В країні дрімучих трав
Шрифт:
І все частіше, виходячи із заростей на піщану прибережну косу і дивлячись на безмежну водяну сіру пелену, вкриту дрібними брижами, я відчував: мені ніколи не подолати цю річку!
Був ясний ранок. Я сидів на березі. Повітря таке прозоре, що, здавалося, вгадуєш обриси протилежного берега. Та до нього ніколи не дістатися! На душі було гірко і сумно.
Раптом у заростях повз мене промайнула чиясь тінь. Знову павук! Та який гарний! Широка оранжева смуга облямовувала його темно-шоколадне тіло. Білі цятки двома рядами
Обережно й тихо я почав скрадатися крізь зарості слідом за павуком. Він підтягнув листок до води і знову побіг у зарості. Я довго чекав біля води, і ось павук знову з’явився. Як і раніше, він тягнув сухий листок. Покинув і цього листка поряд з першим, біля води. І знову — в зарості! Тепер я пішов за павуком. Він біг то в один, то в другий бік і неначе щось шукав. Незабаром я загубив його і повернувся на берег. Дивлюся — біля води лежать уже три листки. Що буде далі? Навіщо павукові сухе листя? Навіщо він тягне його до води?
Може, це той павук, якого називають плотовим? Він переслідує здобич на воді — бігає по її поверхні і не тоне, часто споруджує пліт, пливе на ньому за течією. Прип’явши себе довгим павутинням до плоту, він залишає його, біжить по воді, ловить здобич, повертається з нею на пліт, з’їдає, відпочиває на ньому. Потім знову полює.
З якою швидкістю я побіг по свій мішок! Було дуже важко пробиратися з вантажем крізь зарості. Я поспішав, боявся, що павук зробить пліт і попливе без мене. Нарешті побачив: сухе листя лежить на старому місці, на березі. Очевидно, плотовий павук так і не повертався. Даремно я поспішав. Сховав мішок у кущах, заходився збирати в дорогу харчі — квітковий пилок, насіння, нектар. Однак весь час позирав, чи не з’явився павук, чи не почав він в’язати пліт.
Настав вечір, а павук не повертався. Можливо, загинув, а може, я його сполохав, і він споруджує пліт в іншому місці. Я сидів на мішку біля річки, чекав, мріяв.
От якби роздобути надійні мотузки, що не набухають у воді, та й зв’язати пліт!
Десь біля берегів Сіцілії, Корсіки, Південної Італії живуть молюски, в яких черепашка завдовжки більше півметра. Цю величезну черепашку молюск прикріплює до скель нитками. Які міцні повинні бути ці нитки! Дивно, чому розводять різних шовкопрядів, а не видобувають черепашачий шовк. Молюска, здається, називають pinna nobilis.
Запала ніч. В заростях на березі було вогко й холодно. Я сидів на мішку, де лежав щоденник, нехитре начиння — багато мотузок, ниток — і мріяв про дивовижні коричневі нитки молюска, який десь зараз уночі під водою прикріплює велику черепашку до скелі в Середземному морі, згадував пісні на плотах, перевозах і поромах, гудки пароплавів, на яких люди легко долають річки.
Настав ранок. Павук не з’являвся. Може, він не пам’ятає, де залишив листя? Але ж пам’ятає оса, де вона ховає тарантула, якого паралізувала: вона йде від нього геть і потім здалеку повертається, приносить камінці, затуляє вхід у щілину. Може, павук загинув?
Треба вийняти мотузки з мішка, спробувати зв’язати пліт з очеретинок або з цупкого сухого листя. Чим же їх прошити, проколоти? Я вирушив на пошуки очеретинок, листя і, відійшовши на кілька кроків від берега, майже наскочив на павука. Він біг туди, до свого сухого листя на березі.
Я побачив, як він став випускати павутиння і намотувати
його на листя. Я підкотив свій мішок упритул до листя. Павук мене не помітив — його увагу поглинуло прядиво. Павутиння стягувало краї листя; вони ледь загинались, утворюючи щось схоже на човен з високо піднятими бортами. Ось він поволік пліт до води.Забуті всі сумніви, зникли нерозв’язні Питання. Зовсім як у того діккенсівського героя, який перекидав лівою рукою через праве плече всі важкі питання. До речі, як звали цього героя?..
Павук тягне пліт до річки. Я щосили, не відстаючи від нього, волочу свій щоденник. Павук зіпхнув свого плота на воду. Я схопив мішок і стрибнув слідом за павуком. Пліт захитався.
Між іншим, мені, власне, нема чого згадувати ім’я діккенсівського героя…
І ми попливли.
І ми попливли. Пам’ятаю свій переляк, пам’ятаю, як забилося в мене серце, коли пліт загойдався на хвилях. З води підіймалися стрункі, гнучкі стовбури дерев. Я звів очі — їхнє верховіття десь дуже високо наді мною купалося і зникало в блакиті. Щохвилини пліт міг наскочити і вдаритись об стовбур. Я тримав у руці жердину і як умів правував плотом. Вітер здіймав на воді ледь помітні хвилі. Віддзеркалення дерев вгиналося, ламалося на поверхні річки. Іноді все враз хмурніло, темніло навколо — це пліт увіходив у мерехтливу тінь, і тоді я відчував: піді мною безодня. Та пліт випливав на блискучу гладінь річки, і я весело поглядав на волохате чудовисько — на свого нового супутника.
Берег віддалявся й віддалявся, і в душі народилася надія: мабуть, пліт перепливе через цю річку, дістанеться до того берега, де стоїть альтанка і бувають люди. І рука моя торкалася водонепроникного мішка, в якому лежав щоденник.
Уривчастий різкий клекіт пролинув над гладінню річки. Течія несла мене усе швидше, а звуки наближалися, посилювались. На одному із закрутів річки з-за товстих дерев, що росли на березі, дивилися на мене великі банькаті очі тварини. Величезна роззявлена пащека жадібно вдихала повітря. Шкіра підборіддя то надималась мішком, то опадала, а разом з нею затулялись і відтулялись носові клапани… Антракозавр? Земневодне пермського періоду?
Пермський період. Мільйони років тому в мілких водоймах, річкових заплавах і заболочених долинах мешкали звіроподібні ящери, велетенські земноводні — величезні, незграбні, неповороткі. Змінювався клімат, моря відступали і наступали, змінювалася рослинність, і всі дивовижні ящери та велетенські земноводні давно вже загинули від посухи або від холоду, а ось одне з них збереглося, вижило і дивиться на мене великими банькатими очима, закриває і розкриває свій рот-коробку. Різкий клекіт лине над гладінню річки, вщухає і знов починається.
Ми пропливли повз… жабу!
Звичайно, і в книжках з палеонтології вказують, що жаба — родичка антракозавра і що навіть виглядом своїм вона нагадує це велетенське земноводне, залишки якого знаходять у відкладах пермського періоду. Мабуть, наша жаба і кумкає зовсім так, як антракозавр, лише в сто-двісті раз тихше.
Раптом пліт підскочив і пришвидшив свій рух. Плотовий павук, мій супутник, стрибнув на воду і побіг по ній на високих, довгих ногах ловити здобич.
За ним тяглася міцна нитка, що її павук прикріпив до плоту. Ця нитка допомагала йому повертатися на пліт.