Вітер у замкову шпарину

Роланд розвернув хлопчика обличчям до дверей. Спочатку було сутужно, бо хуліган-вітер усе прагнув відтіснити їх від захистку. Роланд зробив ривок до дверей. Ті пальці, що в нього лишилися, глибоко вп’ялися в Джейкову плоть. Тиск вітру раптово їх відпустив, і обидва приземлилися на спини.

— Слава Богу! — закричала Сюзанна.

— Потім Йому подякуєш! — Роланд волав, щоб перекричати ревіння бурі. — Штовхай! Усі штовхайте ці кляті двері! Сюзанно, ти внизу! З усієї сили! Джейку, ти закривай на засув! Зрозуміло? Закріпи засув на скобах! Не вагайся!

— За мене не турбуйся! — відрізав Джейк. На лівій скроні в нього була подряпина, з якої по щоці стікала тоненька цівка крові, але очі дивилися ясно та впевнено.

— Зараз! Штовхайте! Штовхайте, наче востаннє!

Двері помалу зачинялися. Утримувати їх довго вони б не змогли — лік ішов на секунди, — та це й не знадобилося. Джейк опустив товстелезний засув, і всі обережно відступили назад. Але іржаві скоби витримали. Усі вони перезирнулися, відсапуючись, потім подивилися на Юка. А той один раз радісно дзявкнув і потупцяв грітися до каміна. Чари, якими скувала його буря, що наближалася, безповоротно розвіялися.

Велика зала вже почала холонути, тепло було тільки біля вогнища.

— Роланде, дарма ти не дав мені забрати малого, — сказав Едді. — Він міг там загинути.

— Оберігати Юка — Джейків обов’язок. Він мав забрати його всередину раніше. Прив’язати його, якби в цьому була потреба. Джейку, чи ти так не вважаєш?

— Вважаю. — Джейк сів біля Юка й погладив густу пухнастикову шерсть. Другою рукою стер з обличчя кров.

— Роланде, — втрутилася Сюзанна. — Він лише хлопчик.

— Не треба, — відрізав Роланд. — Прошу простити, але… не треба.

16

Перші дві години, поки бушував старкбласт, вони сумнівалися, чи кам’яний молитовний дім витримає. Дико і пронизливо вищав вітер, ламалися дерева. Одне впало на дах і розтрощило його. Холодне повітря било в щілини між дошками в них над головами. Сюзанна й Едді обійнялися, щоб зігрітися. Джейк затулив собою Юка (той спокійно собі лежав на спині, розкинувши короткі товсті лапки на всі чотири сторони світу), і подивився вгору, на рухому хмару пташиного посліду, що сочилася у тріщини в стелі. Роланд незворушно готував їм скромну вечерю.

— Роланде, ну що ти скажеш? — спитав Едді.

— Скажу, що, як ця будівля витримає ще одну годину, ми виживемо. Холоднеча посилиться, та до смеркання вітер трохи вщухне. До завтрашнього світанку він уляжеться ще більше, а вже післязавтра стане тихо і тепло. Не так, як було до урагану, але те тепло було неприродним, всі ми це розуміли.

Злегка всміхаючись, він обвів усіх поглядом. На його обличчі, завжди такому кам’яному і незворушному, цей напівусміх виглядав дивно.

— А тим часом у нас є непогане вогнище. Щоб обігріти всю залу, його не вистачить, але якщо ми сядемо поближче, то не замерзнемо. А ще є трохи часу, щоб відпочити. Нам багато довелося пережити, правда?

— Ага, — кивнув Джейк. — Занадтобагато.

— А попереду ще більше випробувань, я в цьому не сумніваюся. Небезпека, важка праця, злигодні. Можливо, смерть. Тому зараз посідаймо довкола вогнища, як у старі добрі часи, й постараймося відчути себе в затишку, якщо це можливо. — Він дивився на своїх друзів з тією самою ледь помітною усмішкою. У світлі вогнища його профіль здавався дивним: молодим з одного боку і старезним — з іншого. — Ми ка-тет. Ми з багатьох одне. Будьмо вдячні за тепло, притулок і товариство під час бурі. Іншим могло пощастити менше.

— Сподіваймося, що все-таки пощастило, — сказала Сюзанна. Вона подумала про Бікса.

— Ходіть, — запросив Роланд. — Поїмо.

Вони всі підійшли, посідали довкола свого діна і повечеряли тим, що він їм приготував.

17

Тієї ночі Сюзанна спала годину чи дві, та потім її розбудили сни — про огидну їжу, що кишіла черв’яками, яку вона чомусь була змушена їсти. Надворі завивав вітер, хоча його звуки були вже не такі рівні й незмінні. Іноді він начебто повністю влягався, та потім знову наростав, пронизливо й довго верещав, гасаючи попід дахом, і від його ударів здригалися старі кістки кам’яної будівлі. Двері ритмічно стукалися об засув, що тримав їх зачиненими, проте, як і стеля в них над головами, засув та іржаві скоби начебто трималися. Сюзанна подумала, що б з ними стало, якби дерев’яний засув виявився таким самим нікчемним і гнилим, як ручка відра, яке вони знайшли біля криниці.

Роланд не спав, сидів біля каміна. З ним був Джейк. А між ними, затуливши пичку лапою, солодко спав Юк. Сюзанна приєдналася до них. Вогонь у каміні трохи пригас, але на такій близькій відстані приємно зігрівав їй обличчя й руки. Вона взяла дошку, подумала переламати її навпіл, вирішила, що може розбудити Едді, і вкинула її у вогонь цілою. У комин шугонули іскри й затанцювали у вирі, підхоплені протягом.

Та її обережність була зайвою. Іскорки ще кружляли, коли її потилицю під волоссям погладила рука. Сюзанні не треба було озиратися. Цей доторк вона б упізнала де завгодно. Не повертаючись, вона взяла руку, піднесла її до губ і поцілувала долоню. Білу долоню. Вони стільки часу провели разом, стільки разів кохалися, та іноді Сюзанні все одно не вірилося. Але все було насправді.

«Принаймні не доведеться запрошувати його додому й знайомити з батьками», — подумала вона.

— Не спиться, золотко?

— Трохи подрімала. Але недовго. Якісь дивні сни снилися.

— Їх навіює вітер, — сказав Роланд. — Хто завгодно у Ґілеаді сказав би те саме. Але я люблю звук вітру. Завжди любив. Він заспокоює моє серце і навіює думки про давні часи.

Він відвів погляд, наче збентежився через те, що забагато розповів.

— Все одно ніхто не може заснути, — сказав Джейк. — Тому розкажи нам історію.

Роланд подивився довгим поглядом у вогонь, потім на Джейка. Стрілець знову всміхався, проте думками, здавалося, блукав десь далеко. У каміні тріснула галузка. Надворі, за кам’яними стінами, істерично вищав вітер, наче розлючений через те, що не може проникнути всередину. Едді обійняв Сюзанну за талію, а вона поклала голову йому на плече.

— Яку історію ти хотів би почути, Джейку, сину Елмера?

— Будь-яку. — Він на мить замислився. — З давніх часів.

Роланд подивився на Едді й Сюзанну.

— А ви? Хочете послухати?

— Так, розкажи, будь ласка, — сказала Сюзанна.

Едді кивнув.

— Так. Якщо, звісно, тобі хочеться розказувати.

Роланд замислився.

— Може статися, що я розповім і дві історії, бо до світанку ще далеко, а виспатися зможемо й завтра. Ці дві історії нерозривно пов’язані між собою. Втім, в обидвох віє вітер, і це добре. Нема нічого кращого за історії у вітряну ніч, коли людям є де зігрітися в холодному світі.

Він узяв поламаний шмат дерев’яної обшивки, потицяв ним у жарини і згодував полум’ю.