Твори в п'яти томах. Том V

Богдан не стерпів, щоб не здвигнути плечима: от розійшовся Олд-Бой! Але той вів своє:

— Цими коливаннями я не тільки спинятиму мотори, а й лікуватиму хворих, не тільки вбиватиму шкідників, а можливо і пересилатиму енергію на відстань… Що хочеш, зроблю! Ой, яка краса буде! Чудова картина, вері бьютіфул!

— Знов “фуул”? — докірливо перепитав Богдан, що вчув лише останній склад.

— Та ні, — відмахнувся Олд-Бой. — Не фуул, а бьютіфул, що означає “чарівно”!

Тим часом вони вже поверталися додому. На сходах будинку, де містилася лабораторія, їх зустрів Сашко.

— Ну, хлопці, я своє закінчив. Опромінив цілий мішок пшениці, засіяти ділянку вистачить. Цим закінчую опромінення сухого зерна, а завтра беруся до вологого. Здорово? Та чого ж ви не відповідаєте? Олд-Бой? Богдане?

Олд-Бой гордо пройшов повз нього, ніби не помітив на своїй дорозі такої комахи, як Сашко. Богдан глянув на молодого агронома і відповів, старанно вимовляючи слова:

— С-сину мій, ми втомились, і нам н-немає часу розмовляти з тобою. Н-на нас чекають в-важливіші справи.

І він пройшов далі, гордо, як і Олд-Бой, підвівши руду голову. Сашко подивився їм услід, похитав головою і сказав:

— Щось вони задумали… Ну, гаразд, треба буде постежити, щоб старина Олд-Бой не вчинив ще якогось ремонту генератора!.. Люко, чи скоро вже ви? Можна подумати, що у вас на опроміненні не кролик, а слон…

Люка не відповідала. Тому Сашко на східцях вийняв з кишені газету й почав читати.

А Олд-Бой і Богдан ішли далі. Вони за звичкою зазирнули до кімнати, де частенько, чекаючи своєї черги, сиділа в кріслі Люка. В кімнаті не було нікого. Богдан поглянув на Олд-Боя, той зневажливо відвернувся. І обидва пройшли до лабораторії.

Так, Люка була тут. Вона весело оглянулася на них і, забираючи свого кролика, промовила:

— Як чудово сьогодні працює генератор, Петре Микитовичу! Просто надзвичайно! І можна встигнути ще багато чого зробити! Я дуже вдячна і вам, і Богданові!

Товариші стояли, нічого не розуміючи: звідки така веселість, така лагідність?.. Люка, на ходу поправляючи складки халата, підбігла до них:

— Петре Микитовичу, ви золотко! Богданчику, тобі просто ціни немає!

Дівчина дзвінко розсміялася, поглядаючи на здивовані обличчя друзів, і вибігла з лабораторії, тримаючи кролика. Богдан подивився на Олд-Боя:

— Щ-що це означає?

Олд-Бой махнув рукою: мовляв, жінка, отже, не варт і запитувати, з ними все одно нічого не зрозумієш!.. Очевидно, Богдан погодився з ним, бо більше нічого не питав.

А тим часом Олд-Бой уже оглядав генератор, уважно придивляючись до кожної деталі, наче доти не бачив його вже тисячі разів. Він перевіряв гвинти, рахуючи їх швидкими помахами пальців; очима простежував вигнуту дугу контура самоіндукції; руками обмацував ще якісь деталі, любовно доторкуючись до них. Богдан сів на свій маленький стілець, з повагою дивився на Олд-Боя. А той дістав уже засмальцьовану записну книжку, розгорнув її — і тепер переводив очі з густо списаних сторінок до генератора й назад, ніби порівнював те, що було записано, з розміщенням деталей.

На столі лежав чистий аркуш паперу. Олд-Бой швидко почав щось записувати на ньому, малювати якийсь складний рисунок. Про Богдана він, здавалося, забув.

А той уважно стежив за ним, не знаючи, зрештою, лишатися йому в лабораторії, де Олд-Бой не звертав на нього уваги, чи піти геть. А коли Олд-Бой, одірвавшися від свого креслення, почав раптом нишпорити по численних шухлядах і шафах, діставати звідти різні химерні пристрої невідомого призначення — довгу товсту трубу, схожу на грамофонну, тільки що не вигнуту, а пряму, якусь річ, подібну до автомобільного сигналу, гумові шланги, заплутаний мережею проводів мікрофон, — Богдан зрештою не витримав.

— С-слухай, Олд-Б-бой, — жалісно звернувся він до нього, — як ти д-думаєш, чи існую я на світі? І взагалі, чи гадаєш ти колись звернути на мене увагу? Н-немов я нежива річ, стіл або стілець… Що ти робиш, хотів би я знати, і навіщо запросив мене сюди?

Почувши цей пристрасний монолог, Олд-Бой глянув на Богдана, кивнув головою, немовби хотів сказати “зачекай, я зараз!”. І справді, діставши з шафи ще якусь деталь, він полегшено зітхнув, закурив сигарету, вийнявши її з зім’ятої пачки, ще раз поглянув на своє креслення і мовив:

— Не все, далеко не все, май дір френд, мій любий друже, тут у мене такої бездоганної якості, як належало б бути під час справжнього конструктажу. Але найголовніші деталі все-таки є, я підібрав їх або поробив сам. Уяви собі, все це зроблено таємно від наших товаришів! І тобі я розповідаю тому, що маю до тебе велике довір’я. Ти ж справді мені допомагатимеш?

— З радістю. Тільки не знаю, як с-саме.

— Виконуватимеш те, що я тобі казатиму. Сумлінно й точно, — підкреслив суворо Олд-Бой.

— Гаразд, — слухняно схилив голову Богдан.

— Так от. Треба спочатку…

Раптом Олд-Бой знову замовк. Наче в нього майнула нова думка і він боровся з нею. Богдан покірливо стежив за ним. Нарешті Олд-Бой вигукнув:

— Три чорти й одна відьма! Зроблю з тебе зрештою грамотну людину, харчосмаче ти мій бідолашний.

— Н-ну, вже й бідолашний, — трохи образився Богдан.

— А то ні? Хіба ти розумієшся на справжній конструкторській роботі? Ну, скажи чесно!

Богдан ніяково знизав плечима й розвів довгі руки, зачепивши одною дерев’яну шафу.

— От, і я так вважаю. Тому доведеться пояснити тобі дещо, — вів далі Олд-Бой. — Витрачу, звісно, зайвий час, зате потім ти будеш корисніший. Про інфразвук я тобі вже казав, це ясно. Про електромагнітні коливання ти знаєш, зокрема про ультракороткі хвилі. Справа полягає в тому, щоб поєднати інфразвук і ультракороткі хвилі, навіть не ультра, а мікрокороткі, довжина яких — не метри і не сантиметри, а міліметри! Саме це я й задумав, май гуд феллоу, мій добрий хлопець. Задумав, тримав у секреті, а тим часом підготовив усе для такого експерименту.

— Н-навіть я не знав нічого про це? — в голосі Богдана дзвенів докір.

— А чим ти кращий чи гірший за інших? Крім того, я все-таки розповідаю саме тобі, а іншим — ні. Бо довіряю!

Логіка тут, звісно, була, і незаперечна.

— Так от, як поєднати коливання звукові й електромагнітні? — вів далі, вже забувши про випадкове сперечання, Олд-Бой. — Дуже просто, як звичайно це робиться. Взяти інфрасирену… — він взяв у руки прилад, схожий на автомобільний сигнал, — попередньо з’єднавши цю сирену з шлангами, які подаватимуть стиснене повітря від компресора… — Його руки швидко перебирали відповідні деталі майбутньої установки. — Скерувати нечутні коливання інфразвуку в мікрофон, який перетворює їх в електромагнітні, подати їх на генератор міліметрових хвиль — і все!