Твори у п'яти томах. Том 2

А долі сивий наш козак

Дніпро з лугами виграває.

А онде, онде за Дніпром,

На пригорі, ніби капличка,

Козацька церква невеличка

Стоїть з похиленим хрестом.

Давно стоїть, виглядає

Запорожця з Лугу…

З Дніпром своїм розмовляє,

Розважає тугу.

Оболонками старими,

Мов мертвець очима

Зеленими, позирає

На світ з домовини.

Може, чаєш оновлення?

Не жди тії слави!

Твої люде окрадені,

А панам лукавим…

Нащо здалась козацькая

Великая слава?!

І Трахтемиров [8] геть горою

Нечепурні свої хатки

Розкидав з долею лихою,

Мов п’яний старець торбинки.

А он старе Монастирище,

Колись козацькеє село,

Чи те воно тойді було?..

Та все пішло царям на грище:

І Запорожжя, і село…

І монастир святий, скарбниця,—

Все, все неситі рознесли!..

А ви? ви, гори, оддали!!

Бодай ніколи не дивиться

8

Трахтемиров — містечко на правому березі Дніпра, неподалік Переяслава-Хмельницького.

На вас, проклятії! Ні, ні…

Не ви прокляті… а гетьмани,

Усобники, ляхи погані!!

Простіть, високії, мені!

Високії! і голубії!

Найкращі в світі! найсвятії!

Простіть!.. Я богу помолюсь…

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого бога,

За неї душу погублю!

Над Трахтемировим високо

На кручі, ніби сирота

Прийшла топитися… в глибокім,

В Дніпрі широкому… отак

Стоїть одним одна хатина…

З хатини видно Україну

І всю Гетьманщину кругом.

Під хатою дідусь сивенький

Сидить, а сонечко низенько

Уже спустилось над Дніпром.

Сидить, і дивиться, і дума,

А сльози капають… «Гай! гай!..—

Старий промовив. — Недоуми!

Занапастили божий рай!..

Гетьманщина!..» І думнеє

Чоло похмаріло…

Мабуть, щось тяжке, тяжкеє

Вимовить хотілось?

Та не вимовив…

.

«Блукав я по світу чимало,

Носив і свиту, і жупан…

Нащо вже лихо за Уралом

Отим киргизам, отже й там,

Єй же богу, лучче жити,

Ніж нам на Украйні.

А може, тим, що киргизи

Ще не християни?..

Наробив ти, Христе, лиха!

А переіначив

Людей божих?! Котилися

І наші козачі

Дурні голови за правду,

За віру Христову,

Упивались і чужої,

І своєї крові!..

А получчали?.. ба де то!

Ще гіршими стали,

Без ножа і автодафе [9]

9

Автодафе (португ.) — урочисте оголошення і виконання вироків середньовічної інквізиції, зокрема, спалення на вогнищі тих, що виступали проти догматів католицької церкви.

Людей закували

Та й мордують… Ой, ой, пани,

Пани християне!..»

Затих мій сивий, битий тугою,

Поник старою буй-головою.

Вечернє сонечко гай золотило,

Дніпро і поле золотом крило,

Собор Мазепин сяє, біліє,

Батька Богдана могила мріє,

Київським шляхом верби похилі

Трибратні давні могили вкрили.

З Трубайлом Альта [10] меж осокою

Зійшлись, з’єднались, мов брат з сестрою.

І все те, все те радує очі,

10

Три братні давні могили — три могили за п’ять кілометрів від Переяслава-Хмельницького.

З Трубайлом Альта… — Трубайло (Трубіж) — притока Дніпра, на якій стоїть Переяслав-Хмельницький. Альта — притока Трубежу. В тій місцевості над Альтою повстанці на чолі з Тарасом

Трясилом навесні 1630 р. вщент розгромили армію польського гетьмана Конецпольського.

А серце плаче, глянуть не хоче!

Попрощалось ясне сонце

З чорною землею,

Виступає круглий місяць

З сестрою зорею,

Виступають із-за хмари,

Хмари звеселіли…

А старий мій подивився,

Сльози покотились…

«Молюсь тобі, боже милий,

Господи великий!

Що не дав мені загинуть,

Небесний владико,

Що дав мені добру силу

Пересидить горе

І привів мене, старого,

На сі святі гори

Одинокий вік дожити

Тебе восхвалити

І твоєю красотою

Серце веселити…

І поховать побитеє

Гріхами людськими

На горах оцих високих,

І витать над ними…»

Утер сльози нехолодні,

Хоч не молодії…

І згадував літа свої

Давнії, благії.

Де, як, коли і що робилось?

Було що справді, а що снилось,

Які моря перепливав!..

І темний гайок зелененький,

І чорнобривка молоденька,

І місяць з зорями сіяв,

І соловейко на калині

То затихав, то щебетав,

Святого бога вихваляв;

І все то, все то в Україні!..

І усміхнувся сивий дід…

Бо, може, нігде правди діть,

Було таке, що й женихались,

Та розійшлися, не побрались,

Покинула самого жить,

В хатині віку доживати!..

Старий мій знову зажуривсь,

Ходив довгенько коло хати,

А потім богу помоливсь,

Пішов у хату ночувати.

А місяць хмарою повивсь,

Отакий-то на чужині

Сон мені приснився!

Ніби знову я на волю,

На світ народився.

Дай же, боже, коли-небудь,

Хоч на старість, стати

На тих горах окрадених

У маленькій хаті.

Хоча серце замучене,

Поточене горем,

Принести і положити

На дніпрових горах.

[Друга половина 1847,

Орська кріпость]

ІРЖАВЕЦЬ [11]

Наробили колись шведи

11

Іржавець — село на Чернігівщині (в кол. Прилуцькому повіті).

Великої слави,

Утікали з Мазепою

В Бендери з Полтави.

А за ними й Гордієнко… [12]

Нарадила мати,

Як пшениченьку пожати,

Полтаву достати?

Ой пожали б, якби були

Одностайне стали

Та з фастовським полковником [13]

Гетьмана єднали.

Не стриміли б списи в стрісі

У Петра у свата.

Не втікали б із Хортиці

Славні небожата,

Не спиняв би їх прилуцький

12

Мова йде про розгром під Полтавою 1709 р. шведських інтервентів на чолі з Карлом XII та полків зрадника Мазепи. Бендери — місто в Молдавії, в той час було під владою Туреччини.

Гордієнко, Кость — кошовий отаман Запорозької Січі, спільник І. Мазепи, перейшов на бік Карла XII.

13

Фастовський полковник — Семен Палій.