У відкритому морі

— По руссішу ферштеєн зі?

Відповіді не було.

— Хенде хох! Здавайтеся — кажу! Бо інакше діло шлєхт, усім вам капут! Ясно?

— Русе, здавайся! Здавайся, русе… — понуро твердив якийсь меланхолійний голос.

— От йолопи! — обурився Чижеєв. — Не нам, а вам здаватися сказано! Хенде хох, кажу!.. — знову закричав він униз, але при цьому, видно, висунувся більше, ніж слід було. Знизу гримнув постріл. Куля шльопнула об стальний пружок кришки і, пискнувши, відлетіла вбік.

— От кретини нещасні! — розізлився Чижеєв. Він сплюнув у люк і додав: — Переговори закінчені. Енде!

Фашисти не робили ніяких нових вилазок. Втративши надію спекатися чорноморців, які захопили рубку, вони вирішили не поринаючи іти до своїх баз.

У підводному човні швидко запрацював дизель.

— Підірвати б їх, — запропонував Восьмьоркін. — Підготовимо снаряди і кинемо в люк. Хай усі к бісу летять.

— Смілива ідея, але нерозсудлива, — сказав мічман. — По-перше, снаряди від удару можуть і не розірватися, а, по-друге, нам нема потреби злітати в повітря. Кожен моряк повинен жити до останньої крайності.

Не забувайте, що в баркасі поранений Чупчуренко, за нього теж треба подумати. У мене інша думка: нашкодити якнайбільше — і навтікача. Ніч нас прикриє.

— Прикриє чи накриє — діло темне, — пробурчав Чижеєв. — Накажете діяти?

— Дійте, братця! — раптом незвичайно лагідно сказав Кльоцко. — Я помаленьку снарядами займусь, а ви з баркаса притягніть усе, що може горіти. Зрозуміло?

— Менше, як наполовину, — відповів Чижеєв, — але гадаю, під кінець зрозуміємо.

Перебираючись на баркас, Чижеєв сказав Восьмьоркіну:

— Боцман задумав лишитись на підводному човні, а нас на баркасі спровадити. Це не вийде. Краще я підірву і вплав відійду. Я вивернусь.

— Оце так придумав! — обурився Восьмьоркін. — А хто за мотором стоятиме? Підривати човен — мені. Я можу тридцять кілометрів пропливти. На змаганнях перевірено.

— Тоді потягнемо жеребок. У якій руці в мене запальничка?

— У лівій. — Восьмьоркін схопив Чижеєва за руку.

Він вгадав. Спір кінчився.

Моторист з гаковим перетягли на човен бідон із запасним бензином, ганчір'я, пробкові пояси і два старих бушлати.

— Мало, — сказав Кльоцко. — А пояси ще згодяться, віднесіть їх назад. Несіть весла, рибіни ^[10] , чохли… Коротше: все, що горить.

Не минуло й півгодини, як у рубці з'явилася купа нарубаного дерева та всякого шмаття, змоченого мазутом та бензином. Боцман познімав з усіх снарядів захисні ковпачки. З трьох гільз відсипав порох і почав майструвати саморобні бомби. Він загортав снаряди у ганчір'я, облите бензином, присипав порохом і, ще раз загорнувши в ганчір'я, засовував їх під барбет, під місток.

Бікфордового шнура не було. Мічман вирішив підірвати снаряди вогнем, розкладеним у надбудові підводного човна. Найбільше вогнище, за його задумом, мало спалахнути біля вихідного люка, щоб підводники не змогли вибратися нагору і загасити полум'я. Відкинуту кришку люка він міцно принайтовив до палуби антенним тросом.

— Тепер усі на баркас, — сказав Кльоцко, закінчивши свою роботу. — На Чупчуренка надіньте два рятувальних пояси і спускайте баркас на чисту воду. Тільки глядіть, щоб він не перекинувся. На підводному човні лишаюсь я.

— Так не вийде, товаришу мічман, — сказав Чижеєв. — Ми тут хвилинні комсомольські збори провели. Так би мовити, перестрахувалися, щоб згідно з вашою радою мудро і розумно вирішувати. Без вас команда баркаса загине у відкритому морі. А мені за мотором треба стояти. Висадження в повітря покладено на Восьмьоркіна.

— Ич, які прудкі! — Кльоцко був вражений словами Чижеєва, але за звичкою заперечував із грубуватою зверхністю: — А може, я інакше накажу?

— Наказуйте, але те не по совісті буде…

— Припинити розмови! Бачите, у них дизель щось барахлить. Повітря, мабуть, мало, хід зменшили. Швидше спихайте баркас…

Квапливо спускаючи баркас із залитої палуби в море, Восьмьоркін з Чижеєвим, не змовляючись, ніби ненароком, зіпхнули в нього мічмана. Потім Чижеєв стрибнув у баркас і, немов боячись упасти за борт, учепився за Кльоцка і повис на ньому. А Восьмьоркін тим часом з усієї сили відіпхнув суденце і обрубав буксирний кінець. Він знав, що Чижеєв провозиться з мотором стільки часу, скільки йому потрібно для завершення вибуху.

Лишившись на підводному човні, Восьмьоркін передусім роззувся, потім оглянув відкинуту кришку люка, принайтовлену до палуби антенним тросом.

Тепер не можна було гаяти й секунди. Восьмьоркін полив залишками бензину заготовлене ганчір'я і скіпки, потім запалив багаття.

Роздмухане вітром полум'я швидко перекинулося на рубку. Спалахнув бензин.

З баркаса було видно, як Восьмьоркін підняв руки до обличчя. На ньому задимів одяг.

Кльоцко, який до цього лише азартно вигукував: «Що робить… Ну що робить, чортяка!» і обіцяв після повернення послати Восьмьоркіна на гауптвахту, раптом несамовито загорлав:

— Стрибай! У воду пірнай, кажу!

Восьмьоркін прямо з містка стрибнув у багряні хвилі.

Величезне вируюче багаття віддалялося від баркаса, — освітлюючи море на десятки кабельтових. Здалеку було добре видно Восьмьоркіна серед хвиль.

— Включити мотор! — наказав Кльоцко.

Мотор, з яким Чижеєв ніяк не міг справитися, враз застугонів. Баркас, розвиваючи повний хід, через якихось дві-три хвилини наздогнав Восьмьоркіна.

В цей час із підводного човна спочатку донісся якийсь тріск, а тоді повітря струсонули три могутні вибухи. Вгору полетіли уламки заліза.

Кльоцко зірвав з голови мічманку і переможно вигукнув:

— З перемогою, товариші!

У морі стало темно.

Восьмьоркін видряпався на баркас. Він буркнув:

— Оце б сто грам похідних та в кубрик на суху постіль.

— Скоріше роздягайтесь та сушіться біля мотора, — сказав Кльоцко.

Голос боцмана був на диво лагідним, у ньому навіть вчувалася ніжність.