Твори в п'яти томах. Том V

Він голосно відповів кількома нерозбірливими словами.

Залізний люк над його головою відчинився. Звідти визирнув гітлерівський солдат. І майже водночас пролунав короткий, сухий постріл з пістолета. О, недаремно він мав славу неабиякого стрільця!

Хапаючись омертвілими руками за східці, фашист падав униз. Ще мить — і гітлерівець покотився до зовнішніх дверей башти. Увага, спокійніше! Чи немає там ще когось?

Немає, бо в тиші було чути тільки неясні звуки, що долинали знизу, з боку горища. Чийсь здивований вигук. Мабуть, гітлерівці знайшли першого солдата. Ну, гаразд!

Він хутко збіг униз, підняв важкого фашиста і випхнув його на дах. Потім зачинив двері, засунув важкий засув. Так буде спокійніше.

Тоді знову збіг сходами і через люк вийшов на верх башти, відчуваючи, як шалено калатає серце.

Нікого. Мабуть, їх тут було тільки двоє. Один пішов раніше, другого він застрелив тут. Спарений кулемет дивився в небо. З його замка звисали стрічки з патронами. Ящики з запасними стрічками стояли біля кулемета. Зенітне кулеметне гніздо! Добре, тепер він озброєний непогано… Знизу долинули голоси гітлерівців. Вони бігли сюди, до башти. Нічого, тепер він хазяїн становища!

Він зачинив важкий залізний люк, що вів униз. У тому люкові були два отвори, невеличкі, але зручні для спостереження. Гаразд, можете йти, панове фашисти!

Знову долинули люті вигуки. Гітлерівці побачили перед баштою другого вбитого солдата. Вони щось вигукували, вони намагалися відчинити двері.

Він обережно, лежачи на підлозі башти і тримаючись руками за стояки поруччя, глянув униз. Так, звідси добре видно дах. Гітлерівці внизу. Їх чимало — чоловік двадцять. Еге, скільки їх женеться за ним!

Пролунав постріл. Куля дзвінко вдарилась об поруччя біля його голови. Помітили все-таки! Та це байдуже, все одно вони знають, що він тут.

Він одповз од краю башти і ліг біля кулемета. Ще постріли. В повітрі просвистіли кулі. Він посміхнувся: іграшки!

У ранковому серпанку перед його очима розкинулося велике місто. Знайомі обрії, знайомі обриси…

Он, праворуч, велетенські корпуси заводу, яким усі пишалися. А яке було свято, коли відкривали завод кілька років тому! Як чітко, гордовито вимальовувалися в небі обриси будов заводу-велетня!

Тепер це чорні руїни.

Він повільно оглянув місто. Колись гомінке, веселе, сповнене життя, тепер воно було мертве, безлюдне, похмуре кладовище. Фашисти ходили цим містом, хазяйнували тут, командували в ньому…

Проте не дуже командували. І те, що він тут, — доказ цьому. Його загін… ні, точніше, підпільна група, — робила своє діло. Мимоволі він пошукав очима той будинок. Ондечки… Тепер це руїни. Там розмістився гітлерівський штаб. І сьогодні вночі він злетів у повітря. Товариші втекли, а він… він мав одвернути увагу від підривників. І відвернув. Шкода тільки, що не пощастило до кінця ошукати гітлерівців. Вони таки не загубили його сліду. І ось він тут.

Треба зважити становище. Врятуватися уже не зможе. Це ясно. Його оточили. Але і взяти його легко їм не вдасться. Це теж ясно. Отже, він має нове бойове завдання: віддати своє життя якнайдорожче, знищити якнайбільше ворогів.

Йому пощастило. Він має додаткову зброю — спарений кулемет. Гаразд!

Він хрипко, нервово засміявся. Гітлерівською зброєю нищити фашистів? Чудово! Шкода, товариші не знають, не бачать усього цього… Сюди, на башту, не зазирнеш. Вона висока.

Знизу долинуло гуркотіння. Фашисти намагалися вдертися до башти. Він роззирнувся.

З другого боку кулемета знайшов сумку. Сухарі… пляшка з водою… Е, це добре! Сигарети! І сірники. Він запалив сигарету, несмачну німецьку сигарету. Але це, звісно, краще, ніж нічого. Давненько не курив. Патрони… і більше нічого.

Ні, ось щось іще. Зім’яті газети, якийсь мотлох і згорток. Що в ньому? Червона тонка тканина, на ній золота фарба. Та це ж прапор! Радянський прапор з золотим серпом і молотом, якого, мабуть, свого часу підіймали на свята на цій башті. Німці не помітили його серед мотлоху. Чудово!.

Він знову засміявся і підвів голову. Бліде зимове блакитне небо широкою чашею розкинулося над ним. Флагшток з тонкими мотузками, що гойдалися під подувами легкого вітру, здіймався у блакитне небо.

Гуркіт унизу обірвався. Гітлерівцям пощастило вибити зовнішні двері башти. Він прислухався. Солдати біжать сходами? Добре!

В одну мить він опинився біля люка. Крізь вузенькі отвори було чудово видно темні постаті фашистів, що обережно підіймалися вгору. Він просунув дуло пістолета в отвір, націлився.

Один за одним пролунали три постріли. У відповідь почулися крики і тупотіння гітлерівців, що тікали.

Частим, безладним дробом внизу застукотіли постріли. Фашисти стріляли навмання. Кулі з скреготом ударялись об залізо. Він посміхнувся. Витрачати патрони треба тільки напевно. Крім того, тепер гітлерівці деякий час обмірковуватимуть, що їм робити.

Од збудження в нього тремтіли пальці, коли він прив’язував червоний прапор до мотуззя на флагштоці. Серце стискалося в грудях, поки він обережно натягував мотуззя. Прапор повільно піднімався вгору, плив уздовж флагштока в небо — вище, вище, вище…

Та ось прапор злетів до верхнього кінця флагштока. На якусь мить наче завмер, і зразу ж його підхопив свіжий подув вітру. Червоне яскраве полотнище розгорнулося. Блиснула горда золота емблема Країни Рад — трудові серп і молот. Прапор маяв у небі. Червоний прапор маяв у блакитному небі над похмурим, великим містом, яке захопили фашисти.

Його було видно звідусіль — з вулиць, з майданів, з вікон будинків. Гордий червоний прапор, він вільно майорів у небі, недосяжний для гітлерівців, прекрасний, як одвічний символ боротьби й перемоги.

Постріли знизу припинилися. Мабуть, фашисти зрозуміли недоцільність стрілянини. Але що вони вигадають тепер?

Гучний вибух десь біля поруччя башти струсонув повітря. Ще один… ще… Ага, гітлерівці вирішили закидати його гранатами. Що ж, це може дати їм перевагу, якщо…

Але башта була висока. Гранати не долітали до неї. Йому це не пошкодить, а самих фашистів, що були внизу, може поранити. Добре.

Треба підтягти кулемет ближче до краю башти.

Він підповз до краю, до поруччя. Треба перевірити, чи не тримають вороги під обстрілом дах башти. Надівши пілотку на паличку, що лежала біля поруччя, він повільно підняв її вгору. І враз затріщали постріли. Кулі верескнули над ним, хоч жодна й не потрапила в пілотку.