У відкритому морі
Шрифт:
Розділ третій
Восьмьоркін весь палав. У вухах його дзвеніло, обпечене обличчя щеміло. Звикнувши до темряви, він намацав анкерок [11] з прісною водою, жадібно напився, обмив палаючі шоки, поволі почав стягати з себе мокрий одяг і розвішувати його для сушіння на тремтливий кожух мотора.
Баркас мчав по пінявих хвилях, легенький вітрець дув назустріч.
«Чи правильно я держу курс? — витверезівши від недавніх радощів, непокоївся
— Виключити мотор! — наказав Кльоцко. — І передати сюди анкерок. З цієї хвилини пити лише з мого дозволу.
— Все ясно! — виключаючи мотор, зітхнув Чижеєв. — Потопивши човен, ми самі переходимо на становище тих, що зазнали аварії. З нагоди такої блискучої перспективи, товаришу мічман, хотілось би знати: чи є на Чорному морі безлюдні острови? Коли нас принесе до них? І з якого часу можна буде вас називати Робінзоном Крузо?
— Вам усе жарти, — похмуро відповів Кльоцко, — а становище серйозне: до світанку доведеться дрейфувати у відкритому морі. Щоб марно не нудитися, всі лягайте спати. Першу вахту відстою я. На «собаку» [12] розбуджу Чижеєва.
Нічого не поробиш. Восьмьоркін мовчки натягнув на себе зігрітий на моторі одяг і ліг поруч із Костем Чупчуренком.
Чупчуренко марив уві сні, збиваючи ногами брезент, і час від часу стогнав.
— Ти не придави його, Стьопо, — сказав Чижеєв, примощуючись біля мотора. — І так його діло кепське: де на безлюдному острові госпіталь знайдемо? Кажуть, що наш мічман по-морському лікувати мастак. Медузу, котра більша, на живіт покладе, черепашку розітре, травицею морською придавить, вилається по-чаклунському — і все…
— Перестань базікати! — різко обірвав Кльоцко надміру балакучого моториста. — Вранці побачимо, що з ним, а зараз — дроб… відбій!
І він свиснув у боцманську дудку, знайдену в кишені мокрого кітеля.
Цілу ніч вітер дув у високий борт накрененого баркаса, гнав його все далі й далі в море.
Мічман не спав. Боячись, що сильні пориви вітру можуть перекинути хистке суденце, він весь час повертав стерно, намагаючись тримати баркас носом проти хвилі.
Матроси безтурботно спали. Навіть Кость Чупчуренко перестав стогнати. «Чи не вмер?» подумав Кльоцко.
Стараючись нікого не зачепити, він обережно підібрався до пораненого, рукою помацав його гарячий лоб і, заспокоївшись, знову сів за стерно.
«Чим я їх завтра нагодую? — думав він. — Якщо не до берега, то хоча б до банки якоїсь неглибокої прибило. На мілині можна і рачків наловити, і рибою поживитися. Вогонь у нас буде. А втім, на таких харчах довго не протримаєшся. Треба парус робити. Удень подивимося, з чого його зшити. Шкода, що все сухе дерево перевели. Що замість щогли поставлю? Хоч би світало швидше!..»
Але до світанку ждати було довго. Мічман змерз на вітрі, від утоми його клонило на сон.
— Видно, «собака» настає, — вголос промовив він. — Пора зміну будити.
Він розштовхав, підняв на ноги Чижеєва і, щоб не вихолодити зігрітого місця, зараз же ліг сам.
— Товаришу Чижеєв!.. — сказав
боцман.— Єсть Чижеєв!
Хвилину, а може й більше, моторист простояв, чекаючи наказів по вахті. Спершу він почув розмірене дихання, потім легкий свист і трубний звук, що виривався з могутніх ніздрів боцмана. Мічман спав.
Над морем стояла туманна мла. Вологий холод, здавалося, пробирався не тільки за комір сорочки, але й заповзав під шкіру, в кров. Щоб зігрітися і остаточно прогнати від себе сон, Чижеєв напружився, став у положення боксера і запрацював кулаками. Кумедні стрибки і безглузді рухи, які почав виробляти моторист, на рингу називалися боєм з тінню. Відбиваючись від когось незримого, Чижеєв тицькав кулаками в повітря, відхилявся, дрібно перебирав ногами, відскакував назад, наступав і тіснив примарного противника на ніс баркаса…
Важка дрімота все ще не покидала його. Він обполоснув обличчя забортною водою і потягнувся за анкерком, але, згадавши заборону боцмана, відвів руку.
Зітхнувши, Чижеєв підхопив повну пригорщу солоної води, ковтнув і скривився з огидою.
«Попоїсти б чого-небудь», подумав він і почав нишпорити по кишенях, сподіваючися знайти хоча б грудочку забутого цукру. Йому попадалися пружинки, ґудзики, нитки, шматки гумових трубок, огризки олівців та інші потрібні в матроському житті речі, але їстівного нічого не було.
Вітер проніс над морем якісь білясті тіні, імла почала поволі розвіюватися.
Несподівано Чижеєв уловив спершу невиразне бурчання моря, потім сильніший гул, хлюпання і вирування сколихнутої води.
«Що б це могло бути? — насторожившись, думав він. — Чи не підняти всіх по тривозі?.. Ні, підожду. Може, так хвиля хлюпає і снасть де-небудь гуде…»
Раптом за якихось два-три кабельтових, наче птах з розпростертими білими крилами, в голубому сяйві з імли вискочив швидкохідний катер, дивовижно схожий на сріблястотемного велетенського дельфіна з настовбурченим склоподібним спинним плавцем.
Розкидаючи воду на обидва боки, здіймаючи рої бризків, він з голосним фирканням і дивним свистом, схожим на гаряче дихання, промчав повз баркас і, як той привид, зник у тумані. Імла поглинула його.
Все це сталося так швидко, що Чижеєв подумав, чи не привиділось бува йому. Але блискуча піниста доріжка вдалині явно вказувала на те, що тут щойно промчалось швидкохідне судно.
Чижеєв прислухався, ждучи наближення катера, і не спішив будити товаришів. Він не хотів бути смішним. Хто повірить у появу дивного судна? Скажуть: «Задрімав на вахті». Не тривожив він друзів і ще через одне: шум катера і обриси невиразно нагадали йому щось дуже знайоме і близьке.
Напружуючи пам'ять, Чижеєв намагався згадати, коли йому доводилося бачити таке або подібне судно. Він перебрав усі бази, в які заходив крейсер, і вголос собі відповів: «Ні, не там! Де ж тоді?.. Де? Чи не перед війною? Ну звичайно…»
Перед його очима постав широкий Південний Буг. У сизому серпанку — місто Миколаїв. На березі — тоненька і струнка постать дівчини. Вітер роздуває її світле волосся. А по річці, розрізаючи воду, мчить у райдузі бризків на своїй «торпедо-байдарці» найкращий з-поміж людей — завзятий Тремихач. Його голова і плечі накриті целулоїдним ковпаком, схожим на горб або прозорий спайний плавець розлютованої морської тварини. Тільки «торпедо-байдарка» була менша, але вона мчала з таким же фирканням і свистом і так само розкидала воду на обидва боки.