Трансгалантичний розвідник

Йон підняв догори долоню, відставивши великого пальця — таким жестом астропілоти споконвіку або бажали один одному щастя, або сповіщали про перемогу.

— Отакі, — відповів. — А ваші?

— У нас, на Землі, — засміявся Алик, — у сиву давнину був такий вираз: “Тверді як мур”.

— Щось я ніби чув таке, — замислено мовив Йон. — Чи це означає, що вони також “трансгалантичні?”

— О, саме так, — підтвердила Алька.

— Ну, тоді все гаразд, — зрадів Йон. — Отже, в усіх нас батьки “тверді як мур”. Тільки… що означає слово “мур”?

Алька з Аликом знизали плечима.

Робик відкашлявся.

— Мені дуже прикро, але я теж не знаю, — признався він. — Це питання для фахівців.

— Робику! — обурився Йон. Алик з Алькою глузливо перезирнулися.

— Вибачте, — холодно сказав Робик. — Нема з чого сміятися. Я знаю стільки, скільки мене навчено. У нас, на Сатурні, нема таких висловів.

— Ну, звісно, — не витримав Алик. — У вас на Сатурні взагалі не було давнини.

— Так, не було, — погодився Робик — Адже Сатурн почали заселяти досить пізно. Перші селища там з’явилися шістсот другого року космічної ери. Ну то й що? Земля теж має свої вади.

— Не заперечую, проте… — почала Алька.

Проте Робик, чарівливо усміхаючись, не дав їй розпочати нову суперечку.

— Звертаюся до твого логічного мислення, люба Алько, — солодко мовив він. — Нехай Йон розповідає про себе.

Алик здивовано похитав головою: Робикове звертання до логічного Альчиного мислення подіяло якнайкраще. Вона слухняно кивнула головою.

— Маєш рацію.

Йон трохи розгубився.

— Власне… я скажу лише кілька слів. Мій вік ви вже знаєте: мені чотирнадцять років і три місяці. Я народився в столиці Сатурна — Акрі, що, як відомо, закладена на тому місці, де вперше приземлилися люди на Сатурні.

— Названо її так тому, — додав Робик, — що першим астророзвідником на Сатурні був африканець із міста Акри.

— Це ми знаємо, — сказала Алька.

— Мої батьки, — вів далі Йон, — уже п’ять років ведуть спостереження на межі сонячної системи і живуть на Сатурні лише три місяці на рік. Я мешкаю в інтернаті. Звісно, разом з Робиком, який, по-моєму, є найкращим Роботом-Опікуном у цілій сонячній системі.

— Це перебільшення, — скромно усміхнувся Робик.

— Звісно, перебільшення, — озвалася Алька.

— Але не таке вже й велике, — сухо мовив Робик. — бо на планетах сонячної системи найкращі роботи — сатурнянські. Я на щорічному олімпійському конкурсі Роботів-Опікунів завоював дві золоті медалі за свою розумову і механічну вправність.

Близнята глянули на Робика з щирою повагою. Він і справді був напрочуд симпатичний робот, хоч інколи, як і всякий робот, поводився надто поважно.

Але саме ту мить, коли вони думали про Робикову надмірну поважність, він несподівано захихотів.

— Ми, роботи із Сатурна, — сказав він, — маємо, крім інших, дві гарні риси, властиві тільки нам.

— Які?

— Вмонтовану симпатичність і почуття гумору.

— І нахил до базікання! — раптом розсердився Йон. — Чи ви дасте мені, нарешті, розповісти про себе до кінця?

— Будь ласка, говори, — гречно, але неприязно сказав Робик.

Йон удав, що не дочув гіркоти в його голосі.

— Якщо говорити про моє замилування, — знову почав він, — то признаюся, що я цікавлюсь пілотажем на найбільших швидкостях. Крім того, дуже люблю астрохімію і музику. В інституті обстеження нахилів і здібностей мені порадили обрати одну з двох спеціальностей, до яких я маю найбільшу здатність. Це пілотаж на найвищих швидкостях або наука композиції.

— Що-о? — скрикнула Алька. — І ти ще й вагаєшся?

— Вагаюся.

— На людство чекає загибель, — сумно мовила дівчина. — Кожен другий чоловік цікавиться поезією, музикою, кіно або літературою. Це зле скінчиться.

Йон, Алик і навіть Робик засміялися.

— Моя дорогенька, — поблажливо сказав Робик.

— Моя кохана, — ущипливо мовив Алик.

— Люба моя Алько, — лагідно усміхнувся Йон. — Ти трохи по-старосвітському зневажаєш мистецтво. Це було ще нічого за часів раннього заселення планет. Але тепер? Тепер навіть немовлятам відомо, що людство може рухатися вперед тільки тоді, як буде розвиватися всебічно.

— Ох, — сердито знизала плечима Алька. — Не вичитуйте мені істин, які годяться хіба що для дитячого садка.

— Йоне, — мовив Алик, і в його голосі забринів щирий смуток. — На неї нема ради. Є тільки один вихід…

— Який? — здивувався Йон.

— Треба, щоб вона закохалася.

— Прошу не говорити про мене таких дурниць! — крикнула Алька і вся спаленіла. — Чуєте!

Робик здивовано звів брови.

— Яких дурниць? — спитав він. — Адже кожна нормальна людина з часом закохується. З погляду природи ти мусиш визнати таку можливість.

На хвилю Альці забило дух. Потім вона поступилася. Однак усмішка її була не з ласкавих.

— Визнаю таку можливість, — мовила вона. — Тішусь тільки, що це не скоро настане і що мені не загрожує небезпека закохатися в котрогось із вас.

Та Робик уперто вів своєї:

— Звичайно, ані твого брата, ані мене до уваги брати не слід. Але Йона?

— Годі, Робику! — крикнув Йон. — Вернімося до своєї теми. Бо ми справді розмовляємо, наче в дитячому садку.

Робик ображено вклонився:

— Будь ласка. Я можу взагалі не говорити.

Настала неприємна мовчанка. Перервав її нарешті Алик, що, мабуть, єдиний щиро тішився з тієї ситуації.

— Ну, мабуть, тепер наша черга, сестричко, — сказав він весело. — Ти старша за мене на годину, тому починай перша.

Алька поважно кивнула головою і мовила:

— Нам по тринадцять років, сім місяців і дванадцять днів. Народилися ми на Старій Батьківщині, в Європі, в місті Торуні.

— Батьківщина Коперніка, — втрутився Робик, — доісторичного астронома, який уперше довів…

— Знаємо, знаємо, — перебили його Алик з Йоном.

— …що Земля і решта планет утворюють геліоцентричну систему, — вперто вів своєї Робик. — Основна праця його має назву “Про оберти”.

Алька поблажливо почекала ще хвилю, але Робик, на щастя, замовк.

— Народилися ми в Торуні, рідному місті нашого тата. Та що наші батьки теж пішли працювати до крайніх лабораторій сонячної системи і на Землі бувають лише у відпустку, ми з Аликом живемо в своєї тітки Індри, в Делі.

— Стривай, стривай, — перебив дівчину Йон. — Не кажи, де лежить це місто. Воно лежить в А…