Талан

Спочатку ближні, а далі й усі розсміялися. Саме тоді Гирявий махнув: одні вступили, другі спізнились, треті почали іншу пісню. Вийшла кацен-музик. 

Гирявий (схопившись за волосся). Ай! Зарізали!!

Хор так і пішов, а на кону вже поправився.

Вихід XV

Ті ж і Котенко.

Котенко (після добрих оплесків і криків "браво" виходить усміхаючись). Ага! Прочумались-таки! (Знову виходить). Ні, публіка в театрі інтелігентна! (Гирявому). От сьогодні хор добре вступив. Спасибі! (До хору, що ввійшов). Молодці, хлопці! (Квятковській). Ну, моя квіточко, заткнім лихо за пояса та на злість ворогам... Ну, боже благослови! (Возлагає руку). 

Квятковська вибігає з легеньким оплеском. 

О? І єсть!

Кулішевич. Чого ви на мене визвірились?

Котенко. Хе-хе-хе! На вас і визвіришся, як вищирите зубки...

Кулішевич. Атож: не кладіть пальця в рот...

Котенко (гладить її по плечу). Кусаний уже, моя люба!

Кулішевич (виходячи на кін). Отак краще: ласкаве телятко дві матки ссе...

Котенко (вслід). Мені, бідному, хоч би одна, та добра!

Вихід XVI

Котенко, Лучицька, Кулішевич, Квятковська, Гирявий та хор.

Котенко (зачувши грімовий оплеск). А! Це знов отій примадонні? От каторжна, гадюка чортова! (Знову грім). Розчавив би, щоб і між ногами не плазувала! (Знову оплески). Тпху! Пропадіть ви пропадом! (Іде сердито до уборної, зрива парик). Які се ти мені парики даєш? Просто рощитать, та й уже! 

Лучицька виходить з букетом. Крик за лаштунками: "Лучицьку, Лучицьку!" З-за лаштунків виходить Кулішевич, Квятковська і хор. 

(З уборної). Квятковська, на вихід!

Гирявий. Лучицьку кричать.

Котенко. І Квятковську - я чую. Випустіть двох.

Гирявий. Лучицька і Квятковська, на вихід! Даю! 

Виходять. Крики: "Браво! Лучицька, Лучицька!" Дехто: "Котенко!" 

Лучицька і Котенко! 

Виходять. Крики: "Браво, браво!! Лучицька Solо!" 

Котенко (хмуро). Випустіть її, та й годі! Більше ні разу! Готуйте картину! Дзвінок!

Гирявий. Лучицька! Даю! 

Страшний оплеск і крики. 

Лучицька (з букетом і вінком іде до уборної). Ху, утомилася! Голова горить... серце ниє... мов пережила страшну годину... А проте і втіха тремтить... (Маринці, що за нею увійшла). Води мені, голубко, і одеколону. 

На кін виходить і публіка розмаїта.

Вихід XVII

Ті ж та Антипов, Юркович та молодь.

Антипов (пробираючись важно до уборної 1-ї). Прекрасно! Чудесно! Ансамбль превосходный!.. Все на своих мостах... Одобряю, одобряю. (Подає на ходу Котенку і Кулішевич руку).

Юркович (вийшов з дальньої уборної, хитаючись). Неподражаемо!.. Антик! Мы малороссы! Рrachtvoll!.. Сharmant Delicieux! [2] И все не она, а мой друг Котенко... потому - крот... и Гирявый, ура!!

Гирявий (сіпа). Що ти? Антипів он!

Юркович. О? Громовержец!.. Испаряюсь! (Ховається).

Антипов (у дверей № 1). Можно?

Лучицька. Войдите.

Антипов (входить). Великолепно! Очаровательно! Вы целая прелесть! Ручку, ручку позвольте!

2

– Чудово! (Нім.) Прекрасно! Чудово! (Франц.)

Лучицька. Вы довольны? Очень рада. А я боялась, что будете бранить... я сегодня как-то расстроена...

Антипов. Вы сегодня восхитительны, моя дива! За одно только журю и буду журить: грех, большой грех! Для такого таланта рамки малы; он рвется из них, а они давят... Мелко, мелко для вас! Поймите это! Пора на широкое, могучее море!

Лучицька. Море пустынно й нелюдимо, на нем и затеряться, и утонуть легко; родная ж речка с зелеными вербами и безопаснее, и симпатичнее.

Антипов. Полноте ребячиться; вам и моря мало... океан вас ждет безбрежный... Нет, я теперь от вас не отстану...

Лучицька. Я хоч й робка, но упорна...

Молодь (входячи). Непорівнянна! Пишна! Богине наша! Браво!! (Аплодують).

Лучицька (розчулено). Дякую, дякую, мої любі! Спасибі, голуб'ята, за щирість! Нате вам на спогад! (Роздає з букета квіти). 

Всі цілують їй руки. 

Всі. Спасибі! Слава! Слава!!

Антипов. Ну, теперь и меня придавят... Эх, юность горячая, - завидно!.. Пропустите хоть ветерана! (Пробирається).

Котенко (в двері). Господа, полиция запрещает... Прошу вас! Это беспорядок... Сейчас начало! (Гирявому). Давайте занавіс. (Сердито своїм). Завела чисто содому!

Квятковська. Ще й не те заведе!

Котенко. Господа, прошу очистить сцену! 

Метушня. Дзвінок. Всі виходять. Котенко і Квятковська - за лаштунки.

Вихід XVIII

Лучицька та Квітка.

Лучицька (тре собі одеколоном виски). Як дрижить у мене все... Яка радість, яка втіха висока!.. Якого ж ще раю? Одваги, Марусю, більш одваги і сталості! І доля нас не злама! (Виходить на передкін).

Квітка (підбіга з букетом). Царице моя! Провідна зоре! Ви окували мою душу, сп'янили...

Лучицька (збентежено). Тихо, бога ради... Ні слова, Антон Павлович, ні згука! Минуле зосталось за нами: воно нас не дожене, та й ми до його не вернемось...

Квітка. Чому не вернутись, чому?

Лучицька. Шляхи наші розійшлись.

Гирявий (підбіга). Ваш зараз вихід.

Лучицька. Чуєте? Он що зове і тягне мене! Он чия тепер я рабиня! (Показує рукою на кін). 

Квітка схопився за голову. 

Завіса

ДІЯ ДРУГА

Середина розкішного покою в готелі. Двері просто - вхідні, направо - до кімнати. По стінах вінки; на столах і усюди багато коштовних речей.