В Карпатах

Ці човни допотопної конструкції тут звуть мадярськими, але достоту такими човнами плавають тунгуси коло Іркутська на Ангарі. Цей човен чисте корито, тільки з одного боку загострене й трохи закопирчене вгору. Човен з колодки, довгий на аршинів сім, вісім. Один човен на бистрих хвилях перекидається, а для того зв’язують докупи два або три човни, перекладають дощечки впоперек для сидіння й без весел пускають їх по воді, тільки правують ними, обпираючись об мілке дно довгими дрючками. Ці два човни-близнята дуже схожі на пару калош, зв’язаних докупи.

Три словаки сіли на човни. Два опирались в дно палицями, третій трубив у мідну трубу, закликаючи по дорозі пасажирів. Я сів на дощечку. Бистра вода вхопила човни й понесла їх стрілою. Човни летіли, як птиці. Дунаєць тече наче з гори. Чудно було дивитись, як човни, неначе вози з гори, все летять вниз. Дно скрізь видно: воно закидане круглуватим камінням. Подекуди тільки дрючки поринали й не доставали до дна. Гори й скелі бистро летять назад. От на річці незначні пороги. Вода підхопила човни й неначе кинула їх вниз.

–  Чи здалека пан? - питають в мене довговолосі словаки.

–  З Києва,- кажу я.

–  Чи то далеко ще за Варшавою?

–  О, далеко; буде півтораста миль.

–  Ой, ой, ой! - ойкають мої харони, піднявши вгору дрючки, а потім прицмокують язиками.

Один з них почав пісню про Кошута. Мотив був відомий навіть у Шляхтовій, мотив “Полюбила Петруся”, тільки з особливою інтонацією. Човни летіли, а не плили по зеленій бистрій воді. От знову невеличкі пороги. Вода довгим і зеленим пасмом послалася вниз. Човни стрілою кинула вода. Я заплющив очі.

В одну мить прилетіли човни до Лісного Потоку.

І після того цілий день і весь вечір не сходили в мене з думки пишні зелені П’єніни; все вставали передо мною во всій своїй красі, заглядали мені у вічі, як я засипляв, ще й снились уночі, як пишне марево із зелені, проміння золотого сонця та срібла.

1884 р.