"Веста" не знає пощади
Шрифт:
— Може, ви ще повторите, чому саме вашу квартиру Галка обрав для зустрічей і чому він не боявся говорити у вашій присутності про свої злочинні наміри.
Вероніка спалахнула і з болем у голосі відповіла:
— Їм почало припікати, пане начальник, бо ви вже наступали на п’яти. Тому він волів зустрічатися в Мінську Мазовецькому, а не у Варшаві. А мене Галка змусив поклястися, що я мовчатиму, бо інакше Теосеві буде погано. В мене не було виходу, серце обливалося кров’ю, але я мовчала. А коли вони добряче випили і думали, що сплю, то почали радитись, як убити вас, пане начальник. Отоді
Капітан замислився. Звідки злочинці взнали розпорядок його дня, як вони довідалися, що Верхар по телефону запросив його до себе? Може, розмову підслухали?
Перевірили телефонну лінію Верхара, але нічого не знайшли. Зовсім неймовірно було припускати, що підслухування велося з міліції, але й тут усе перевірили. Нічого. Тепер не час було займатися цими справами. Завірюха спитав Стонку, що він хоче сказати у зв’язку з свідченням цієї жінки.
— Все липа. Нагородили всяких дурниць. Я й на очі її не бачив.
А що він робив у середу ввечері, коли був запланований напад? Стонка флегматично відповів, що в цей час він гуляв по вулицях. Бандит поводився так, наче розраховував на якийсь чудотворний порятунок. І капітан вирішив грати ва-банк:
— Ну що ж, не хочеш говорити, то не говори! Але якщо розраховуєш, що твої приятелі допоможуть тобі вирватися з тюрми, то помиляєшся. Був один такий, як ти, в Кракові, теж виконав для них “мокру роботу” і провалився. І знаєш, як йому допомогли? Отруїли ціанистим калієм, мов того щура. Фльореком його звали, Подумай про це.
6
“Інженер Генрик Згожельський, якого я допитував вдруге, давати свідчення відмовився”. Завірюха підписався під цією запискою і схилив голову на руки. Тільки тепер відчув, що страшенно втомився. Всю ніч допитував Владислава Стонку і Вероніку Галку, потім складав протокол, а тоді знову допит Генрика Згожельського — все це до краю виснажило його. Пані Ірена, ввійшовши точно о восьмій до кабінету, аж злякалася, коли побачила в капітана синці під очима і землисто-сірий колір обличчя.
— Ох і диму ж тут! — сказала вона і, поставивши на письмовий стіл букетик айстр, відчинила навстіж вікно. — Ви сьогодні взагалі не виходили з управління? — запитала докірливо. — Ну, а завтра — неділя, і вам треба відпочити. Так же не можна.
Коли секретарка вийшла, капітан провів долонею по обличчю. Справді, завтра — неділя. Як швидко летить час!
У двері постукали.
— Заходьте! — гукнув капітан. До кабінету ввійшов сержант-магістр, який уже довідався від Юрека В’юна про вчорашню пригоду під залізничним мостом і вкрай занепокоєний прибіг до начальника.
Задзвонив телефон, і Завірюха взяв трубку.
— Добрий день, пане капітан, це Ковальський.
— А, доброго здоров’я! — пожвавішав Завірюха. — Ви вчора не дзвонили?
— На жаль, не зміг. Оце тільки сьогодні прийшов раніше на роботу і встановив те, про що ви просили.
— Так, слухаю вас… — На мить Завірюха відчув себе бадьорішим.
— Отже, я цілком точно взнав, що в той день, у ті години, про які ви казали, я погоджував з директором Згожельським план імпорту медичної апаратури. Це тривало десь до першої години.
— Ви
певні? — У голосі Завірюхи відчулось розчарування.— Цілком. У мене записано в календарі, а крім того, я перевірив у секретарки пана Згожельського.
Завірюха якийсь час мовчав, щось обдумуючи, потім запитав:
— Ви погоджували план у Бюро?
— Ні, ми поїхали в парк. Стояла така спека, що в Бюро важко було зібратися з думками.
— Ага… — Капітан знову якусь мить думає, а тоді питає: — Ви поїхали до парку машиною пана директора?
Недєльський завмирає, прислухаючись. Тепер уже думає довше пан Ковальський. Нарешті, вагаючись, він відповідає, що ні… здається, ні. Але через кілька секунд додає вже цілком впевнено, що вони таки пішли пішки, бо директор хотів подихати свіжим повітрям. Завірюха зітхає, дякує Ковальському за повідомлення і, кладучи трубку, знову відчуває, що страшенно стомився.
— От тобі й маєш… — позіхаючи, звертається він до Недєльського, — наш інженер має алібі. — І розповідає сержантові про свою розмову.
— Що ж, це може бути, — каже Недєльський, — зате машина інженера не має алібі. Вчора я встановив, що того дня вранці її забрав з гаража чоловік, якого сторож ніколи не бачив. Він показав записку від Згожельського і сказав, що бере машину на ремонт.
— А коли її повернули в гараж? — зацікавлено спитав капітан.
— Сторож не знає. Каже, що цілий день машини в гаражі не було, а вранці другого дня вона вже стояла на місці. І пригадати того чоловіка сторож не може. Пам’ятає тільки, що він був високий і нестарий.
Завірюха відчув новий приплив енергії.
— Номер машини?
— Н–77–030.
Капітан відшукав у справі “Веста” список автомобілів, затриманих під час облави. Кілька разів переглянув довгі стовпці номерів, але потрібного номера серед них не було.
Недєльський ще раз перевірив список. А Завірюха підійшов до вікна, підставляючи обличчя під холодний вітерець.
— Отам на столі візьми список завдань, які треба виконати сьогодні вранці. І залиш мене самого, я подрімаю в кріслі з півгодини, бо вже зовсім не можу думати, — сказав капітан, не обертаючись.
Прокинувся Завірюха близько десятої години. Все тіло заклякло, та все-таки він поспав дві години, і це підкріпило його. Капітан бадьоріше зустрів Недєльського, коли той прийшов доповісти про виконання завдань.
— Одна новина добра, а друга погана, товаришу капітан, — сказав сержант.
— Починай з поганої.
— Ще раз перевірено телефонні лінії — вашу і професора Верхара. Ніяких слідів підслухування не виявлено.
— Що ж, значить вони одержали повідомлення іншим шляхом.
— А на центральній телефонній станції?
— Що “на центральній телефонній станції”?
— Чи не можуть підслухувати на самій центральній телефонній станції?
— Ну що ти, це нісенітниця! Знаєш, що значить організувати підслухування на центральній? Для цього навіть у більшої банди, ніж ця, руки надто короткі. Це може зробити тільки міліція відносно особливих небезпечних злочинців.
— Але звідки ж тоді вони довідалися про вашу розмову з Верхаром, товаришу капітан?
— Не знаю! Розумієш — не знаю!