Ти чуєш, Марго

– Біля стовпа з ланцями для біснуватих, - покірно відмовила матінка.

Звільніть її, матінко Ісидоро, - - наказала Марго, із жахом упізнаючи в обличчі ігумені Сидоренкові риси.

– В ній оселився нечистий!
– спробувала опиратися матінка.

"Хотяй бити мудрь вь вЪцЬ семь – урод буди!" - сказала Марго.

– Вона не юродива, вона біснувата!
– наполягала на своєму та.

– Я сказала, звільніть її зараз же! І приведіть сюди!

– Слухаюсь. Ваша величносте! Привели "біснувату".

– Що ти скажеш мені, божа людино?
– спитала Марго.

Юродива закотила очі під лоба і заголосила::

– Світ поділений навпіл - на жіночий і чоловічий... Тебе хоче поглинути чоловічий світ! Ось він поряд... Ти житимеш у блуді з боговідступником і характерником.

Марго замислилася. Не те, щоб її налякали ці слова. Просто вона не чекала такого від Свєтки. Сократ та й годі.

Однак натовп зрозумів її мовчанку по-своєму:

– Свят! Свят! Цур тобі, біснувата! Прикуйте її до стовпа ланцями!

Марго ще раз здивувалася. Натовп складався із самих жінок. Оце він і був - жіночий світ?..

Поки вона розмірковувала, Свєтку знову прикували до стовпа, і вона то реготала, то плювалася, то вила, то гавкала, то скімлила...

Марго не знала, як себе гримати в цій ситуації. Зате "вельможна пані", здається, знала. Вона вилізла на .щось подібне до трибуни і гучним грудним голосом звернулася до натовпу:

– Сестри!
– (Ого!
– трошки злякалася Марго). І натовп заревів.

Марго підняла правицю, і натовп стих.

– Доки над нами знущатиметься це мавпяче чоловіче плем'я, що прозиває себе пихатим іменем "державні мужі"? Хто вони є? Плем'я недолугих, слабкодухих істот, які об "єдналися між собою від свого безсилля. Безсилля перед жінкою, перед її здатністю творити життя. Вони не здатні народжувати. Вони не здатні творити життя. Вони безсилі перед життям. Перед справжнім. Перед вічним. Перед природним. І вони витворили собі свій світ -несправжній, тимчасовий, штучний. Вони самі жинуть у цьому світі і хочуть примусити нас жити у тому штучному, несправжньому, тимчасовому світі. Вони бояться законів природи, і вони витворили гної, чоловічі, закони несправжні, тимчасові, штучні. Доки вони забиратимуть у нас синів, перетворюючи їх на собі подібних? Вони забирають наших хлопчиків, примушують їх проходити вигадані ними самими ініціації, після яких наші хлопчики стають чужими, перетворюються на таких самих слабких, беззахисних перед природним, справжнім, вічним. Вони витворили собі іграшку - державу і граються в неї, як діти у пісочниці. Так само, як дитина думає, що вона будує будинок, вони по-дитячому думають, що вони вершать історію. Вони творять насилля, щоб не почуватися безсилими. Сестри! Не дамо їм наших синів! Виховаймо наших синів у природі, в мирі. Навчімо наших синів істинному, вічному, справжньому!

Марго перебувала в екстазі. Натовп теж. Вони прекрасно розуміли одне одного. З півслова. З пів-придиху. Видно по всьому, що вона для цієї аудиторії виступає не вперше. Марго в цьому переконалася, коли розпочала своєрідну словесну гру з народом: вона стала карбувати фрази чітким голосом а натовп повторював за нею:

– Аз єсмь жінка, він єсть чоловік.

– ... єсть чоловік.

– Аз єсмь життя, він єсть животіння. ... животіння.

– Аз єсмь природа, він єсть штучність.

... штучність.

– Аз єсмь сила, він єсть безсилля.

– ...безсилля.

Аз єсмь вічність, він єсть тлінність.

– .... тлінність.

– Аз єсмь земля. Він єсть пустеля.

– ... пустеля.

– Аз єсмь мир, він єсть війна. ... війна.

– Аз єсмь істина, він єсть хибність. ... хибність.

– Аз єсмь суть, він є...
– Марго запнулася, бо не знайшла підходящого слова.- Бляха муха!
– тихенько вилаялася вона.

Натовп без тіні вагання автоматично повторив:

– Бляха муха!

їй стало не по собі, вона хотіла була вибачитися, але потім зрозуміла, що все одно ніхто нічого не зрозумів. Усі сприйняли останню фразу як тайне ритуальне слово.

Вона перевела дух. Мабуть, досить.

Зненацька в натовпі почався рух.

– Караван! Караван!

Жіноцтво видряпалося на стіни фортеці і почало спостерігати, як вервечка верблюдів і людей повільно наближається до міста.

– Відкрити ворота!
– скомандувала Марго.-Всім на базар!

– Так, Ваша величносте!

– На базарі я просто Марго. запам'ятали? — Гак. наша королево!

До Марго підійшов караванник і низько вклонився. Обличчя і халат були до болю знайомі. "Цікаво.
– подумала Марго, - а під чалмою в нього є блискуча лисинка?"

– Ну. що привіз, Ахмете?
– поцікавилася.

Марго.

— Гарні товар. Королева буде задоволені.

– Дивись, мені вгодити важко.

– Знаю, королево! Я знаю, як догодити королеві.

Ахмед не обдурив. Невільничий ринок на базарній площі міг вільно конкурувати з Кафою і Азовом. Чого там тільки не було: могутні шоколадні торси, тендітні французи в мереживах, палкі маври, голі сідниці, носаті вірмени, незворушні лорди, величезні кулачища, бородаті старообрядці, чистокровні грузинські князі, руські Івани, іграшкові китайці. Марго павою пливла по базару, а за нею тягнувся жіночий екзальтований шлейф.

– Ой, а це хто?
– здивувалася Марго.

– Це діамант моєї колекції, - з гордістю сказав караванщик. — Чукча.

– - Дишіть мені. А де ж козако-руське плем'я? — поцікавилася Марго.

– О, королева не буде розчарована.
– запобігав Ахмед, ведучи до задніх рядів.

– Дівчата, налітай!
– скомандувала Марго. і ті ; вереском кинулися до товару, палко торгуючись із купцями, гаряче сперечаючись між собою, активно обмацуючи очима і руками товар.

– Тільки тихше, дівчата, не побийтесь і товар не зіпсуйте, як минулого разу!

– Не філюйся, Марго!

– І полтавців не беріть — дуже ледачі!
– порадила Марго.

– Марго. тут литвин: брать чи не брать?

– Литвини підступні, брехливі й дурні. Беріть побільше степовиків!

А яких? Тут два види: великі красиві та маленькі кривоногі.

– Великих красивих беріть для роботи, а маленьких кривоногих для любові.

– Марго. тут затесався один тибетський монах.

– Лишіть його для мене!

Марго з насолодою обходила ряди чоловічого племені, думаючи: ось вона, дискримінація чоловіків! А казали, що її не існує!

Ахмед делікатно підштовхував її. наче бажаючи щось показати. Нарешті вона зрозуміла, на що піп натякає. На високому помості, як на п'єдесталі. стояв зв'язаний Андибер. З оселедцем, золотою сережкою у вусі і кривавим рубцем через усе плече.

– Ага, попався!
– єхидно промовила Марго.Попереджаю: ще раз утечеш - уб'ю!

– Доведеться королеві дорого заплатити Ах-меду! — щебетав купець.
– Він мені ой як непросто дався! Десятьох моїх воїнів поклав.

– Не переймайся, Ахмеде. Марго ніколи не торгується!