Відродження

– Це навчить тебе не довіряти нічого цінного Робішодам, – зауважила мама, і батько так глибоко запхав руки в кишені, що показалася гумка трусів (либонь, хотів, щоб вони не втекли й не пішли кудись у неналежне місце).

Ленні Макінтош, син листоноші, втратив око, коли нахилився подивитися, чому «бомба з вишнями» [18] , яку він поклав у попатраний ананас, не вибухнула.

Мій брат Конрад втратив голос.

Тож ні – не всі ті речі були хорошими. <

18

Розсипний феєрверк червоного кольору.

empty-line/>

У першу неділю, коли преподобний Джейкобз піднявся на кафедру, у церкві зібралося більше людей, ніж за всі ті роки, що там проповідував товстий сивий добродушний містер Латур, читаючи свої доброзичливі, проте малозрозумілі проповіді й пускаючи рясну сльозу в День матері, який він називав Неділею матері (усі ці деталі мені люб’язно надала моя мати багато років по тому, бо сам я містера Латура не пам’ятав узагалі). Замість двадцятьох парафіян там зібралося чи не в чотири рази більше люду, і я пам’ятаю, як розлягалися їхні голоси під час Уславлення Бога: «Славте Господа, Котрий є джерелом всілякого благословіння, славте Його, ви, земні створіння». У мене від цього мороз поза шкірою пробіг. Місіс Джейкобз доволі вправно грала на органі. Її біляве волосся, перехоплене на потилиці простою чорною стрічкою, переливалося багатьма кольорами у світлі, що просочувалося крізь наш єдиний вітраж.

Ми поверталися додому en famille [19] , наші вихідні недільні черевики здіймали хмаринки куряви, і я опинився позаду батьків, тому почув, як мама висловлює своє схвалення. А ще полегшення.

– Він же такий молодий, я думала, він нам прочитає лекцію про громадянські права чи опір призову в армію, чи ще щось таке, – сказала вона. – А натомість він нам провів дуже хороший урок на тему Біблії. Я думаю, люди прийдуть ще. А ти?

– Ненадовго, – відповів їй батько.

19

Сім’єю (фр.).

– От уже, великий нафтовий барон. Великий цинік. – І мама грайливо стукнула його по руці.

Як виявилося, вони обоє мали рацію. Відвідуваність у нашій церкві не скотилася до рівня часів містера Латура (тобто не більше десятка парафіян узимку, що тулилися в купку одне до одного, аби зігрітися в опалюваній дровами церкві, де гуляли протяги), але поволі знизилася до шістдесяти, потім до п’ятдесяти й нарешті до рівня сорока з гаком, на якому й зависла, немов стрілка барометра в мінливий літній день. Причину цього природного відтоку парафіян ніхто не шукав у проповідях містера Джейкобза, котрі завжди були зрозумілими, приємними і заснованими на Біблії (ніколи нічого тривожного про атомні бомби чи марші свободи). Люди просто собі віддалилися.

– Бог тепер для людей не такий важливий, – пожалілась якось моя мама після особливо сумної кількості парафіян на проповіді. – Настане день, коли вони пошкодують про це.

За ці три роки наші збори методистської молоді теж зазнали помірного відродження. У добу Латура нас у четвергові вечори збиралося заледве більше від десятка, до того ж четверо мали прізвище Мортон: Клер, Енді, Кон і Террі. У добу Латура мене вважали ще замалим, щоб ходити на ці збори, за це Енді часом давав мені щигля по лобі й називав везучим каченям. Якось раз я запитав у Террі, що в них там відбувалося, і він знуджено знизав плечима.

– Ми співали пісні, читали Біблію і обіцяли, що ніколи не питимемо отруйні алкогольні напої й не смалитимемо цигарки. Потім він сказав нам любити наших матерів, і що катлики потрапляють у пекло, тому що обожнюють ідолів, а євреї люблять гроші. А ще казав, щоб ми уявляли, що нас слухає Ісус, коли наші друзі розказують непристойні анекдоти.

Однак за нового режиму відвідуваність зросла до трьох дюжин дітей віком від шести до сімнадцяти, а це, своєю чергою, породило потребу купити більше складаних стільців для церковного підвалу. І річ була не в механічному Ісусі преподобного Джейкобза, що брьохав через Погідне озеро, – захват від нього швидко вивітрився, навіть у мене. Сумніваюся, що до цього якось спричинилися й картинки Святої землі, які він порозвішував на стінах.

Здебільшого все трималося на його молодості й ентузіазмі. Він не лише читав проповіді, а й влаштовував ігри та рухливі вправи, бо, як він не раз наголошував, Ісус переважно проповідував просто неба, а це означало, що християнство – це щось більше, ніж церква. Читання Біблії залишалися, але ми це робили, граючи в «музичні стільці» [20] , і доволі часто хтось падав на підлогу, шукаючи Повторення Закону, 14, вірш 9, чи Тимофію, 2:12. Це було досить-таки кумедно. Потім був майданчик для гри в бейсбол, який допомогли йому облаштувати на задньому подвір’ї Кон та Енді. Одного четверга хлопці грали в бейсбол, а дівчата підбадьорювали, іншого четверга дівчата грали в софтбол [21] , а хлопці (в надії, що деякі дівчатка забудуть, що не їхня черга, і прийдуть у спідничках) підтримували їх.

20

Дитяча гра, у якій стільців на один менше, ніж гравців.

21

Спортивна гра з м’ячем, аналог бейсболу, але менш травматична.

Захоплення преподобного Джейкобза електрикою часто принагоджувалося у його «розмовах з молоддю» четверговими вечорами. Пригадую, якось після обіду він подзвонив до нас додому і попросив Енді в четвер увечері вдягти светр. Коли ми всі зібралися, він викликав мого брата на середину кімнати й сказав, що хоче продемонструвати тягар гріха.

– Хоч я й певен, що грішник з тебе, Ендрю, невеликий, – додав він.

Мій брат нервово всміхнувся й нічого не сказав.

– Діти, це не для того, щоб вас налякати, – вів далі преподобний. – Є священики, які вірять у такі речі, але я не один із них. Це так, щоб ви знали. – (Як я згодом дізнався, таке люди кажуть зазвичай перед тим, як налякати тебе до всирачки.)

Він надув декілька повітряних кульок і попросив нас уявити, що кожна з них важить двадцять фунтів [22] . Піднісши першу догори, він сказав:

– Оця в нас – брехня. – Він енергійно потер її кілька разів об сорочку, а тоді притулив до светра Енді, й вона прилипла, наче приклеєна.

– Оця – крадіжка. – Ще одну кульку він притулив Енді до светра.

– Ось гнів.

Я вже точно не пригадаю, але здається, він приліпив у цілому сім кульок до плетеного вручну светра Енді з оленячої вовни, по одній на кожен смертний гріх.

22

9 кг.

– У сумі це нам дає понад сто фунтів гріха, – підсумував священик. – Важка ноша! Але хто знімає гріхи зі світу?

– Ісус! – слухняно промовили ми хором.

– Правильно. Коли ви просите у Нього прощення, відбувається от що.

Він витяг шпильку і одну за одною полускав ті кульки, разом із тією, що відклеїлася від светра, тож її довелося прикріплювати знову. Я думаю, ми всі відчули, що та частина уроку з лусканням кульок була набагато цікавішою за святенницьку частину зі статичною електрикою.

Найприголомшливішою демонстрацією електрики в дії був один із його власних винаходів, який він назвав Драбиною Джейкобза [23] . У металевій коробці завбільшки зі скриню жила моя іграшкова армія. Звідти стирчали два дроти, схожі на вуха телевізійного зайця. Коли він увімкнув її в мережу (цей винахід працював від розетки, а не на батарейках) і клацнув перемикачем збоку, по дротах побігли довжелезні іскри, такі яскраві, що на них боляче було дивитися. На верхівці вони сягали піку й зникали. Коли Джейкобз притрусив той пристрій зверху якимось порошком, рухомі іскри стали різнокольоровими. Дівчатка заохкали від захвату.

23

Гра слів: Jacob’s Ladder – драбина Джейкобза і драбина Якова.