Твори
Шрифт:
Високолоба Валентина — завжінвідділом повпаркому 7„
Іванов каже:
— І в Пітері б згодилась.
А Мура каже з апломбом:
— Пітер — цитаделя революції, й форт його — Кронштадт 8.
...А Же ще не прийшла, замість чорної дошки (за буйство) комуна ухвалила: два рази зверх норми прати комунальне шмаття.
Мура зазначає:
— Так і треба. Буде знати, сволочишка.
В
...Коли всі сходяться — гармидер.
Мура кричить:
— Ан-дре!
...А от про телефон так і забув сказати: в комуні є телефонний апарат без дроту.
Андрій підскакує до телефону, бере трубку і —
— Агов!
Мура з апломбом:
— Не агов, а альо!
Всі:
—, Ша!
— Ша!
...Тиша.
Андрій голосно:
— Агов!
Комуна:
' — Агов!
Потім від телефону урочисто-натхненна промова:
— Ша. Перекличка йде по соціалістичній федеративній радянській республіці..,, Відкіля? Ага, чую. Передавайте далі по лінії. Чумаківська комуна в бурю непівського 9лихоліття почуває себе твердо й непохитно. Комуна певна, що вона є шматок мудрого серця республіки. Капітан комуни, Іванов, салютує в усі кінці, в гнізда братерських комун федерації. Румпель в наших руках. Ганьба нудьгуючим. Смерть неврастенії. Комуна ще раз салютує своїм буйним переконанням: шлях важкий, але шлях до комунізму. Гряде час світової революції. Слава комунам федерації! Слава Чумаківській комуні!
В комуні крик:
— Слава!
— Слава!
Екзальтований Андрій скочив на стіл, приймає позу диригента й заводить:
— Чуєш, сурми заграли.
— Слава! Слава!
„.А потім сідають пити чай.
«„.Монастирський годинник.
— Бов! Бов!
Із сходу надходить синя гроза. Півнеба обхопила важка хмара. Завмерли дерева. Ні шелесне. Далеко гримає, а блискавиці ріжуть безкраї степи.
Ой буде горобина ніч! Буде!
...Мура похилила голову на Андрієве плече, а Андрій у задумі. Бідний хлопчисько: гігантські образи ріжуть його мозок — він поет. Завтра почуємо від нього чудову поезію «громовиця».
...Із сходу надходить синя гроза. Іванов сидить за ломберним столом, але там не карти, а звичайнісінькі інструкції: треба переробити й розіслати завтра по волостях.
Же:
— Іване! Подивись — гроза.
— Не мішай, Же.
Мура натхненно:
— Нещасна гроза. Коли б вона знала Івана, не одну б мо-лонню послала сюди.
...А Варвара хреститься в куточку, щоб не бачили.
За столом усі, крім Валентини: Валентина в Дубівській волості на роботі.
Же язвить: і
— Товаришу Йосипе. Відкіля це: «гонителі земства й ані-бали лібералізму»?
Гордієнко спокійно відповідає:
— Здається, записано... (виймає записну книжку)... Це з книги «за 12 лет» Вл. Ільїна 10(Н. Леніна), видання Петроградської ради депутатів 1919 року, сторінка 157.
Іще говорить спокійно:
— Можна взнати й це, наприклад: «Ернст Геккель 11і Ернст Мах» 12— є розділ теж із книги Леніна «Матеріалізм і емпіріокритицизм» , Держвидав. 1920 р. Або, скажімо, передмова до третього видання «Анти-Дюрінг» 14написано... зараз скажу... Лондон, 23 травня 1894 року, цебто за три роки, три з половиною місяці й один день пізніш мого народження.
Кімната не витримала — регіт.
Гордієнко спокійно п’є чай.
...Гроза йде.
VI
Валентина... ах, який у неї високий лоб, як башта (люблю високолобих.— М. X.). Валентина несе обов’язки й начальника города, що одвели комуні за Зубівською левадою. А Іванов — начальник кампаній. Місяць має чотири тижні, а два з них призначається для кампаній. Наприклад, тиждень уборки черво-ноармійських казарм (іде вся комуна), тиждень марксистського знання і т. д.
...Бігли дні (в комуні завжди біжать дні). Вибивалась городина. Після обіду всі виходили на роботу до Зубівської левади. Андрій декламував свої експромти, Іванов підганяв комуну, а комуна кричала:
— Нещасний прикажчику... Геть комбурів 15!
А коли сонце розсипалось на далеких зелених гонах, а в монастирі дзвонили до вечірні, комуна становилась у два ряди й з піснями йшла містом додому. '
Іванов ішов попереду й командував зводом, він же починав пісню. Одна рука в Іванова (забув сказати) висить: його ранило каледінським 16снарядом, а другою рукою він розмахує в такт:
— Ать! Тва! Ать! Тва! ,
Іноді Же каже:
— А .може, пісень не треба?
Комуна в регіт:
— Браво! Же соромиться обивателів.
Тоді Же починає перша, і так дзвінко, що на тротуарах зупиняються.
Але от приїздить із волості Валентина. До Іванова:
— Іди сю-юди. Треббба по-о-орадитись.
Іванов:
— Кажи тут.
Валентина мнеться.
Звичайно, Андрій схоплюється Їїкричить несамовито:
— Це свинство. Чого тут не кажеш? Ховаєш од мене? Яцього не допущу! Я вимагаю, щоб од мене не було партійних тайн» Я все мушу знати. Це свинство.
(.„Андрій безпартійний.)
Потім він ще кричить і доказує, що йому треба все знати, інакше він не може орієнтуватися»