В океані

— Мерзотники! — з почуттям сказав Сливін. — І я ще міг чекати від них елементарної порядності. Так, проти пас кується якась підла інтрига. Те, що сталося в базі… В шведських водах, у Бергені з ремонтом… Напад на Фролова і те, що розповів нам Олсен… Які мерзотники!

— Усе це, Миколо Олександровичу, ланки одного й того ж ланцюга. Їм треба, очевидно, за всяку ціну перешкодити благополучному закінченню нашої експедиції, яка поки що проходить досить успішно. — Андросов помовчав. — І — настільки ж очевидно — не просто перешкодити, а добитися певного психологічного ефекту. Мені здається, психологічний ефект відіграє тут не останню роль.

Сливін слухав, люто димлячи цигаркою. Андросов помахав рукою, відганяючи напливаючий клубами дим. Сливін пройшовся по каюті.

— А чи не припустити інше, Юхиме Овдійовичу? Чи немає тут провокації, блефу? Чи не придумана вся ця історія з лоцманом, з уривками розмови, яку навмисне, може, дали йому підслухати, з метою дезорієнтувати, залякати мене? Примусити розгубитися, зійти із заздалегідь прокладених курсів, які їм не вдалося вкрасти?

Він підійшов до карти Скандинавії, що висіла на перебірці.

— Прибережний район Норвегії дуже нечистий, тут безліч підводних і надводних небезпек, він усе ще засмічений мінними полями. Я йду протраленим фарватером поблизу берегів, а ось тут, мористіше, — він провів долонею по карті, — в будь-якому місці мене можуть підстерігати банка або мінне поле… Піти ще мористіше, на більші глибини, підставити док під удари океанської хвилі?.. Між іншим, ви повністю вірите розповіді Олсена?

— Я вірю йому, Миколо Олександровичу. Олсен, безперечно, чесна людина… У нього в боротьбі з фашистами загинув син. Олсен пішов з нами, рискуючи підірвати свою багаторічну лоцманську репутацію, коли станеться аварія з кораблями, які він веде.

Сливін ходив по каюті. Взяв у руки кашкет.

— Добре, я приймаю рішення. Я піду наміченим раніше маршрутом. Повторюю — маючи за кормою док, я не можу маневрувати в океані, повинен суворо дотримуватися попередньої прокладки. Зрештою, ходили ж ми під час війни серед непротралених мінних полів. Доведеться посилити спостереження, вжити деяких технічних заходів. При мінімальній видимості триматимусь шхерного фарватеру. В океан вийду тільки в разі густого туману… Заперечення маєте?

— Ні, заперечень не маю, — сказав Андросов. — Можливо, Миколо Олександровичу, ви прийняли єдино правильне рішення. А зараз, при такій прекрасній погоді, в умовах полярного дня…

— Боюсь, що нас чекає далеко не прекрасна погода… — Сливін підійшов до анероїда, постукав нігтем по склу. — Дивіться, стрілка йде вниз. Змінні вітри кінчилися. Можливо, десь на арктичному фронті вже виник новий циклон, іде нам назустріч.

У каюті стало нібито темніше. Сонячний блік на мідному обідку зник, по склу ілюмінатора бігли великі піняві краплі.

— А циклонічний тип погоди, — казав далі Сливін, надіваючи кашкет, — характерний похмурим небом, низькими шаруватими хмарами, простіше кажучи, поганою видимістю. Мабуть, доведеться все-таки пройтися по океану…

Він глянув на скло ілюмінатора, зняв з вішалки важкий клейончастий плащ-пальто, вийшов з каюти, пропустивши вперед Андросова.

Надворі все ще було жарко, сонце знову визирнуло з-за хмар. Але над спокійною водою, тут і там укритою овальними білястими бліками, раптом потягло поривчастим, холодним вітерцем.

Довга положиста хвиля, спінившись десь удалині, набігла, хитнула борт корабля. Бліда гладінь океану наче дихала тривожно, набирала темніших відтінків. Чорний баклан, що погойдувався на хвилях, розправив вузькі крила, полетів ліниво до берегових скель…

У штурманській рубці горіло світло. Гучно цокав корабельний годинник. Круглим склом, різноколірними буквами й цифрами поблискували апарати, що густо вкрили стіни рубки: репітор гірокомпаса, лічильники оборотів машин…

Ігнатьєв вів прокладку, схилившись над картою, над цифрами глибин, з'єднаними хвилястими лініями ізобат. Курнаков зняв з полиці велику книгу — лоцію, уважно читав.

Увійшов штурман Чижов. Його робочий кітель був застебнутий на всі ґудзики. Він зняв з вішалки над диваном шерстяне непромокальне пальто, мигцем глянув на ртутний стовпчик термометра на перебірці.

— Закінчився, товариші офіцери, курортний час. Переходимо в інший клімат.

Не відповідаючи, Курнаков читав. Закривши книгу, поставив на полицю. Розчинив навстіж двері рубки.

Знадвору війнуло вологим, холодним вітром. Чорніли бушлати сигнальників. Капітан Потапов і лоцман Олсен на всі ґудзики застебнули свої прогумовані пальта.

Чорна овальна скеля виростала далеко попереду. Вона ніби висіла, піднята над водою, її підніжжя було оповите безформним, густим туманом. Трохи далі, теж ніби висячи над затуманеним морем, вимальовувалось кілька менших скель.

Андросов, щойно піднявшись на місток з машини, стояв біля поручнів. Курнаков зупинився поряд з ним.:

— Здається, щільно обступає нас? — сказав Андросов.

— Еге ж, такі тумани характерні для цих широт. Бачите, вони утворюються якраз при ясному небі і тихій погоді. Вони ніби стікають у море з гір, затягують прибережну смугу, ширяться і ростуть у висоту. В лоції написано — багато суден загинуло через такі тумани, бо мореплавцеві при ясному небі здається, що берег ще далеко, а в тумані ховаються скелі.

— Така небезпека нам у всякому разі не загрожує, — відповів Андросов.

Курнаков здивовано підняв брови.

— Я маю на увазі згадку про ясне небо. Дивіться, з якою швидкістю густішають хмари.

Справді, від обрію йшли, громадячись одна на одну, вугласті, важкі грозові хмари. Молочнобіла, туманна імла ширилась, повзла назустріч кораблям. Ось уже почав темніти силует «Пінгвіна», немов розчинявся у вогкій каламуті. Його обриси розпливалися все більше, він перетворювався на довгасту пляму, в пальовий згусток імли.

Андросов глянув назад. Обриси доку теж почали розпливатися. І навіть на містку ставали менш ясними постаті людей. Нібито затушоване, сіріло сухорляве обличчя Олсена, охоплене біля підборіддя коміром жовтого дощовика. Сутулився біля тумби телеграфу капітан Потапов. Поблискуючи чорними складками плаща, височіла біля поручнів масивна, дуже пряма постать Сливіна.

— Штурмане! — покликав Сливін. Обмінявся кількома словами з Потаповим і Курнаковим.

— Що ж, на морі колій немає, — повторив Курнаков свою улюблену приказку. І раптом якось по-особливому свіжо відчув її зміст. Різко попрямував до штурманської рубки.