Ви не одступитесь од рідного діла...

Лучицька. Голубчику, ріднесенький! Не знаю... Боюсь, щоб ви й у мені не зневірились...

Безродний. Зроду-віку! Я тільки тут і спочиваю душею...

Лучицька. Спасибі!.. Дай боже! От ви ще новий ланцюг, який мене в'яже до діла... (Усміхається). Глядіть же, щоб лиха сила його не порвала... (Хутко встає). Не вирве, не вирве, друже!.. Пора, мій вихід... (Виходить). 

За нею Безродний. 

(Гирявому). Мені, здається, з того боку?

Гирявий. Так, з третього плану. 

Лучицька іде за лаштунки, Безродний за нею.

Вихід ХІІ

Квятковська та Безродний.

Квятковська (примітивши Безродного, мов ненароком набігає на нього з уборної). Таточко? Ах, даруйте, простіть!..

Безродний. Вибачте: я винуватий, на дорозі стою...

Квятковська. Ох, як я перелякалася! (Бере його руку). Гляньте, як серце стукотить...

Безродний (не дає руки). Хіба я такий страшний?

Квятковська. Татко страшний? Таточко наш любий, цяцяний... а не страшний... Ой! Не дивіться на мене так, а то мене то морозом, то приском обсипа...

Безродний. Чого ж то? Пропасниця?

Квятковська. Може. (Пригортається). Яка я манесенька перед татусеньком: мене як тато шубою вкриє, то й не видко... (Ховається за полу).

Безродний. Не жартуйте так, розігрієтесь, та на холодний протяг, то ще вава буде... До побачення! (Вийшов).

Квятковська (вслід). До Лучицької вже? А ми невгодні! У, проклята! (Позира на кін, а далі йде до своєї уборної).

Вихід ХІІІ

Котенко, Гирявий, потім Кулішевич.

Котенко (виходить з першого плану, прислухається, - не аплодирують). Що се вони? Сплять чи почуміли? (Пауза). Якесь дрантя в театрі! (Гирявому, що підбіг). Де Лучицька? Чого її не видко?

Гирявий. Пішла тудою на вихід... Он! 

Розлягаються оплески; крики: "Лучицька!! Бра-во!!" 

Котенко (зло). Здуріли, чисто здуріли! Якісь навіжені чи п'яні! (Гирявому). Де ви мені стіл поставили? А табуретка яка? Трохи не впав!.. Гроші брать знаєте, а пильнувати діла - нема! Чого суфлеру не сказали, що од "Скусителю мій" до "Палайте, мрії" хрест?

Гирявий. Говорив...

Котенко. Чого ж він мені подає та й подає... Хор де? Чому не на місці? Нехай тільки накладуть, то захурчать і вони, і ви!

Гирявий (виходить). Ну, колись і я... хоч ограблю, а свою заведу! 

Кулішевич виходить з кону з оплесками і криками: "Браво, Кулішевич!" 

Котенко. Га? Нова болячка! (До неї). Не надсаджуйтесь для гальорки, не передавайте куті меду!

Кулішевич. Чи ви не проспались, чи хміль ще не вийшов?

Котенко (виходячи за лаштунки). Не крутіть!

Кулішевич. Тю-тю! Та іще фіть-фіть! (Квятковській). Чи ти його, бува, чим не розсердила?

Квятковська. Кого? Тата?

Кулішевич. Та ні, отого кабана!

Квятковська. А що?

Кулішевич. Сказився чисто, аж пінить! (Пішла до уборної, а далі з неї виходить).

Вихід XIV

Ті ж і хор.

Гирявий (розставляє хор за лаштунками). Панове, будьте ласкаві, ані писніть! Уваги найбільше: ви ж починаєте за кулісами... так щоб разом, по одному маху... Та, бога ради, ані пари з уст... Котенко лютий - всіх розпудить. Дивіться всі на мене - і вмент! (Обходить і прислухається до суфлера).

Рябкова (впереді). А що, знайшла кватирю?

Богданиха. Знайшла, та така...

Рябкова.А що в місяць?

Богданиха. Вісім за паскудство...

Рябкова. А нам і борщ чудесний дає з бараниною, з салом.

Перший хорист. Ну й голова, аж крутить!

Другий хорист. Довго кружляли?

Перший хорист. До світу... Ні, аж до обід!

Другий хорист. А рябий всю получку процвиндрив!..