Танці шайтана

У дверях став молоденький гайдук.

— Добрий день! О! І в неділю, бачу, працюєте. — Добридень, якщо не жартуєш! А в неділю я не працюю, а людям у пригоді допомагаю!

— Я й кажу! Ото ловили ми, ловили, що я й підкову згубив І — А хіба ти, чоловіче, не з полювання сотникового гурту?

— Та якого там гурту?! Поки ми ловили цього чортяку, у сотника і і поснідали гаряче і випили солодко і подались зайців хортами цькувати! Он воно як!

— Щось я не второпаю — кого ви ловили?

— Та як кого? Отого палія!

— Якого палія? Наче ніякої пожежі не було!

— Ой який ти, ковалю, нетямущий. Того малого палія, що був дівкою у московита і «козою» водив п'яного ведмедя.

— Тьху? Ну й закрутив!!! Так ви того хлопцгі вловили?

— Коня ми вловили. А кінь крадений! У нашого Сметани. Бо Сметана…

— Я тебе, хлопче, питаю — палія ви схопили?

— Я тобі не хлопець! Я гайдук самого пана Мальхаревського.

— Ти, хлопче, панський. А я свій! Кажи мені діло — що тобі? Або йди куди хочеш!..

— Ну добре… Підкову згубив. Праву. А мені сьогодні вертати до нашого пана.

Коваль відкрив здоровенну довбану скринюколоду і витяг із купи залізяччя чотирі підкови.

— Ну показуй своє копито! А якою дорогою ти поїдеш? Може тобі й ліву замінити? — І коваль разом із гайдуком вийшли з кузні.

Чоловік у кереї весь час стояв упіврберта до гостя і ніби пепребирав залізяччя на верстаку.

Коваль приміряв підкови які, звичайно, не підійшли на копито. Щось мурмотячи собі під носа, коваль пішов до свого двору. Бо його кузня, як і всі інші кузні стояла осторонь від осель. Для безпеки від вогню.

Чоловік став у дверях кузні й дивився, як гайдук огладжує свого гнідого коня, загнаного в наставник.

Чоловік трохи відкасав угору каптур. Стояв непорушно і дивився в потилицю молодому гайдуку.

Той обернувся через якийсь час і стривожено спитав:

— Чого ти на мене дивишся?

Чоловік у кереї підняв руку і випростав пальці з-під ворсистого рукава. Поманив зігнутим пальцем. І на пальці спалахнув багряний блиск самоцвіта.

Гайдук не зрушив і сказав занепокоєно.

— Як я тобі потрібен, сам іди сюди!..

— Підійти можу, та коня шкода.

Чоловік плавко, безшумно переступив поріг кузні. М'якими, плавкими кроками пішов до наставника з конем. Руку з перетнем не опускав, тільки зігнув до себе.

Гайдук зачудовано дивився на іскристий камінь перстня.

— Чого ти хочеш? — Забелькотів гайдук і потягся до шаблі.

— Ти краще, хлопче, коня притримай, щоб не забився.

І тільки він це сказав, як кінь захрипів, скажено затовк копитами.

Чим ближче підходив темний чоловік до наставника, тим більше шаленів кінь. Просто сказився. Ще трохи і рознесе всю загорожу.

— Ходімо в кузню. Чи хочеш, щоб кінь повередився? — Лагідно спитав чоловік і прихопив гайдука за правицю з такою силою, що той від несподіванки аж охнув. А тоді враз розм'як і слухняно поплентався до кузні.

Але в кузні, коли рука незнайомця трохи послабила тиск, гайдук знову обурився.

— Та хто ти такий? Зніми свій каптур! Чого ти лице ховаєш?

— Хочеш подивитись?

І, перехопивши правицю гайдука залізними пальцями лівиці, відхилив з обличчя каптур.

Гайдук відсахнувся.

— Я, я все, все скажу!.. Той хлопець… ну та «коза»… ну та «дівка», як побачив нас… то погнав коня назад, до містечка. Але коли його вже наздогнали, він завернув коня коня з дороги і погнав до опадки. А там кущі, джерела і болото. Він сам себе туди загнав! Тільки він і там не спинився, а ганяв коня то туди, то сюди по долині!.. А ми долину заперли. Ну з долини кінь його не міг винести. Бо схили круті і снігу туди багато нанесло. Тоді воно скочило з коня і подерлося нагору по схилу. Степан нам із Миколою наказав спішитись і дістати його. А воно таке вертке, що від Миколи вирвалося. Тільки шмат козячої шкури в нього лишився в руці. Ми за ним далі. Тоді Степан кричить нам, щоб ми стріляли. А я пістоль при сідлі лишив. Тоді Микола вистрілив. Наче попав. Тільки воно було на гребені. Воно й закотилось туди. Поки ми видряпались на гребінь, щоб і подивитись, сніг як ударить! Дивились, дивились у кручу. Все кущі, корчі, бур'яни! І снігом так і січе в очі. Микола тутешній. Він і каже, що там унизу тепле болото. І взимку не замерзає. Тільки я там ніякого болота не бачив… От і все…

— Іди та принеси сюди свій пістоль! Та не спробуй стріляти! Сьогодні мене ще куля не візьме!

Чоловік відпустив молодого гайдука і той прожогом метнувся до коня.

Вихопив із присідельної кобури здоровенного пістоля і назад! Влетів до клуні, наставив на страннього пістоля і закричав.

— Все! Тобі тепер смерть! Сатана!

Він тиснув, тиснув на гачок, але пострілу не було.

Чоловік у кереї спокійно підійшов до молодика і видер із його посудомлених пальців зброю.

Визирнув назовні і добре зачинив двері.

— Баран ти та ще й гулий! Ти хоч поличку відкрив? На коліна, стерво!

Гайдук упав на коліна, намагаючись схопити тремтячими руками за ноги страннього.

— Прибери руки, стерво! Не брудни мої ноги своїм потом!

Приставив пістоля до скроні парубка.

— Раз! Два! Три! — І чоловік вистрелив над вухом гайдука. Чоловік з пістолем підійшов до дверей і розчинив стулки.

І на вулицю, де посилився сніг, вийшов чорний пороховий дим. Коли дим розвіявся, то стало видно, що гайдук укляк на колінах, а лицем лежить в ковальських окалинах.

Чоловік схопив гайдука за комір і звів на ноги.

— Це я пожартував!.. А тепер без жартів. Якщо за три дні не знайду малого. То і тобі, і Миколі, і Степану — смерть! І Гнату смерть. Але йому окремішна… Все це можеш розповісти Гнатові. Тільки тоді як місяць зійде. Сьогодні останній день світить.

— Так сніг же йде І Все небо хмарами повито… — Ну тоді після перших півнів. Та якщо раніше писнеш — тобі і твоїй рідні біда буде… А, взагалі, увечері сніг перестане і будуть ясні зорі… На! Сховай свій пістоль до кобури і навчись зі зброєю поводитись, очкур обісраний!' Від страху не всцявся? — Проникливо спитав странній.

— Майже… — прошелестів парубок.

— То йди за кузню та висцись, бо ще штани замочиш…

Гайдук і побіг за кузню.

Коли тут зразу і коваль з'явився.

Поколупався в довбаній скрині і зразу знайшов потрібну підкову і вухналі.

— Пішли, чоловіче, поможеш коня кувати.

— Не час. Вибачай, ковалю, ласкаво! Приготуй мені копу якірців.

Загартуй та заточи добре. Я ще повернусь. Може за три дні… Як ні, то змасти лоєм і приховай. Ну а тобі зараз дякую за діло! З мене могорич! Бувай здоров!