Туманність Андромеди

Мвен Мас жахнувся. Що ж буде, коли музика вимагатиме ще більшого прискорення? Танцювали не тільки ноги, не тільки руки — все тіло дівчини відповідало на полум’яну музику не менш палким диханням життя. Африканець подумав, що коли давні жінки Індії були такі, як Чара, то поет мав рацію, порівнявши їх з полум’яними чашами і давши цю назву жіночому святу.

Червонувата засмаглість Чари у відблисках сцени й підлоги набрала яскравого мідного відтінку. Серце Мвена Маса шалено забилося. Цей колір шкіри він бачив у людей казкової планети Епсилон Тукана. Тоді ж він узнав, що може існувати така одухотвореність тіла, здатного своїми рухами, найтоншими змінами прекрасних форм передати найглибші відтінки почуттів, фантазії, пристрасті, благання про радість…

Раніше весь звернутий у недосяжну далечінь дев’яноста парсеків, Мвен Мас зрозумів, що в безмежному багатстві краси земного людства можуть бути квіти такі ж прекрасні, як і дбайливо викохуване ним видіння далекої планети. Але тривале прагнення до неможливої мрії не могло зникнути так швидко. Чара, скидаючись зараз обличчям на червоношкіру дочку Епсилон Тукана, зміцнила вперте рішення завідуючого зовнішніми станціями.

Евда Наль і Веда Конг — самі чудові танцюристки, вперше побачивши танці Чари, були приголомшені. Веда, в якій жив учений-антрополог та історик стародавніх рас, вирішила, що в далекому минулому жінок Гондвани, південних країн, завжди було більше, ніж чоловіків, які гинули в боях з силою-силенною небезпечних звірів. Пізніше, коли в багатолюдних країнах Півдня утворилися деспотичні держави стародавнього Сходу, чоловіки теж гинули в/постійних війнах, найчастіше викликаних релігійним фанатизмом або випадковими примхами деспотів. Дочки півдня вели трудове життя, в якому відточувалась їхня досконалість. На Півночі, де густість населення невелика і небагата природа, не було державного деспотизму Темних століть. Там чоловіків зберігалося більше, жінки цінувалися вище і жили з великою гідністю.

Веда стежила за кожним жестом Чари і думала, що в її рухах є дивовижна двоїстість: вони одночасно і ніжні й хижі. Ніжність — від плавності рухів і незвичайної гнучкості тіла, а хиже враження складається від різких переходів, поворотів і зупинок, які відбуваються з майже невловимою швидкістю хижака. Цю вкрадливу гнучкість темношкірі дочки Гондвани здобули протягом тисячоліть важкої боротьби за існування. Але як гармонійно вона зливалася в Чарі з твердими й дрібними крітсько-еллінськими рисами обличчя! В коротке уповільнення адажіо вплелися частіші дисонанснї звучання якихось ударних інструментів. Стрімкий ритм зльотів і падінь людських почуттів у танці відтворювався чергуванням насичених рухів і майже повним припиненням їх, коли танцюристка завмирала непорушною статуєю. Пробудження дрімаючих почуттів, бурхливий спалах їх, знесилений спад, загибель і нове відродження, знову бурхливе й незвідане життя, сковане і незборене невідворотним поступом часу, з чіткою і невблаганною визначеністю обов’язку і долі. Евда Наль відчула, яка близька їй психологічна основа танцю, як її щоки починають пашіти і прискорюється дихання… Мвен Мас не знав, що балетну сюїту композитор написав спеціально для Чари Нанді, але перестав лякатися ураганного темпу, побачивши, як легко справляється з ним дівчина. Червоні хвилі світла обіймали її мідне тіло, обдавали червоними сплесками дужі ноги, танули в темних звивинах оксамиту, зорею рожевіли на білому шовку. Її закинуті назад руки повільно завмирали над головою. І раптом, без будь-якого фіналу, увірвалося буйне звучання наростаючих нот, зупинились і згасли червоні вогні. Високий купол залу спалахнув звичайним світлом. Стомлена дівчина схилила голову і сховала обличчя у густому волоссі. Слідом за тисячами золотих спалахів почувся глухий шум. Глядачі виявляли Чарі найвищу шану артиста — дякували їй, вставши і піднімаючи над головами складені руки. І Чара, безтрепетна перед виступом, знітилась, відкинула з обличчя волосся і втекла, звернувши погляд на верхні галереї.

Розпорядники свята оголосили перерву. Мвен Мас кинувся шукати Чару, а Веда Конг і Евда Наль вийшли на гігантські, шириною з кілометр, сходи з блакитного непрозорого скла-смальти, що вели від стадіону прямо в море. Вечірні сутінки, прозорі й прохолодні, викликали в обох жінок бажання скупатися за прикладом тисяч учасників свята.

— Вона чудова артистка, — мовила Евда Наль. — Сьогодні ми бачили танець сили життя! Це, очевидно, і є Ерос стародавніх…

— Я теж зрозуміла Карта Сана, що краса насправді важливіша, ніж нам здається. Вона — щастя і зміст життя, він добре сказав тоді. І ваше визначення справедливе, — погодилась Веда, скидаючи туфлі і занурюючи ноги в теплу воду, що хлюпотіла на сходинках.

— Справедливе, якщо психічна сила народжена здоровим, повним енергії тілом, — поправила Евда Наль, знімаючи плаття і кидаючись у прозорі хвилі.

Веда наздогнала її, і обидві попливли до величезного гумового острова, що вигравав сріблом за півтора кілометра від набережної стадіону. Плоска, на одному рівні з водою, поверхня острова була оточена рядами наметів у формі черепашок з перламутрової пластмаси таких розмірів, щоб захистити від сонця й вітру три-чотири особи і повністю ізолювати їх від сусідів.

Обидві жінки лягли на м’якій, гойдливій підлозі “раковини”, вдихаючи вічно свіжі пахощі моря.

— Відтоді, як ми бачились на березі, ви ще більше засмагли! — сказала Веда, оглядаючи подругу. — Були біля моря чи це пілюлі загарного пігменту?

— Пілюлі ЗП, — призналася Евда. — Я була на сонці тільки вчора й сьогодні.

— Ви справді не знаєте, де Рен Боз? — допитувалась Веда.

— Приблизно знаю, і цього мені досить, щоб турбуватися! — тихо відповіла Евда Наль.

— Хіба ви хочете?.. — Веда замовкла, не довівши до кіпця думки, а Евда підвела ліниво опущені повіки і прямо глянула їй у вічі.

— Рен Боз мені здається якимсь безпорадним, ще не зрілим хлопчиськом, — нерішуче заперечила Веда, — а ви така цільна, з могутнім розумом, не поступаєтесь жодному чоловікові.

— Це мені говорив і Рен Боз. Але ви помиляєтесь в його оцінці, такій же однобічній, як і сам Рен. Це людина сміливого і могутнього розуму, величезної працездатності. Навіть тепер на планеті небагато знайдеться таких людей. В поєднанні з його здібностями інші його якості здаються недорозвиненими, бо вони такі, як у середніх людей або навіть більш інфантильні. Ви правильно назвали Рена — він хлопчисько, але разом з тим він — герой у точному розумінні цього слова. От Дар Вітер — у ньому теж є щось хлопчаче, але воно просто від надмірності фізичної сили, а не від нестачі її, як у Рена.

— А якої ви думки про Мвена? — поцікавилась Веда. — Тепер ви краще познайомилися з ним?

— Мвен Мас — красива комбінація холодного розуму і архаїчного шаленства бажань.

Веда Конг розсміялася:

— Як би мені навчитися такої точності характеристик!

— Психологія — мій фах, — знизала плечима Евда. — Але дозвольте мені тепер поставити вам запитання. Ви знаєте, що Дар Вітер дуже приваблює мене?..

— Ви побоюєтесь половинчастих рішень? — зашарілась Веда. — Ні, тут не буде згубних половинок і нещирості. Все до дзвінкості ясно. — І під допитливим поглядом ученого-психіатра Веда спокійно вела далі: — Ерг Ноор… наші шляхи розійшлися давно. Тільки я не могла підкоритися новому почуттю, поки він у космосі, не могла віддалитись і тим послабити силу надії, віри в його повернення. Тепер це знову точний розрахунок і впевненість. Ерг Ноор усе знає, але йде своїм шляхом.

Евда Наль обняла тонкою рукою плечі Веди.

— Виходить, це Дар Вітер?

— Так! — твердо відповіла Веда.

— А він знає?

— Ні. Потім, коли “Тантра” буде тут… Чи не пора нам повернутися? — вигукнула Веда.

— Мені пора залишити свято, — сказала Евда Наль, — відпустка закінчується. Попереду — велика нова робота в Академії Горя і Радості, а мені треба ще побачити дочку.

— У вас велика дочка?

— Сімнадцять. Син набагато старший. Я виконала обов’язок жінки з нормальним розвитком і спадковістю — двоє дітей, не менше. А тепер хочу третю — тільки дорослу!

Евда Наль посміхнулась, і її зосереджене обличчя засяяло ласкою кохання.

— А я уявила собі славного великоокого хлопчика… з таким же лагідним і здивованим ротом… але з ластовинням і кирпатенького, — лукаво сказала Веда, дивлячись перед собою.

Її подруга, помовчавши, спитала:

— У вас ще немає нової роботи?

— Ні, я чекаю “Тантру”. Потім буде тривала експедиція.

— Поїдемо зі мною до дочки, — запропонувала Евда, і Веда охоче погодилась.

Всю стіну обсерваторії закривав семиметровий гемісферний екран для перегляду знімків та фільмів, знятих потужними телескопами. Мвен Мас увімкнув оглядовий знімок ділянки неба поблизу північного полюса Галактики — меридіональну смугу сузір’їв од Великої Ведмедиці до Ворона і Центавра. Тут, у Гончих Псах, Волоссі Вероніки та Діві, була сила-силенна галактик — зоряних островів всесвіту у вигляді плоских коліс або дисків. Особливо багато їх було відкрито у Волоссі Вероніки — окремі, правильні і неправильні, в різних поворотах і проекціях, інколи надзвичайно далекі, на відстані мільярдів парсеків, іноді згуртовані в цілі “хмари” з десятків тисяч галактик. Найкрупніші галактики мають від двадцяти до п’ятдесяти тисяч парсеків у діаметрі, як наш зоряний острів або галактика НН 89105 + СБ23, що в давнину називалася М-31, або туманність Андромеди. Маленька, ледве сяюча туманна хмарка була помітна з Землі неозброєним оком. Уже давно люди розкрили таємницю цієї хмарки. Туманність виявилась велетенською колесоподібною зоряною системою, у півтора раза більшою, ніж навіть наша гігантська Галактика. Вивчення туманності Андромеди, незважаючи на відстань чотириста п’ядесят тисяч парсеків від земних спостерігачів, дуже допомогло пізнанню нашої власної Галактики.

З дитинства Мвен Мас пам’ятав чудові фотографії різних галактик, одержані за допомогою електронного інверсування оптичних зображень або радіотелескопами, що проникають ще далі в глибини космосу, як, наприклад, два велетенські телескопи — Памірський та Патагонський, кожний по чотириста кілометрів у діаметрі. Галактики — дивовижні скупчення сотень мільярдів зірок, відстань між якими становить мільйони парсеків, — завжди збуджували в ньому шалене бажання узнати закони їх будови, історію їхнього виникнення і дальшу долю. І головне, що тепер непокоїло кожного жителя Землі, — питання про життя на незліченних планетних системах цих островів всесвіту, про палаючі там вогні думки та знання, про цивілізації людства в таких надзвичайно віддалених просторах космосу.