Чтение онлайн

ЖАНРЫ

Шрифт:

Де ж цей порошок?

Треба оглянути лабораторію. В записці, що лежить біля споруди, схожої на модель комахи в польоті, пояснювалася “тема” цієї споруди.

Наводжу дослівний текст:

“Штучне відтворення польоту комахи.

З метою зробити більш наочною дію крила комахи в польоті та вплив на нього опору повітря побудовано цей апарат.

Фігура ця являє собою два штучні крила, що мають тверду жилку, до якої прикріплено ззаду клаптики кишкової перетинки, підтримуваної міцними тонкими нитками. Площина цих крил горизонтальна; прилад з важелів підіймає й опускає їх, не надаючи їм ніякого бокового руху. Крилам надає руху маленький мідний барабан-компресор, в якому повітря поперемінно

стискається або розріджується дією насоса. Поверхні барабана зроблено з каучукових пластинок, з’єднаних з обома крилами важелями; повітря, стиснене або розріджене в барабані, надає пружним перетинкам сильних і швидких рухів, які передаються водночас на обидва крила. Горизонтальна труба, врівноважена гирею, дозволяє апаратові обертатися навколо горизонтальної вісі і служить в той же час для проведення повітря з насоса в руховий барабан. Вісь складається з ртутного газометра, який дає можливість герметично закривати повітряні трубки і разом з тим дозволяє інструменту вільно обертатися в горизонтальній площині.

При такій конструкції апарата можна вивчити механізм, з допомогою якого сила опору повітря в поєднанні з рухом крил зумовлює рух комахи вперед.

Справді, якщо з допомогою повітряного насоса надати руху крилам штучної комахи, то можна бачити, що апарат починає швидко обертатися навколо своєї вісі.

Отже, механізм руху комахи пояснюється цим дослідом”.

Дивовижні записи, малюнки й детальні креслення лежали тут-таки, наче Думчев сперечався, був зовсім не згодний з чиїмось проектом споруди і збирався побудувати за своїми кресленнями якусь іншу модель комахи в польоті.

Я не дуже добре розуміюся на проектах, кресленнях, моделях машин, конструкцій, споруд, але ніколи не був байдужий до них. Тут розум і серце людини шукали, знаходили, знову втрачали, зазнавали поразок, але перемагали. Тут винахідник впадав у розпач і радів точнісінько так само, як письменник, працюючи над книжкою, як художник — над картиною.

Записи Думчева справляли враження пошуків розуму своєрідного і сильного. Справді, хіба можна припустити, що хтось підрахує число помахів крила комахи на секунду? У Думчева я знайшов ось яку таблицю:

Тут-таки, під таблицею, було зазначено, що рухи обох крил комахи цілком збігаються: обидва крила рухаються одночасно і обидва роблять абсолютно однакову кількість рухів.

У записках Думчев кілька разів повторюється: “Я знайду, неодмінно знайду справжню причину літальної сили комахи!”

На окремому аркушику було зроблено вкрай цікаве обчислення: “Вага грудних м’язів птаха становить одну шосту ваги всього тіла, в той час як у людини це співвідношення дорівнює одній сотій. А в комахи?”

“Головне — дослідити силу м’язів комахи під час польоту. Визначити, яку вагу може підняти крило комахи”.

Потім був ще один запис:

“Знайшов! Ось! Ось причина літальної могутності комахи!.. Вертикальні і поздовжні м’язи комахи. Енергія вертикальних м’язів підіймає крило. Енергія поздовжніх — опускає. Помах крила — відкинуто струмінь повітря, і перед комахою повітря зменшеного тиску. Комаха може відкидати струмені повітря в будь-якому напрямку. Чи не тому вона може підійматися під будь-яким кутом?”

А поряд був новий запис:

“Тепер лишається знайти останнє: як і чому вона (очевидно, йшлося про комаху) стоїть у повітрі?”

Швидкі, азартні розчерки пера. І при цьому дуже ділові й точні нотатки, креслення і фотографії.

З них я міг зробити висновок, що в своїх дослідах Думчев ішов

неймовірними шляхами: він застосовував одночасно і графічний, і оптичний, і навіть музичний метод.

І тут знову були якісь незрозумілі креслення. На одному я побачив зіставлення коливань… камертона і помахів крил у джмеля і бджоли.

Перші дві лінії цього креслення були переривчасті, майже точкові і показували частоту помахів крила в джмеля і бджоли; третя лінія була хвилеподібна, з гострими гребенями. Вона була утворена коливанням камертона з припасованим вістрям. А ось пожовклий аркуш нотного паперу із записами дуже дивних “мелодій”. Це пісні комарів, джмелів, мух…

На полицях було розставлено силу-силенну книжок і журналів. Тут-таки, в дерев’яних бібліотечних ящичках, — добре., організована картотека. Все в точному алфавітному порядку. Я звернув увагу на те, що в одному ящичку всього кілька карток, та ще й не за алфавітом: “Мандри Гуллівера” (англійською мовою), Афанасьєв — “Казки”, М. Рубакін — “Дідусь Час”, Є. Маєвський — “Лікар Мухолапський” (польською мовою), Рінер — “Людина-мурашка” (французькою мовою), Ласвіц — “На мильній бульбашці” (німецькою мовою).

На кожній карточці була анотація книжки. Я прочитав їх при свічці. Усі ці такі різні книжки, написані різними мовами і в різний час, були схожі в одній деталі — в несподіваному порівнянні масштабів героя і навколишнього середовища.

На іншій полиці я побачив картку “Кибальчич”. До переліку фізико-механічних дослідів цього гідного подиву росіянина, самовідданого героя-революціонера і геніального винахідника, було приписано звернення Думчева до нього: “Ти, страчений царем! Ти, хто накреслив проект реактивного двигуна! Ім’я твоє згадають, коли людина полетить у світовий простір і пізнає далекі світи!”

І поряд з цим вигуком стояло два слова, написані червоним олівцем: “Личинка бабки”. Ці слова було підкреслено тим самим червоним олівцем.

Що це — марення? Що є спільного між проектом Кибальчича і личинкою бабки?

Або ось — на картці Ціолковського було написано: “Мій дорогий сучаснику! Людство підкорить міжпланетний простір реактивним двигуном”.

Але знову поряд з цим зверненням до Ціолковського був червоний, підкреслений напис: “Личинка бабки”.

“Яка дивна приписка!” — вирішив я. Незвичайна лабораторія, де записуються мелодії комарів, де підраховуються помахи крил оси… Де на картках праць Кибальчича і Ціолковського згадують про личинку бабки… Так, про неї згадувалось і в мікрозаписці…

Який танок безглуздостей в одному маленькому будинкові тихого містечка! І які загадкові є мікрозаписки, що в них Думчев дає людям непотрібні запізнілі поради, як лікувати туберкульоз, або пише про те, що світ виріс перед ним в “сто — двісті разів…”

Горить свічка. Закрито віконницями вікна лабораторії. Мовчать книжки. Мовчать колби, ступки і пробірки. Мовчить старенький мікроскоп, стомлено схиливши свій окуляр над запорошеним предметним скельцем.

Де ж він тепер, Думчев? Що з ним сталося?

Я востаннє оглядаю лабораторію. Дивлюся на запорошений футляр, в якому лежить скрипка Думчева, згадую мазурку Венявського — її він грав, говорячи про ферменти, про порошки, про людину-мікроскоп… Стривай! Я так і не знайшов порошку в лабораторії! Хіба можна що-небудь знайти в пилюці при свічці й зачинених віконницях?

ЛАМПА З РЕФЛЕКТОРОМ

І знову рипучі східці, свічка в руці — коли б не впасти на темних сходах; запитливий погляд сусідки з віничком в руці: “Яка вам, громадянине, буде користь з усього цього?”

Поделиться с друзьями: