Велика, більша й найбільша

Але хоч як чудно, вони легко ламалися тільки в коліні. Ламкі на око, вони були міцні, як залізо, і легкі, мов пірце.

Горошок любив порядок. Він наказав поскладати галуззя на три купки. Найтонші і найкоротші — в одне місце. Середні — осторонь. А найдовші і найтовстіші поклали біля самої води.

Нарешті настала велика мить.

Вогнище було складене, Горошок дістав коробку сірників (на щастя, він урятував їх від води, переклавши перед випробуванням човна до кишені куртки) і поволі підніс вогник під найтоншу гілочку.

Спершу вогник лише обсмалив маленький патичок, зовсім не збираючись розгорятися.

Горошок хотів був уже кинути сірника, який починав пекти пальці, аж раптом почулося тихе сичання, потім голосний тріскіт… і от дрібні, тоненькі патички спалахнули яскравим, сліпучим полум’ям.

Діти мимоволі відскочили. Але нічого страшного не сталося. Просто хмиз горів з голосним тріском, сіючи блакитні іскри, — справжнісінькі тобі бенгальські вогні на ялинці.

Забачивши цю картину, Іка застрибала й заплескала в долоні.

— Бенгальські вогні! — вигукувала вона. — Бенгальські вогні!

— Нічого собі бенгальські! — перебив її Горошок і заходився швидко відтягувати середню купку гілля подалі від вогнища.

Це було розумно і передбачливо: від невеличкої купки хмизу пашіло жаром, немов од великого багаття. До того ж патички не тільки дуже яскраво горіли і давали великий жар, але й, всупереч усім властивостям земного хмизу, згоряли надто повільно.

— Ти бачиш? — запитала Іка. — Бачиш, як вони повільно горять?

Горошок мовчав. Він дивився на Зелене місто.

Берег, освітлений його вогнями, лежав не далі як, мабуть, за кілометр чи півтора від пляжу. Яскраве світло вогнища звідти, звичайно, ясно видно. Отже, вони повинні помітити гостей, прийти до них.

Минали хвилини. Хмиз безперестану палав, освітлюючи жовтий ліс, а в Зеленому місті все було тихо, жодного натяку на те, що їх помічено.

— Відсунься, Іко, — суворо мовив Горошок.

Іка слухняно відступила.

А Горошок, вибравши грубого прута на кілька метрів і завдовжки, обережно опустив його кінець у вогнище.

Йому довелося чекати дуже довго, але зрештою прут спалахнув. Він горів сліпучим вогнем. Полетіли іскри, ніби від зварювального апарата.

Тоді Горошок підніс його вгору і, незважаючи на іскристий дощ, почав розмахувати. Один мах — пауза. Два замахи — пауза. Три замахи — пауза. Чотири замахи…

Раптом він опустив свого смолоскипа.

— Ти що? — спитав він. — Чого кричиш?

— Це не я, — насилу видавила з себе Іка.

А крик долинув знову. То був крик жаху і розпачу. Так могла кричати лише смертельно перелякана Іка.

Потім розляглося пронизливе сичання і — свист, як тоді, коли сичав здоровенний рубіноокий кіт. Тільки зараз воно лунало люто й грізно.

І знову той самий голос:

— О ке сат! — кричав хтось. — О ке сат!

— Це там, на галяві! — загукала Іка. — Хтось благає рятунку! Горошку! Хтось просить допомоги!

Чи довго роздумував Горошок? Секунду? Не більше півсекунди.

Горошок жбурнув палаючий прут на землю, вихопив з вогнища патичок (що за весь оцей час згорів тільки на одну десяту), розімкнув складаного ножа.

— Чекай тут! — гукнув він Іці.

І помчав до галявини.

Горошок біг, зціпивши зуби, забувши про все на світі. Він чув лише голос, що кликав на допомогу. Когось треба вирятувати з небезпеки. Захистити будь-що!

Кілька іскор впали з палаючої гілки, припекли вогнем. Горошок навіть не відчув цього. Він знав одне — полум’я це світло. Це надія на перемогу в бою. Вогонь завжди був зброя. Завжди його боялися дикі коти!

Отже, може й тут…

Дорога, якою тоді, у пітьмі, вони йшли так довго, виявилася тепер короткою, трохи вигнутою алейкою між двома стінами пальм.

Жорства вищала під ногами, а Горошок мчав, як навіжений. Його навіть не здивувало, що мала гілочка палахкотіла дедалі яскравіше. Власні кроки відлунювали за спиною. Вогонь розгорявся, хтось знову заволав: “О ке сат! О ке сат!” — хтось зовсім поруч важко дихав.

Горошок вискочив на галяву, і її одразу ж освітило голубе світло, аж по верхівки найвищих пальм.

У нього перехопило дух.

На самій середині галяви якусь невелику, не більшу за нього самого істоту повалив на землю звір. Звір? Страхітлива потвора з трьома рубіновими очима, з крокодилячою кудлатою мордою і шестиногим зміїно-котячим тілом. Блиск вогню вразив напасника. Він одсахнувся. І раптом галява забарвилась, ніби впала на неї небесна іскриста зірка. Той, хто кричав пробі, підвівся на руках, і Горошок ясно бачив його, то був довговолосий стрункий хлопець. Його широко поставлені, мало не на скронях, темні очі округлилися зі страху. На блідо-блакитній шкірі темніли сині рани. Біла пов’язка на стегнах теж була заплямована темно-синьою кров’ю.

— О ке сат! — простогнав він востаннє і… впав ницьма.

А страшне чудовисько, гостро блискаючи своїми червоними очима, присіло, готуючись до стрибка. З його пащі вихопилося сичання-свист.

— Горошку! — пролунав розпачливий зойк Ічин. — Вперед!

Вона надбігла ззаду, розмахуючи кинутою Горошком величезною палаючою палицею.

Хижак завагався. Горошок ударив його палаючою гілкою, і кіт з пронизливим виском відскочив убік.

Тоді Горошок видер з Ічиних рук палаючий дрюк.

— Веди його до моря! — гукнув він.

Звір відступив, але готувався знову напасти. Він відскочив убік, пронизливо свиснув. Очі його блискотіли ще лютіше, короткий хвіст забив по землі, пазури рвали траву. Задньою лапою він одкинув палаючу гілку, і краєм ока Горошок побачив: Іка поставила на ноги зомлілого Блакитного Хлопця і потягла до алеї.

Він полегшено зітхнув.

І тут, як завивання міни, розітнулося виття хижака.

Горошок побачив у повітрі зміїне тіло, розіп’яте в стрибку, устиг спостерегти рубіновий блиск очей і роззявлену пащеку. І тоді…

Тоді Горошок, розмахнувшись з усієї сили, влучив напасникові просто в пащеку палаючий кінець палиці. Зойк звіра задзвенів у вухах. Осліплений хижак закрутився дзиґою і кількома величезними стрибками з сичанням і свистінням сховався у хащі.

— Гіп-гіп ура-а-а! — заверещав Горошок.

Він хотів повторити свій переможний вигук, аж раптом йому перехопило дух.

Він щось побачив. Побачив, як прикорень однієї пальми лиже блакитне полум’я. Горошок зрозумів, що то значить. Зрозумів, що коли в цьому лісі почалася пожежа, її не зупинити. А при такій температурі, яку дає тут вогонь, вони загинули. Ніяка сила їх не врятує.