Три таємниці Великого озера

Хлопці

Жовніри

Музики

ДІЯ І.

Літній день - яскравий, аж блискучий. З лівого боку сцени - хатка, посередині - вулиця, яка вдалині закінчується церквою. З правого боку - паркан і хвіртка, коло хвіртки стоять Ти т а р е н к о й Б о н д а р і в н а .

Титаренко.

Капелія буде грати

У ратуші всенький день.

Зі мною ходи гуляти,

Голубко!..

До них підбігають д і в ч а т а , оточують.

Дівчата.

А ми пісень

Заспіваємо, ще й станцюємо,

Залоскочемо, зацілуємо!

(Зі сміхом цілуються між собою, час від часу цмокають Ти т а р е н к а й Б о н д а р і в н у ).

Титаренко.

А цур вам! Які веселі!

І скачуть, як навісні!

Бондарівна.

(говорить до Ти т а р е н к а , і не знати, чи жартує, чи серйозно)

Старенькі батьки в оселі

Не зроблять всього одні:

Води наносити,

Борщу наварити,

Корова, свині…

Дівчата.

І горб на спині

Від каторжної роботи,

Щоб кусник покласти в рота.

Бондарівна.

Цицьте! Шануйтеся! Чи скажені?

Що ви сьогодні такі дурні?

Титаренко.

Зараз я коси схоплю у жменю,

Знатимуть тут мені!

(Робить рух, ніби хоче переловити д і в ч а т ; ті, регочучи, розбігаються. Ти т а р е н к о бере Б о н д а р і в н у за руку).

Ти між тими дівками - пава,

Тільки очі твої сумні.

Бондарівна.

Знаєш, снилось вночі мені,

Що мене у ставку купала

Мати. Рочків мені зо п’ять.

Я розплакалась - і кричать,

А на березі тім - горбатий

Дід закликав мене - старий

І зарослий, неначе вій.

Ззаду нього - облізла хата

І подвір’я брудне. І тут

Мене в човен саджають руки,

Ніби материні, і стука

Весла, і голоси гудуть

Дивні…

Титаренко.

(прихиляє її до себе)

Цур їм, таким снам!

В воду поглянь, забудь.

Бондарівна.

(наче крізь сон)

Ох, і далека путь!

Ох, і тісна-тісна

Чорна труна човна…

Титаренко.

(трусить її за плечі)

Сонце, отямся! Сни

Часом такі дурні.

Прийдеш на свято? Нічка

Літняя невеличка,

В ратуші стільки люду!

Весь Богуслав гуля.

(Нахиляється до Б о н д а р і в н и , вона заплющує очі, вже майже торкається його губами, коли раптом із реготом відскакує).

Бондарівна.

Вуса твої колючі!

(Повертається бігти, кричить уже на бігу).

Що ти, як стовп, укляк?

В ратуші буду!..

Завіса.

ДІЯ ІІ.

У ратуші грають м у з и к и . Д і в ч а т а і х л о п ц і танцюють. Поміж них кружляють Б о н д а р і в н а і Ти т а р е н к о . Коли вони сходяться у танку, Ти т а р е н к о встигає швидко сказати Б о н д а р і в н і кілька слів.

Титаренко.

(перераховує)

…Три разочки намиста,

Ще хустину барвисту,

Далі крайку шовкову…

Бондарівна.

(сміється)

Підприємство збиткове

Буде!

Титаренко.

Я обіцяю -

Не лишу без гостинця!

Бондарівна.

(на хвилю притискається до Ти т а р е н к а , мов перед довгою розлукою)

Хоч на мить наодинці…

Ти ще тут - вже скучаю.

Розчахуються двері. Музика стихає. Заходить п а н К а н ь о в с ь к и й , позаду нього ж о в н і р и .

Пан Каньовський.

(до м у з и к )

А веселої польки?

Щоб у боці до кольки,

Чобітки - на лахміття…

(М у з и к и грають польку. П а н К а н ь о в с ь к и й підхоплює першу-ліпшу д і в ч и н у, виявляється, Б о н д а р і в н у ).

Хто ж ця красна дівиця?

П а н К а н ь о в с ь к и й веде Б о н д а р і в н у у швидкому танку. Велика зала починає кружляти. Миготять обличчя д і в ч а т і х л о п ц і в , серед них раз у раз виринає бліде лице Ти т а р е н к а .

Пан Каньовський.

(до Б о н д а р і в н и ).

Де ховалася, квітко,

Ти від любого пана?

Чарівна і жадана…

(Пристрасно шепоче).

Дам я батькові відкуп,

А ти підеш зо мною

Та й до панських покоїв…

П а н К а н ь о в с ь к и й хоче міцніше пригорнути Б о н д а р і в н у, але вона зненацька дає йому ляпас. П а н К а н ь о в с ь к и й зло шарпає Б о н д а р і в н у за руку, аж вона заточується. Ти т а р е н к о підбігає і штовхає п а н а К а н ь о в с ь к о г о в груди, вихоплює з-за халяви чобота ніж.

Пан Каньовський.

(ошелешено)